«… і пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними».
Євангеліє від Іоана 8, 32
«Більшої любови ніхто не має, ніж та, коли хто душу свою покладає за своїх друзів».
Євангеліє від Іоана 15, 13
Хоча Чеська Православна Церква в сім’ї Церков-сестер є відносно невеликою, а її існування, як самостійної Церкви, розпочалась неповних 50 років тому, однак вона вже встигла, ніби Наречена Христа, прикраситися великими подвижниками віри. Останні своїми чеснотами прославили ім’я Христове, одночасно просочивши і освятивши Чеську землю своєю мученицькою кров’ю. Одного з них – священномученика Горазда, єпископа Чеського і Мораво-Силезького – вшановує сьогодні Чеська, а разом з нею і Українська Православна Церква.
Продовжувач справи святих просвітителів Кирила та Мефодія (невипадково він отримав в чернецтві ім’я одного з їх учнів), святитель Горазд мав гаряче серце, котре поклав на вівтар служіння Богові та чеському народу.
Юність Матея Павлика (саме так звали майбутнього священномученика) була безперервним пошуком істини. Він народився і виріс в католицькій сім’ї, виховувався в католицькому середовищі. Вже потім, згадуючи цей період життя, святитель писав про часте відвідування богослужінь спочатку у супроводі матері, а пізніше самостійно. Матей багато читав релігійної літератури, особливо його вражали розповіді про гоніння на християн в Римі.
У 1898 році Матей Павлик поступив на богословський факультет університету в Оломоуці. Через два роки, вже будучи студентом третього курсу, він звершив паломництво до Києва, щоб поклонитися святиням, зокрема святим подвижникам Києво-Печерським. Ця подія зіграла напевно не останню роль в майбутньому виборі Матея – прийняти Православіє. Однак це буде згодом… А зараз Матей закінчує в числі кращих учнів університет, приймає сан священика Латинської (Католицької) Церкви. Здавалось, перед ним відкриваються широкі перспективи ієрархічного росту. Втім, не цього бажала правдива душа майбутнього священномученика.
Початок ХХ століття ознаменувався для католиків Чехословаччини великим розчаруванням в духовному житті Римської Церкви. Ці настрої посилилися після того, як Сербія була окупована австро-угорськими військами. На відмінну від більшої частини католицького духовенства, яке підтримувало такі дії єдиновірної імперії, о. Матей Павлик рішуче виступив проти цієї несправедливості, він волів би захистити принижену Сербію. Крім цього, в заснованому ним журналі «Право народу» він піднімає питання негайної реформи Католицької Церкви.
Не лише о. Матей був обурений такою поведінкою Австро-Угорщини. Близько півмільйона чехів-католиків, для яких католицька віра асоціювалася з Австро-Угорщиною, залишають Римську Церкву і утворюють Церкву національну.
11 жовтня 1920 року Матей Павлик офіційно оголошує про свій вихід з Католицької церкви і стає на чолі Православного об’єднавчого руху. Зовсім скоро, в одному з Сербських монастирів, він був пострижений у чернецтво а згодом зведений у сан єпископа.
На служіння єпископа Горазд йшов не як на трон, а як на хресну дорогу, в кінці якої його чекала Голгофа.
Він багато зробив для Православної Церкви на чеських землях. В період з 1928 по 1942 роки його стараннями було побудовано 14 храмі: по одному храму на рік. Святитель також займався широкою місіонерською діяльністю. Він часто відвідував парафії, жив в них по декілька місяців, відвідуючи православні сім’ї, намагаючись задовільнити духовні потреби кожного.
В період окупації Чехії німецькими військами єпископ Горазд не припиняв активної місіонерської діяльності, морально підтримуючи ввірених йому духовних чад. Він був істинним пастирем, який був готовий піти на жертву заради своїх словесних овець. І він це зробив.
27 травня 1942 року в Празі був убитий обергруппенфюрер СС Р. Гейдрих. Парашутисти, які зробили напад, сховалися від гестапо в підвалі православного храму на честь Кирила і Мефодія. Втім через зрадника їх викрили, а храм взяли штурмом. В цей час владика Горазд знаходився в Німечині, що забезпечувало йому повне алібі. Втім він негайно повернувся до Чехії і щоб не постраждала від гонінь Церква, взяв усю вину на себе.
Єпископа Горазда було арештовано і кинуто до в’язниці. Після жорстоких катувань його, разом з священиком В’ячеславом Чикла та двома мирянами, було розстріляно.
5 серпня 1987 року в кафедральному соборі святителя Горазда при великому зібранні народу, у присутності всіх членів Святійшого Синоду Православної Церкви Чехословакії на чолі з блаженнійшим митрополитом Дорофеєм і представників Константинопольського патріархату, Руської і Сербської Православних Церков було прославлено в лику святих як священномученика.
Письменник Гергій Брянцев в книзі «Це було в Празі» писав про подвиг святого Горазда і тих хто помер разом з ним: «Жоден добрий чех до кінця своїх днів не забуде цих служителів Церкви. Так, це були люди! Люди, які йшли разом з народом і загинули за його свободу».