Святі мученики Євстратій, Авксентій, Євгеній, Мардарій і Орест постраждали за Христа при імператорі Діоклетіані (284 – 305) в Севастії (територія сучасної Вірменії).
Язичництво тоді панувало у всій Римської імперії, між містами навіть розсилалися імператорські укази, що повелівали приносити в певні дні та свята щедрі дари і жертви богам.
Цими наказами тим, хто старанно служив ідолам, обіцялася царська подяка, почесті і високі державні посади; тим, хто наважився відмовитись, загрожувала конфіскація майна і смертна кара.
Гоніння на християн ширилося країною, начальники областей намагалися стерти з землі віру Христову. Імператорів сповістили, що вся Вірменія і Каппадокія, одностайно віруючи в Розп’ятого Христа, мають намір відділитися від Римської імперії.
Роздратований цією звісткою, Діоклетіан скликав усіх своїх вельмож і три дні з ранку до вечора радився з ними, як зовсім викорінити християнство. У першу чергу він призначив у непокірні області нових керівників, двох греків, Лізія і Агріколая, людей суворих і жорстоких; першому доручив охорону кордонів, а другому – загальне управління. Їм були також підпорядковані і всі війська в обох областях.
Коли нові правителі прибули на місце призначення, почалося нещадне винищення місцевих жителів, без суду і слідства: щодня ув’язнювали і катували нових християн. Мучеників після тортур відсилали на страту у сусідню область, щоб не дати померти на батьківщині і бути похованими за традицією.
У цей час у Саталіоні жив воєначальник Євстратій, шляхетний, благочестивий чоловік, таємний християнин. Будучи свідком гонінь, він щиро співчував і молився за нещасних, щоб Господь явив милість рабам Своїм і змилосердився, врятував їх від бід. Разом з тим Євстратій і сам бажав повторити подвиги святих мучеників і удостоїтися бути співучасником їх страждань, але при думці про жорстокість мучителів він відчував страх. Зрештою воєначальник зважився на наступне: він віддав свій пояс вірному слузі і звелів віднести його до церкви Аравракійської, звідки сам був родом, і де пресвітером в той час служив Авксентій, християнин, який не боявся засвідчувати свою вірність правдивому Богові.
Євстратій сказав своєму слузі, щоб він таємно поклав пояс у вівтарі, а сам сховався в церкві і дивився, хто перший візьме його. Євстратій вирішив – коли пояс першим візьме Авксентій, то це буде знаком від Бога ступити на мученицький шлях. Незабаром слуга повернувся та повідав своєму панові, що як тільки він виконав наказ, відразу прийшов пресвітер, неначе хтось навмисне прислав його, і взяв пояса. Євстратій невимовно зрадів такій новині; один із його друзів, на ім’я Євген, дуже здивувався незрозумілій поведінці товариша.
Невдовзі блаженного Авксентія арештували. Суд, допит, тортури, в’язниця – звичний шлях для мучеників того часу. Посеред міста на узвишші знову було влаштовано місце для судилища, і Лізій, гордовито вмостившись у суддівському кріслі, наказав привести в’язнів на допит. Святий Євстратій очолював варту. Він уже вирішив, що розділить долю мучеників. У темниці воєначальник попросив ув’язнених за Христа молитися про нього. після колінопреклонної молитви, воїни під проводом Євстратія повели мучеників із темниці на суд. Коли вартові зупинився перед суддею, Лізій наказав приводити до себе по одному тих, кого вже допитували раніше. Несподівано Євстратій почав промову: «За указом імператорським, всі християни, де б вони не знаходилися і яке б становище у державі не займали, підлягають суду: за цим указом приведений сюди Авксентій, чоловік, відомий своїм походженням і благочестивим життям, а тепер ще більш прославився він мужністю і твердістю, з якими оголосив себе рабом Христа, Царя Небесного. Він уже викрив твоє, Лізію, безбожництво, доблесно переносячи муки. Сьогодні ти наказав привести його на допит разом із його святою дружиною: і ось всі вони стоять разом зі мною, непохитно тверді духом, готові осоромити і зруйнувати всі підступні задуми, яким навчає тебе проти них батько твій – диявол!»
Почувши це, Лізій збентежився від несподіваної сміливості Євстратія. Грізно дивлячись на нього і задихаючись від гніву, він вигукнув:
«Ніколи ще мені не доводилося судити суворіше, ніж сьогодні, коли цей мерзенний нечестивець насмілився просторікувати переді мною!». Євстратія роздягнули, зв’язали по руках і ногах, а коли він не припинив викривати правителя – стали катувати. Били, надягали на ноги залізні чоботи, і, ледь живого, спалили. Мученика Авксентія обезголовили. Побачивши їх смиренну смерть, святий Мардарій, виходець із простого народу, також привселюдно визнав свою віру і був повішений вниз головою. Перед смертю він виголосив молитву: «Владико Господи Боже, Отче Вседержителю…», яка зараз читається в кінці третього часу і на полуночниці.
Мученику Євгену вирвали язик, відрубали руки і ноги та відсікли голову мечем.
Молодий воїн Орест теж визнав себе християнином і за це постав перед судом. Він був засуджений до спалення на розпеченому залізному ложі, куди зійшов, підкріплений молитвою святого Євстратія.
Передсмертна молитва святого Євстратія («Величаючи, величаю Тебе, Господи…») читається на суботній полуночниці.
Блаженний Власій, єпископ Севастійський, узяв мощі мучеників і поховав їх у рідному місті святих праведників – Аравраці, де на їх честь було згодом зведено церкву. Господь там дарував багато чудесних зцілень молитвами святих Його мучеників. Перед воротами Цареграду також була обитель на їх честь. Щорічно там служив Патріарх. Зараз мощі святих мучеників Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія і Ореста почивають у Римі, в храмі святого Аполлінарія Равенійського
За матеріалами сайту: Рівненської єпархії