І просвітився Володимир сам, і сини його, і земля його
Повість врем’яних літ
Сьогодні Православна Церква святкує пам’ять Хрещення Київської Русі у 988 році. Як нам розповідають літописні свідчення великий князь Володимир, за прикладом своєї бабусі княгині Ольги, вирішив змінити язичницьку віру. Дізнавшись про його намір, до нього приходили посли від надволзьких хозарів-магометан, від латинників, від кримських юдеїв і від греків: кожен з послів пропонував йому прийняти його віру.
Віра хозарів-магометан не подобалася князеві, бо забороняла пити вино, їсти свинину і вимагала обрізання.
Латинникам Володимир відмовив, бо і раніше Русь не приймала віри від Пап.
Юдеїв запитав: “Де ваша батьківщина?” Вони відповіли: “В Єрусалимі, але Бог, розгнівавшись, розпорошив нас по чужих землях.” Володимир сказав їм: “Як же ви, засуджені Богом і розпорошені по чужих землях, смієте пропонувати прийняти ваш закон?”
Прийшов, нарешті, грецький проповідник-філософ і почав доводити неправоту інших вір і вчити великого князя закону християнського. На закінчення своєї проповіді він показав Володимиру образ Страшного суду, на якому були намальовані праведники, які йдуть до раю, і грішники, що йдуть до пекла на вічні муки. Великий князь, зітхнувши, сказав: “Добре тим, що йдуть до раю, а горе тим, які йдуть до пекла”. – “Хрестись, – сказав філософ, – і будеш у раю з праведниками”.
Відпустивши грецького проповідника, Володимир скликав бояр і міських старійшин і просив у них поради, яку віру прийняти. Бояри відповіли великому князеві: “Кожен свою віру хвалить, князю; а хочеш добре довідатися, пошли розумних людей дізнатися на місці, яка їхня віра, як вони служать Богу”.
Володимир за порадою бояр послав десять мужів спочатку до надволзьких хозарів, потім до латинників і, нарешті, до греків у Константинополь. Побували вони скрізь. У Константинополі Патріарх, довідавшись про їх прибуття, повелів приготувати все потрібне для урочистої служби Божої: запалили у величному Софійському соборі панікадила, зібрали хори співаків, і сам Патріарх з усім духовенством відправив літургію. Ця урочистість справила на послів велике враження. Коли вони повернулися до Києва, доповіли великому князю, що вони не задоволені іншими вірами, а про грецьку сказали: “Ми не знали, стоячи у храмі, на небесах ми знаходимося, чи на землі: на землі немає такої краси, там дійсно Бог перебуває з людьми. Всяка людина, скуштувавши солодкого, не захоче їсти гіркого; так і ми не можемо бажати іншої віри, крім віри греків”. А бояри при цьому зауважили князеві: “Якби не добрий був закон греків, то бабуся твоя Ольга, наймудріша з людей, не прийняла б його”.
Володимир твердо вирішив прийняти віру грецьку православну і почав думати про хрещення. Але, як язичник і войовничий князь, він не хотів принижуватися перед греками і покірно просити у них хрещення. Володимир хотів і віру православну здобути шляхом завоювання. Для цього він з військом пішов на Тавриду і взяв грецьке місто Херсонес, або Корсунь, це недалеко від нинішнього Севастополя.
Звідси він відправив послів до грецьких імператорів Василія і Костянтина з попередженням, що він візьме і Константинополь, якщо вони не віддадуть за нього заміж свою сестру Анну. Імператори відповіли, що вона як християнка не може вийти за язичника, але вони згодні віддати її, якщо він прийме християнську віру. Великий князь оголосив через послів, що він любить грецький закон і готовий хреститися. Тоді царівна погодилася вийти заміж за страшного іноплемінника і вирушила до Корсуня з духовенством і своїм почтом, щоб урятувати свою батьківщину від згубної війни. Однак Володимир раптово захворює на очі, втрачаючи зір. Царівна Анна настійно вмовляє його якнайшвидше здійснити святе таїнство, яке неодмінно принесе йому зцілення. «Якщо буде се правда – воістину велик Бог християнський», – мовив Володимир.
