«Три брати – три воїни – три святі»: до дня пам’яті мчч. Мануїла, Савела та Ісмаїла

Якщо ми хочемо легко перетерпіти всяку скорботу й спокусу, нехай буде для нас бажана, нехай завжди стоїть перед нашими очима смерть за Христа.
Преподобний Макарій Єгипетський

Святі мученики Мануїл, Савел та Ісмаїл були рідними братами й походили із знатного роду. У їхній родині вживалося перське невір’я та благочестиве християнство. Батько тримався язичництва, а мати плекала віру в Єдиного Бога Іісуса Христа. І сини з материнським молоком увібрали в себе любов до Творця неба і землі, сподівання на Його милість і терпіння у пізнанні істин Господніх.

Змужнівши, брати пішли на військову службу. Скоро їхні здібності були визнані – вони, як посли перського царя Аламундара, поїхали укладати мирний договір з імператором Юліаном Відступником (361 – 363).

Юліан спершу прийняв послів з честю й усіляко виявляв свою милість. Та згодом вилив на них увесь свій гнів. Причиною цьому стала віра перських гостей, а поштовхом – святкування на честь язичницьких богів. Брати не приховували своєї неприязні до дійства, поклоніння ідолам, вони перед усіма сповідали свого Господа. Лють, як невпинна лавина, переповнила імператора, немов повновода річка, вийшла з берегів. Тож правитель, незважаючи на закони гостинності, віддав братів на страшні муки, після яких скарав на смерть.

Не було страху, зневіри в душах молодих християн. Вони ще ревніше молилися й вихваляли Господа: «Хто бог великий, як Бог [наш]?! (Пс. 76, 14). Ми ж – люди Його і творіння рук

Його і будемо завжди звертатися до Нього… Із любові до Тебе, о найсолодший Іісусе, вони [муки] приємні нам». А на закиди імператора відповідали: «…Воістину той безумний, хто замість Бога вшановує мертву річ; має мудрість же той, хто служить Богу живому».

Коли святі молилися, перед ними явився ангел Господній. Він дарував стражденним таку втіху, що вони немов і не відчували більше болю від ран своїх.

Тіла мучеників Юліан наказав спалити. Тілько-но воїни хотіли виконати волю свого правителя, як земля затряслася, розверзнулася й поглинула святих братів. Через два дні після щирої молитви християн земля віддала тіла праведників, які розливали пахощі. Багато язичників, свідків цього чуда, запалали вірою в Христа і прийняли святе Хрещення.

Тіла святих мучеників – Мануїла, Савела й Ісмаїла – погребли з честю. Страстотерпці прийшли на заклик Господа й отримали вінець слави, бо стійкими були в подигу своєму.