Про перший член Символа віри

Перший член Символу віри читається так: Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого (світу).

Загальний зміст  

Тут викладеновчення про Бога взагалі, особливо про Першу Особу Пресвятої Тройці — Бога Отця,і про Бога як Творця і Промислителя світу.

Поняття про віру в Бога

Вірити в Бога — означає мати живувпевненість у тому, що Бог існує, що Йому безсумнівно притаманні ті властивостіта дії, про які говорить Боже Одкровення, й усім серцем сприймати богоодкровенневчення про спасіння людей.

Цю думку апостол Павло висловлює так:

Без віри догодити Богові неможливо, бо потрібно, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає нагороду. (Євр. 11:6)

Тобто, не маючи віри, не можна догодити Богові, тому що необхідно, щоб той, хто бажає пізнавати і шануватиБога, вірив, що Він справді існує і винагороджує тих, хто шукає спілкування з Ним, виконуючи Його волю.

Животворна дія віри в християнах зображається апостолом у такій молитві за них до Бога:

Щоб дав вам, за багатством слави Своєї, міцно утвердитися Духом Його у внутрішній людині (тобто духовно),вірою вселитися Христові в серця ваші (тобто через віру якнайтісніше з’єднатися із Христом). (Єф. 3. 16-17)

Сповідування віри

Найближчою і неодмінною дією сердечної віри в Бога має бути сповідування цієї віри. Сповідувати віру означає відкрито визнавати, що ми — православні християни, і до того ж із такою щирістю і твердістю, щоб ані спокуси, ані погрози, ані муки, навіть сама смерть не могли змусити нас зректися віри в Істинного Бога і в Господа нашого Іісуса Христа.

Для спасіння необхідні і християнська віра, і сповідування цієї віри, бо якби хтось, для збереження свого минущого життя або заради земних вигод відмовився від сповідування православної віри і не захотів виражати своєї віри словами і справами, той тим самим показав би, що він не має у своєму серці істинної віри в Бога Спасителя і в майбутнє блаженне життя.

Про необхідність сповідування віри для спасіння свідчить апостол Павло:

Серцем (тобто внутрішньо) вірують для праведності, а устами (тобто зовнішньо — словами і справами) сповідують для спасіння. (Рим. 10:10)

У Символі віри сказано не просто «вірую в Бога», але додано: «в єдиного Бога»; і це для того, щоб відкинути хибне вчення язичників, які, поклоняючись створінню замість Творця, думали, що богів багато. Слова про єдиність Бога в Символі віри взяті з висловлювання апостола Павла:

Немає іншого Бога, крім Єдиного. Бо хоч і є (в язичників) так звані боги, чи на небі, чи на землі, — як-от (у язичників) є багато богів і господарів багато, але в нас (християн) один Бог Отець, від Якого (тобто від Його творчої сили) все, і ми для Нього (тобто в Ньому мета нашого життя і наше щастя), і один Господь Іісус Христос, через Якого все (створено), і ми через Нього (тобто через Нього миприходимо до Бога і досягаємо блаженства і вічного життя). (1 Кор. 8:4-6)

Незбагненність сутності Божої; поняття про сутність і властивості Божі

Єдиний Бог, в Якого ми віруємо, незбагненнийдля нас за самою сутністю Своєю. У чому полягає сутність Божественної природи — це є вищим за будь-яке знання не тільки людей, але й Ангелів. За висловом апостола Павла, Бог живе у неприступному світлі, Якого (Бога) ніхто з людей не бачив і бачити не може (1 Тим. 6:16)[1].

І ми лише настільки можемо знати про сутність і суттєві властивості Бога, наскільки Сам Бог побажав відкрити нам це. З Одкровення ж Божого ми дізнаємося, що Бог є Дух вічний, всеблагий, всевідаючий, всеправедний, всемогутній, всюдисущий, незмінний, вседостатній, всеблаженний.

Бог за Своєю сутністю є Дух, найчистіший і найдосконаліший Дух, сутність проста,абсолютно нематеріальна, безтілесна. Сам Іісус Христос у бесіді із самарянкою сказав, що Бог є Дух (Ін. 4:24), тобто Бог є Істота духовна, не обмежена місцем або простором. Називаючи Бога Духом, Святе Письмо, проте, часто згадує Його серце, очі, вуха, руки. Використовуючи такі висловлювання про Бога, Святе Письмо пристосовується до звичайної людської мови і робить це для того, щоб невидимі й незбагненні властивості та дії Божі представити нам якомога зрозуміліше й наочніше; розуміти ж усі ці вислови Святого Письма треба не буквально, а в переносному або духовному значенні. Так, серце Боже означає милість, або любов Божу, очі й вуха означають всевідання Боже, руки — всемогутність.

У Святому Письмі відкрито такі важливі особливості Божі: вічність, милосердя, всевідання, правосуддя, всемогутність, всюдисущість, незмінність, вседостатність і всеблаженство.

