Усі, що хочуть пізнати волю Господню, повинні спершу умертвити в собі власну волю.
Преподобний Іоанн Лєствичник
Святий пророк Авакум, син Асафата — один із 12 малих пророків, походив із коліна Симеонового, як розповідає про нього святий Епіфаній Кіпрський у своїй книзі «Про життя пророків».
Жив приблизно у 650 році до Р. X. За переказами отців Церкви — Єпіфанія Кіпрського, блаженного Феодорита, блаженного Ієроніма, блаженного Августина і святого Ісидора Іспалійського, батьківщиною пророка було невелике селище Бетзохар, інакше зване Вієзахір.
Ім’я Авакум (з єврейської “сильний борець, подвижник”), дане майбутньому пророкові при народженні, підтверджувало, що нього вийде сильна духом людина. Змужнівши, він, заради слави Імені Божого, ревно виступив на викриття беззаконь свого народу. Сам же, будучи ревним християнином, суворо дотримувався заповідей Божих, твердо стояв на шляху доброчесності і був удостоєний від Господа дару пророчого.
Авакум пророкував і жив після царювання благочестивого іудейського царя Єзекії, коли на престол зійшли нечестиві царі: Манасія, син Єзекії, та Амон, син Манасії. Як засвідчено у Священному Писанні (2Пар.33:9; 4Цар.21:2-10), у народі іудейському при Манасії були постійні чвари і злодійства: сильний пригнічував слабкого, і ніде було шукати суду справедливого. Сам цар Манасія був першим гонителем невинних, він пролив дуже багато невинної крові, “наповнивши нею Єрусалим від краю і до краю (4Цар.21:16). За переказами, в числі невинних постраждав у цей час і святий пророк Ісайя. Згодом цар Манасія був покараний Богом і, взятий в полон ассирійцями, розкаявся та звернувся до Істинного Бога. Але зло, посіяне ним, пустило глибоке коріння серед народу єврейського. Його син Амон, як і батько, був ідолопоклонником.
Пророка Авакума дуже засмучувала розбещеність сучасників. Не знаходячи ніде правди, він виливав свою скорботу, звертаючись до Господа:
“Доки, Господи, кликати буду — і Ти не чутимеш мене, буду волати про насильство — і Ти не врятуєш? Для чого даєш мені Ти можливість дивитися на лихо? Грабіж та насильство переді мною, і суперечки, і сварки. Від цього закон втратив силу, і суду правильного немає: як нечестивий долає праведного, то і суд відбувається неправдивий (Авв.1:2-4).
Так молився пророк до Господа, бачачи беззаконня людське, і очікував справедливого суду Самого Бога. У відповідь на це Господь сповістив Своєму обранцеві, що скоро настане покарання за загальне нечестя. За велінням Божим пророк Авакум передбачив євреям такі страшні події, у які в його час навіть важко було повірити, — руйнування храму, падіння Єрусалиму і полон вавилонський.
Пророк також чітко вказав, що знаряддям такої кари Господь обрав халдеїв. У очікуванні грізної навали пророк Авакум дивувався: невже праведний Господь попустить гордим і нечестивим халдеям до ноги винищити Свій обраний народ. У надії, що покарання це буде тимчасовим, він очікував нового одкровення від Господа і в своєму молитовному очікуванні був подібний вартовому, який зірко вдивляється вдалину з міської башти, щоб сповістити про наближення ворога. Він полум’яно молив Господа врятувати народ єврейський від рабства вавилонського, як колись Він врятував його від рабства єгипетського, і чекав, що відповість йому Господь. Тоді Бог відкрив пророку Своєму, що весь порятунок обраного народу від цих бід полягає у вірі, а гордих і неприборканих халдеїв спіткає та ж участь, що вони уготували переможеним народам (Авв.2:4).
Після цього пророк Авакум, щоб підбадьорити співвітчизників, розповів притчу про погибель халдеїв, возвістивши п’ятикратне горе гнобителям (Авв.2: 9-19). У цій притчі він показав усю нікчемність ідолів і халдеїв пред величчю Бога Істинного, одвічному в порятунку людей Своїх. Пророк, осяяний Святим Духом, віщував, що Бог гряде для порятунку народу Свого, й настане такий час, коли вся земля наповниться пізнанням Господньої слави, як води наповнюють море (Авв.3:13).
Коли Навуходоносор підходив до Єрусалиму, за переказами, пророк Авакум пішов з міста. Знаючи, що лихо вже не відвернути, і опиратися настільки сильному завойовнику марно, він залишив свою батьківщину, щоб не бачити її розорення й уникнути жорстокості переможця. За вказівкою Божою Авакум оселився в землі Аравійській, в місті Остракін, і жив тут добровільним вигнанцем.
Після відходу халдеїв він повернувся в землю свою, оплакав її лихо і разом з уцілілими співвітчизниками став займатися землеробством. У молитві до Бога за народ свій він очікував повернення полонених з Вавилону. Одного разу під час жнив пророк зварив юшку і, взявши хліба, пішов у поле, щоб віднести цей обід женцям. Але на шляху йому постав ангел Господній і сказав:
“Віднеси цей обід у Вавилон для Даниїла, у рів левиний”.
У цей час, справді, пророк Даниїл, що жив при дворі царя вавилонського, після наклепу придворних, був ув’язнений у ямі з левами. Авакум наважився заперечити, що, мовляв, не знає міста, та ангел силою духу свого переніс пророка у Вавилон і поставив прямо над ровом. Пророк Даниїл дуже зрадів такій зримій підтримці від Господа, а янгол миттю повернув Авакума на польову дорогу.
Після чудесних відвідин пророка Даниїла пророк Авакум повернувся до своїх женців, але нікому не сказав про те, що трапилося. Він зрозумів, що народ іудейський буде повернений Господом з Вавилону до Єрусалиму, як відбулося і його чудесне перенесення. Та це випробування народу Божого тривало 70 років, і Авакум відійшов до Господа, так і не дочекавшись повернення євреїв із багатолітнього полону. Сталося це орієнтовно за 600 років до Р. Х. За переказами, пророка Авакума було поховано на власному полі. За свідченням церковного історика V століття, Созомена, мощі пророка за Божественним одкровенням булі віднайдені разом із мощами святого пророка Михея під час царствування Феодосія ІІ Молодшого.