“Людина в обожненні уподібнюється Богові, бо благодать Духа торжествує в ній.”
Преподобний Максим Сповідник
Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року й виріс у побожній християнській родині. Замолоду він отримав різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, був обізнаний у творчості древніх авторів і досконало опанувавбогословську діалектикою.
Коли преподобний Максим пішов на державну службу, знання й сумлінність дали йому змогу стати першим секретарем імператора Іраклія (611 – 641). Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольску обитель (на протилежному березі Босфору – сучасні Скутари), де прийняв чернечий постриг.
Своїм смиренномудрієм він згодом здобув любов братів і був обраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, з власних його слів, “залишався простим ченцем”. В 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим полишив обитель і виїхав в Александрію.
Святий Софроній був відомий на той час як непримиренний супротивник монофелитської єресі. Після того, як IV Всесвітній Собор (451 р.) засудив монофізитів, що сповідували одну (Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелитами було введене поняття єдиної Божественної волі і єдиної (Божественної) дії, що приводило до визнання відкинутого монофізитського псевдовчення.
Монофелитство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, посилювана національною ворожнечею, зробилася серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на Православному Сході опинилися захопленими монофізитами: Константинопольський – Сергієм, Антіохійський – Афанасієм, Александрійський – Кіром.
Шлях преподобного Максима з Константинополя в Александрію пролягав через Крит, де й почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який притримувався єретичних поглядів Севера і Несторія.
В Александрії та її околицях преподобний пробув близько 6 років. В 638 році імператор Іраклій разом з Патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий “Екфезіс” – “Виклад віри”, що остаточно велів сповідувати вчення про одну волю при двох природах Спасителя. Захищаючи Православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, і ці бесіди мали успіх. “Не тільки клір і всі єпископи, але й народ, і всі світські начальники відчували в собі якийсь нескоримий потяг до нього”, – свідчить його життєпис.
Наприкінці 638 року помер Патріарх Сергій, а в 641 році – імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642 – 668), відвертий прихильник монофелитів. Підсилилися напади єретиків на Православ’я.
Преподобний Максим вирушив у Карфаген і проповідував там і в околицях ще 5 років. Коли туди прибув спадкоємець Патріарха Сергія Патріарх Пірр, який полишив Константинополь через придворні інтриги, за переконаннями монофелит, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої омани й побажав навіть вручити папі Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром відбули в Рим, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього Патріарха й відновив його в сані.
В 647 році преподобний Максим повернувся в Африку. Там на соборах єпископів монофелитство засуджувалося як єресь. В 648 р. замість “Екфезісу” вийшов новий указ, складений, з доручення Костянтина, константинопольським патріархом Павлом – “Типос” – “Зразок віри”, який забороняв всілякі міркування, як про одну волю, так і про дві волі при визнанні двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Феодора, який змінив папу Мартина I (649 – 654), з проханням винести питання про монофелитство на соборне обговорення всієї Церкви.
В жовтні 649 року був зібраний Латеранський Собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників Православного Сходу, серед яких був і преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисники, Константинопольські Патріархи Сергій, Павло та Пірр, були піддані анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ був виконаний через п’ять років, в 654 році. Преподобного Максима обвинуватили в зраді батьківщині та ув’язнили.
В 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в’язницю. Преподобного разом із двома його учнями піддали найжорстокішим катуванням: кожному відрізали язик і відсікли праву руку. Потім їх заслали в Колхіду. Але тут Господь виявив незреченне чудо: всі вони отримали здатність говорити й писати.
Преподобний Максим пророчив свою кончину (+ 13 серпня 662 року). У грецьких прологах на 13 серпня зазначається перенесення його мощів у Константинополь; воно могло бути присвячене до кончини преподобного. Можливо, що встановлення пам’яті на 3 лютого (21 січня) пов’язане з тим, що 13 серпня святкується віддання свята Преображення Господнього.
Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три чудесно знайдені світильники і відбувалися безліч зцілень. Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві великубогословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта (+ 96; пам’ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова (+ 389, пам’ять 25 січня). До екзегетики належать також пояснення богослужіння під заголовком “Містагогія” (”Вступ про Таїнство”).
До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів і листи до різних осіб. В них міститься виклад Православного вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговтілення та про обожнення людської природи.
Богослов’я преподобного Максима Сповідника, що ґрунтується на духовному досвідному знанні великих отців-пустельників, що використовує мистецтво діалектики, вироблене дохристиянською філософією, було продовжене й розвинене в працях преподобного Симеона Нового Богослова (+ 1021; пам’ять 12 березня) і святителя Григорія Палами (+ бл. 1360; пам’ять 14 листопада).
За матеріалами сайту: Рівненської єпархії