Тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра.
Послання апостола Павла
Як добре мати гідних наставників, наділених різними чеснотами. Їхні сліди ведуть до істини, їхні сліди ведуть до Бога. Їхній приклад – приклад благочестя й праведності.
Святитель Єпіфаній, архієпископ Кіпрський, народився у Фінікії. Батьки його були євреями і виховали сина в іудейській вірі.
Одного разу юнак зустрів на своєму шляху ченця на ім’я Лукіан. До Лукіана підбіг жебрак, впав навколішки і почав благати: «Помилуй мене, чоловіче Божий! Дай мені що-небудь, бо я три дні вже не їв хліба й зовсім ослаб». Монах на ті слова зняв із себе одяг, подав нужденному й сказав: «Іди в місто, продай це й купи собі хліба». Вчинок Лукіана вразив Єпіфанія, торкнувся потаємних струн його душі. Юнак з трепетом схилився перед ченцем і мовив, що бажає бути християнином.
Єпіфаній умовив прийняти святе хрещення й сестру свою. Благочестивий Лукіан навчив їх істин християнської віри, а по тому привів до єпископа, який і звершив над ними таїнство Хрещення. Єпіфаній, ставши в ряди рабів Божих, роздав усе своє майно жебракам і прийняв чернецтво.
Так, богоугодною справою шістнадцятилітній хлопець був навернений до віри Христової. І жив він так, щоб дні його були світлом для інших. Чесноти Єпіфанія служили завжди живим уроком для братії монастиря. Те, що святий отримав одного дня від ченця Лукіана, укріпилося й примножилося в ньому.
Перед тим як Єпіфаній був зведений у сан єпископа, він заснував в Палестині монастир і був його настоятелем. Незважаючи на те, що обитель стояла далеко в пустелі, звідусіль стікалося туди багато відвідувачів. Вони чули про чудеса, що йшли від ігумена, та інші духовні дари, якими Господь прикрасив Свого угодника. Велелюдність монастиря часто змушувала святого Єпіфанія шукати усамітнення за його межами. Так праведник залишався наодинці зі своїми думками й сердечною молитвою до Бога.
Близько 367 року в Саламіні, на острові Кіпр, собор єпископів обирав нового архієрея. Старішому з них, єпископу Паппію, Господь відкрив, що на місце померлого святителя треба поставити ченця Єпіфанія, який на той час прийшов до міста. Так і сталося. Єпископську кафедру Саламіна посів святий Єпіфаній.
Єпископ Кіпрський прославився великою стійкістю у вірі, любов’ю і милосердям до убогих, простою вдачею. За чистоту свого життя святитель Єпіфаній отримав дар бачити під час Божественної літургії зішестя Святого Духа на Святі Дари.
Під кінець життя єпископа запросили до Константинополя на собор, який мав чинити суд над великим святителем Іоанном Златоустом. Але Єпіфаній, не бажаючи бути учасником беззаконного зібрання, покинув місто. На кораблі святий відчув, що до нього наближається смерть. У руках його, як завжди, було Євангеліє. Із ним праведник і залишив учням своїм останні настанови: дотримуватися заповідей Божих, оберігати себе від нечистих помислів.
Із того часу, як Єпіфаній прийняв чернецтво, він не допустив, щоб хтось відійшов до сну, тримаючи на нього образу. На це благословляв і своїх учнів.
Похований святитель був у церкві, яку сам і звів за життя. Сьомий Вселенський Собор найменував святого Єпіфанія отцем і учителем Церкви.
Книги «Панарій» і «Анкорат», залишені ним на землі, стали зброєю проти аріанської та інших єресей.