Яже прежде безплодная, земле, ныне веселися:
се бо Христос светильника в тебе показа,
яве сияюща в мире
и исцелевающа недуги и болезни наша.
Сего ради ликуй и веселися со дерзновением:
святитель бо есть Вышняго,
сия соделоваяй.
Тропар святителю Петру, митрополиту Київському і Московському
Видатний ієрарх Православної Церкви, причислений до лику святих, автор знаменитого твору “Повчань”, відомий іконописець – таким постає перед нами образ святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі.
Святитель Петро народився на Волині. Коли він досяг семирічного віку, батьки віддали свого сина в школу. Вже у 13 років благочестивий юнак постригся в одному із монастирів і показав тут приклади високого послушництва, смирення і благочестя. Цими високими якостями звернув на себе увагу настоятеля і був висвячений ієрея. Прагнучи подвижництва, Петро знайшов для себе пустельне місце на річці Рать в Галичині і незабаром заснував тут монастир, до якого стікались безліч жителів для отримання духовного зцілення і матеріальної допомоги.
Будучи ігуменом монастиря в Галичині, майбутній святитель Петро мав близькі стосунки з князем Юрієм І Львовичем. 1305 року князь послав його до патріарха Афанасія І в Константинополь кандидатом на митрополичий престол Галичини. В ті часи існувало дві митрополії на українських землях – Київська і Галицька. Саме тоді помирає Київський митрополит Григорій. Для обрання нового митрополита до Константинополя було відправлено двох кандидатів. Але Патріарх Афанасій І вирішив об’єднати знову Київську й Галицьку митрополії наставляє Петра митрополитом Київським і Галицьким. У 1306 року митрополит Петро прибув до Львова, а потім до Києва.
Однак на початку ХІІІ століття Київ все ще залишався зруйнований після монгольської навали 1240 року. І митрополит Петро був змушений переїхати до Володимира. Володимир стає новою митрополичою кафедрою. 1313 року митрополит побував в Орді, де був урочисто прийнятий ханом Узбеком, який дав ярлик з довгим переліком пільг для Церкви. В час найзапеклішої боротьби Твері і Москви митрополит Петро перебував у Володимирі – на Клязьмі і займав позицію арбітра. «За цей час, – пише історик Левко Війтович, сучасний дослідник життя митрополита Петра, – він боровся проти єресі Сетта, видав заборону служити овдовілим священикам (вони могли прийняти схиму).»
У 1325 року митрополит переїхав до Москви і нібито сказав князю: “Якщо мене, сину, послухаєш, храм Пречистої Богородиці збудуєш і мене упокоїш в своєму городі, то і сам прославишся більше других, і сини, і внуки твої, і город сей славен буде, святителі стануть в ньому і підпорядкує він собі всі решту міст”. Тоді ж і розпочалось в Москві будівництво кам’яного Успенського собору, де і було поховано святителя Петро з Ратно, першого митрополита Москви.
Вже через рік, по смерті митрополита Петра, на Помісному соборі у Володимирі відбулася його канонізація Патріархом Константинопольським. Біля раки святителя відбувались чудесні зцілення. Біля раки святителя поставляли митрополитів та патріархів Православної Церкви.
Але сьогоднішній день вшанування митрополита Петра пов’язаний з подіями, що відбулися у ХV столітті. У зв’язку з реконструкцією і перебудовою Успенського собору двічі відбувалося перенесення мощей святителя Петра – у 1472 і 1497 роках, на честь цих подій і було встановлено святкування видатного сина нашої рідної землі. Святитель Петро своїм заступництвом перед Господом багато разів оберігав нашу землю від ворожих нападів і вшановується як небесний покровитель всієї землі Руської.