Істина вимагає, щоб їй служили заради неї самої, а не заради похвали.
Святитель Амвросій Медіоланський
Святий Амвросій народився в 340 році в Північній Італії у заможній і знатній римській сім’ї. Отримавши гарну юридичну освіту, він із 370 року був призначений на посаду консульського префекта (правителя) провінцій Лігурії та Емілії.
Одного разу в Медіолані (сучасному Мілані), головному місті Лігурії, відбувалися вибори єпископа, і між православними та аріанами велися гарячі суперечки. Амвросій прибув до храму для підтримання порядку; раптом невідомий голос, начебто дитячий, возвістив: «Амвросій – єпископ».Народ і сам імператор Валентин побачили в цьому Божу вказівку.
Даремно Амвросій, який був тоді ще в числі оглашенних, і тільки готувався до хрещення, всіляко відмовлявся, навіть утік із Мілана. Люди наполягали, і святий був змушений погодитися на хіротонію, прийняв хрещення та впродовж восьми днів пройшов всі ступені воцерковлення. У 374 році його було рукопокладено у єпископи.
Перше, що зробив Амвросій Медіоланський у сані єпископа – роздав бідним своє майно. Потім почав старанно вивчати Святе Письмо і твори отців Східної Церкви. Тільки після цього він безпосередньо зайнявся єпископською діяльністю.
Святий Амвросій мужньо боровся проти аріанської єресі, що протегувала імператриця Юстина. У пам’ять перемоги над аріанством він склав гімн «Тебе Бога хвалимо», що досі співається на подячних богослужіннях.
За його наполяганням із імператорського титулу було викреслено язичницьке звання верховного священика (pontifex maximus); жерці та ідольські капища були позбавлені казенного утримання; був погашений так званий священний вогонь весталок, а із сенату винесена статуя Перемоги.
У 387 році під впливом проповідей Амвросія Медіоланського увірував і прийняв хрещення блаженний Августин, якого зараз ушановують, як єпископа і найбільшого богослова Західної Церкви.
Коли святий Амвросій досяг похилого віку, то передбачив свій відхід до Бога і розповів про це своєму кліру: «Я тільки до Великодня залишуся з вами».
Пресвітер Павлін, який написав житіє святого Амвросія, розповідає ще про одну подію, очевидцем якої був сам. «Незадовго до своєї хвороби святий Амвросій був зайнятий тлумаченням сорок третього псалма, а я, – каже Павлін, – записував зі слів його те, що він пояснював, оскільки сам Амвросій, в силу своєї старості і слабкості, вже не міг вже писати багато. Як раптом, глянувши на нього, побачив я вогонь у вигляді щита навколо його голови; цей вогонь, поступово сплітаючись, увійшов в уста його; тоді обличчя Амвросія стало білим, як сніг. Це видіння так налякало мене, що я від страху не міг писати, але потім обличчя святого отця набуло знову звичайного свого вигляду. Я повідомив про це високоповажному дияконові Кастулу, а останній, сам сповнений благодаті Божої, пояснив мені, що це я бачив Духа Святого, Який зійшов у вигляді вогню на нашого єпископа, як колись зійшов Він на святих апостолів».
Полководець Стіліхон, почувши про те, що святий Амвросій смертельно хворий, вигукнув: «Італія загине, якщо помре цей святитель!». Він послав до хворого святителя шанованих громадян Медіолана, щоб вони ублагали святого випросити собі у Господа продовження земного життя на користь інших. Амвросій відповів на це: «Не так я жив серед вас, щоб мені соромитися жити далі; але не боюсь я і смерті, бо ми маємо Всеблагого Господа».
У той час, як Амвросій лежав на смертному одрі, віддалік його ліжка, біля дверей кімнати, сиділи диякони Кастул, Полемій, Венерій і Фелікс. Вони розмовляли між собою; говорили пошепки і так тихо, що розмову їх чути було тільки їм. Диякони міркували про те, кому бути єпископом після Амвросія; при цьому згадали пресвітера Сімпліціана. Раптом святий Амвросій, який лежав далеко від них і не міг чути балачки, озвався, й тричі, ніби увесь час до цього брав участь у розмові, повторив: «Він старий, але ще бадьорий»; цими словами єпископ підтвердив, щоб саме пресвітер Сімпліціан після його смерті прийняв сан.
Під час своєї хвороби святий Амвросій, перебуваючи у безперервній молитві, побачив Господа нашого Ісуса Христа, Який усміхався і йшов до нього, – являючи Свій божественний лик. Амвросій повідав про це єпископу Лавдійському Вассіану, який тоді сидів поруч. Коли наблизився час душі святого Амвросія розлучатися з тілом, то єпископ Верцельської церкви Гонорат, котрий відпочивав у верхній частині будинку, три рази почув голос згори, що говорив йому: «Вставай швидше і поспіши до Амвросія, він зараз відійде!».
Пресвітер устав, взяв із собою Дари і спустився вниз до хворого. Святий Амвросій помолився, причастився Тіла і Крові Господніх і мирно віддав святу свою душу в руки Спасителя. Це сталося на світанку дня святої Пасхи у 397 році. Тіло Амвросія Медіоланського було покладено у великому Медіоланському храмі, а душа його постала з Ангелами біля престолу Святої Трійці.
Святий Амвросій шанується в числі найбільших богословів і отців Церкви. Він відомий також, як упорядник церковного співу: ввів розмірний такт, правильні ритми і різноманітні мелодії в співі. Багато текстів піснеспівів святитель запозичив у святого Єфрема Сиріна та у Іларія, власне його перу належить близько 30 гімнів.
За матеріалами сайту: Рівненської єпархії