Після цього великий князь з царівною вирушив до Києва. Він узяв з собою священиків, церковне начиння і образи для благословення; коли ж прибув до Києва, то наказав, щоб охрестилися 12 його синів. Одночасно князь повелів знищити ідолів. Частину їх порубали, а частину спалили; головного бога Перуна прив’язали до кінського хвоста, протягли дорогою і скинули з гори в Дніпро. Потім князь оголосив у Києві, що коли хто з багатих і убогих, великих і малих не прийде в призначений день на річку, щоб прийняти хрещення, того він буде вважати за свого ворога. У призначений день усі жителі Києва з жінками і дітьми прийшли на Дніпро. Всі увійшли у воду і стояли: дехто по шию, інші по груди; малі діти біля берега, матері тримали на руках немовлят; священики стояли на березі річки й читали молитви хрещення. Володимир, бачачи це, радів, що він і його люди пізнали істинного Бога. Цього дня, як зауважує літописець, земля і небо раділи. Подія ця сталася в 988 році після Різдва Христового.
Щоб утвердити народ у вірі й законі християнському, Володимир викликав з Болгарії священиків, які відправляли службу Божу слов’янською мовою. Крім цього, князь відкривав школи і будував церкви; так, у Києві він збудував чудовий храм в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Храм цей звався Десятинним, бо великий князь виділив десяту частину своїх доходів на його утримання.
Хрещення Київської Русі, або прийняття Руссю християнства, було видатною подією не тільки в історії нашої Церкви, але й в історії нашого народу. Воно мало важливі наслідки для нашої країни.
Хрещення Київської Русі завершило початий у першому столітті та зміцнений трудами слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія багатовіковий процес становлення християнства в нашій давній державі. Для Православної Церкви Хрещення Київської Русі було початком її офіційного існування.
Християнство створило духовну основу для єдності Давньоруської держави. Вплив Православної Церкви в той період був значним. Церква зіграла величезну роль у припиненні міжусобиць князів, у об’єднанні князівств у єдиній державі та її зміцненні, у закріпленні й розширенні зв’язків Київської Русі з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією та Болгарією. З прийняттям християнства на Русь перейшли наявні тоді на сході форми церковної організації. Руська держава переймала найвищі форми державної організації Візантії. Київська Русь увійшла в родину європейських держав.
Християнство перебудувало давньоруську язичницьку родину на началах християнської моралі. Воно наклало свою яскраву печать на давньоруські цивільні закони, пом’якшило язичницькі звичаї.
Християнство не тільки полегшило процес ліквідації родового ладу, але й сприяло прискоренню розвитку феодального ладу. Якщо говорити про вплив Хрещення Київської Русі на культурне життя нашої країни, то він позначився на всіх його сторонах. Насамперед Хрещення сприяло розвитку освіти в нашій Вітчизні. Засновувані всюди монастирі (до речі, чернецтво є невід’ємною частиною православного життя) ставали центрами не тільки духовного виховання православних людей, але й книжної освіти.
Після прийняття християнства на Київську Русь почали впливати література, політична думка, природничо-наукові погляди і насамперед православне богослов’я Візантії. Прийняття християнства в 988 р. поставило вимогу придбання для Православної Церкви багатьох службових та церковно-освітніх книг. Християнство дало стимул для розвитку власної писемності на Русі, що породила незабаром таку видатну пам’ятку літератури, як глибоко патріотичне “Слово про Закон і Благодать” митрополита київського Іларіона. Усе це дозволило великому князеві Ярославу Мудрому заснувати при Софійському соборі першу на Русі публічну бібліотеку.
В ХІ ст. в монастирях Києва й Новгорода писалися літописи про події загальнодержавного значення.
За кілька століть на Русі була створена висока християнська культура, яка виникла і зміцніла на ґрунті боротьби з язичницьким спадком. Християнство збагатило східнослов’янські народи новими науковими й філософськими поняттями, досі невідомими слов’янам. Прискорився розвиток древньоруської літературної мови, яка, за свідченнями літературознавців, “на середину ХІ ст. значно перевищувала за своїми виражальними та зображувальними багатствами чимало мов тодішнього європейського світу”.
Християнство мало всебічний вплив на культурне життя наших предків: на освіту й літературу, на живопис і архітектуру, на державні закони й політику тощо. Християнство визначило основу середньовічної культури нашої країни і тим поєднало слов’янський культурний світ і Київську Русь з культурними колами християнських народів Сходу і Заходу. Культура, що прийшла на Русь після прийняття християнства з Візантії, продовжувала далі розвиватися на ґрунті власної творчості. Це сприяло історичному самовизначенню Київської Русі та знаходженню нею свого місця у світовому історичному процесі.