Ікона – це втілена молитва. Вона створюється в молитві й заради молитви, рушійною силою якої є любов до Бога, прагнення до Нього як до досконалої Краси
Архімандрит Зенон (Теодор)
Ікона є невід’ємною і важливою частиною православної традиції.
Ікони настільки пов’язані з життям Православ’я, що здавна всіляка важлива справа в житті православного християнина супроводжується іконографічним зображенням.
Людям притаманне цінити красу, вся людська культура базована на пошуках краси.
Біблія так само свідчить, що в основі світу була Краса, і людина спершу була частиною цієї Краси, що за вченням отців церкви є одним з імен Творця. Вигнання з раю — це образ втраченої Краси, розрив людини з красою і істиною. Людина, втративши цей дар, безперестанно жадає здобути це своє насліддя.
Краса в християнському розумінні нерозривна зі змістом буття, Вона укорінена в Бозі, з чого виходить, що є тільки одна Істинна Краса, а саме Бог. Всіляка ж земна краса є тільки образ краси Божої, краси істинної, що тільки в більшій чи меншій мірі відображає Першоджерело.
Образ — по грецьки εἰκόνα, звідки і береться слов’янське — ікона.
Святий Євангеліст Іоанн свідчить: “Бога ніхто не бачив ніколи”, але потім додає: “Єдинородний Син, Котрий в лоні Отця, Він явив” (Ін. 1, 18).
Іісус Христос, втілений Логос і є єдиний і істинний Образ Божий, через якого ми отримуємо прямий доступ до Бога і маємо нагоду бачити Його. “І слово стало плоттю, і оселилось між нас… І ми бачили славу Його” (Ін. 1, 14).
Бог сотворив людину. Він сотворив її за Своїм Образом та Подобою, чим і виділив людину з усієї тварі. В цьому аспекті людина так само являється образом Божим, точніше людина має стати таким образом.
Святі отці вчили, що християнство — це є уподоблення Богу в міру можливостей нашої людської природи.
Отож, тільки як частина цих дзеркал, відображаючих Першообраз, ікона перестає бути просто дошкою або твором мистецтва, бо направляє нашу увагу до першообразу через єдиний образ Втіленого Сина Божого до Бога невидимого.
Почитання ікон є поклонінням Першообразу, молитва перед іконою є предстоянням перед Живим Недоступним Богом. Як вчив Л. Успенський, “ікона не зображає Божество, вона вказує на участь людини в Божественному житті”. Ікона є вікном у духовний світ. Звідси і походження її мови символів, де кожен символ несе в собі щось набагато більше, ніж він сам.
Вчення Церкви про Святі ікони формується у відповідь на єресі іконоборства, що тривожили Церкву VIII та IX століттях. Головним фронтом боротьби стала Східна частина Церкви.
Іконоборці базували своє вчення на невірному розумінні терміну ікона, вважаючи, що в нім розуміється тотожність образу і Першообразу.
Ікона для православних подібна з Архетипом завдяки досконалості мистецтва, сутністю вона ж відмінна від Прообразу. В 787 році на VII Вселенському Соборі в Нікеї, а пізніше в 843 році в Константинополі, іконоборство було засуджено Церквою як єресь і в знак перемоги було встановлено свято Торжества Православ’я.
З прийняттям християнства словянами, наш народ робить свій внесок в розвиток іконописання і залишає Церкві найкращі зразки іконопису. Такі майстри як Феофан Грек, Андрій Рубльов, майстер Діонисій звертають увагу на вчення про Фаворське світло і обоження, на безсловесне спостерігання світла і стяжання Святого Духа.
ХІХ–ХХ ст. приносить нові випробування, а період радянської влади знищує ікону і іконографічну практику як таку взагалі. Ставши другим офіційним іконоборчим періодом, атеїстичні ідеологи заміняють ікону соцреалізмом, використовуючи зовнішні церковні традиції та обряди.
Кінець XX століття стає періодом відродження забутих цінностей. З’являються іконописці-богослови, що намагаються відродити традиції давно забутого ісіхазму. Виникає потреба в іконах, сповнених духовного досвіду. Відкриваються іконописні школи, з’являються самородки іконописці з ісіхастським наставленням до ікони та іконописання.
Майбутнє ікони — це є істинне Богослов’я, ікона повинна бути подібна свому Першообразу і ця подібність виявляє в собі присутність освяченої особи. Вона не є портретом тілесної людини, вона відкривається Царству Божому, бо представляє людину абсолютно воскреслу у всій величі її духовного тіла.
Олена Головіна.