а)  Бог — вічний, тобто Він не має ні початку, ні кінця Свого буття,але завжди був, є і буде. Апостол Павло говорить, що Євангеліє сповіщене завелінням вічного Бога (Рим. 14:25). В Апокаліпсисі читаємо таке славослів’я Богові:

Свят, Свят, Свят Господь Бог Вседержитель, Який був, є і прийде. (Одкр. 4:8)

Пророк Давид так говорить про вічність Бога:

Перше ніж народилися гори і Ти створив землю і всесвіт, іодвіку й довіку Ти є. (Пс. 89:3)

б) Бог — благий, тобто Він любить Свої створіння і подає їм стільки благ, скільки вони можуть в містити. Любов Божа до людей особливо виявилася в спасінні їх Втіленням, стражданнями і хресною смертю Сина Божого і в духовному відродженні падшого людства благодаттю Духа — Утішителя. Про благодать Божу Сам Іісус Христос сказав: ніхто не благий, як тільки один Бог (Мф.19:17), — тобто ніхто не може бути названий істинно благим, цілковито добрим, крім одного Бога. Апостол Іоанн пише:

І Бог є любов. (1 Ін. 4:16)

Давид оспівує:

Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий ібагатомилостивий. Благий Господь до всіх (створінь Своїх), і щедротиЙого на всіх ділах Його. (Пс. 144:8-9)

в)  Бог — всевідаючий, тобто Він знає все, і до того ж — найдосконаліше; знає все минуле, теперішнє і майбутнє, бачить нетільки наші справи, але й навіть таємні думки і бажання, усі порухи нашого серця. Про всевіданняБоже апостол Іоанн говорить:

Бог більший, ніж серце наше, і знає все. (1 Ін. 3:20)

Тобто Бог знає все, навіть наші, здавалося б, найнезначніші вчинки і думки.

Апостол Павло вигукує:

О яка глибина багатства і премудрості і розуму Божого!Які незбагненні суди Його (тобто рішення праведного і всемилостивого судуБожого) і не дослідженіпуті Його! (тобто прагнення Бога до цілей, обраних премудрістю Його). (Рим. 11:33)

г)  Бог — праведний, або правосудний, тобто Він воздає кожному по заслугах його: добрих нагороджує, а злих карає. Апостол Павло говорить, що Бог який воздасть кожному за його вчинки: адже ж Бог недивиться на обличчя (Рим. 2:6,11), тобто Бог воздає кожному по справах його, бо у Нього немає упередженості ні до кого.

Давид співає:

Праведний Господь і любить правду; лице Його бачитьправедника. (Пс. 10:7)

Тобто Господь правосудний, тому що Він любить праведні дії, добрі та святі справи і благоволить до тих, хто любить і дотримується правди.

ґ) Бог — всемогутній, тобто Він без будь- яких труднощів і перешкод може зробити все, що завгодно Його святій волі, для Нього немає нічого неможливого. Провіщаючи Пресвятій Діві Марії таїну Втілення Сина Божого, Архангел сказав їй:

У Бога не зостанеться неспроможним жодне слово. (Лк. 1:37)

Про всемогутність Божу, проявом якої є створення світу єдиним словом з нічого, Псалмоспівець говорить:

Він сказав, — і сталося; Він звелів, — і створилося. (Пс. 32:9)

д) Бог — всюдисущий: наповнюючи Собою все, Він є всюди. Давид так зображає всюди- сущість Божу:

Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди втечу?Як зійду на небо (тобто якщо піднімуся якомога вище) — Ти тамперебуваєш; зійду до аду (тобто спущуся якомога нижче) — і там Ти. Чивізьму крила в ранньої зорі й переселюся на самий край моря, і там рука Твоянаставить мене, і десниця Твоя втримає мене. Сказав я: може, темрява сховаємене, то й темрява стане світлою перед Тобою. Не сховає від Тебе й темрява, бой ніч перед. Тобою, як день; і пітьма перед Тобою, яксвітло. (Пс. 138:7-12)

Втім, хоча Бог є всюди, особлива присутність Його відчувається на Небі й у храмах. На Небесах Свою особливу присутність — у вічній славі — являє всюдисущий Бог святим Ангелам і блаженним праведникам; у храмах також є особлива присутність Його — благодатна і таємнича, цю присутність Бога благоговійно пізнають і відчувають віруючі, і вона виявляється інколи в особливих чудесних діях. Тому й кажуть, що Бог перебуває на небесах або у храмі.

Сам Іісус Христос вказує на церкву, як особливе місце присутності Бога: Бо де двоє чи троє, зібрані імя Моє (для спільної молитви), там Я серед них.  (Мф. 18:20)

е)  Бог — незмінний, тобто Він не змінюється ні у Своїй сутності, ні у Своїх властивостях і діях, але завжди перебуває однаковий, без будь-яких змін. Апостол Іаков пише:

У Якого (тобто в Отця світлаДжерелабудь-якого світла, і духовного, і фізичного) немає зміни й навіть тініпереміни. (Іак. 1:17)

Бог ні до кого не має ні гніву, ні ненависті, він любить і праведних і грішних однаково. Якщо у Святому Письмі й трапляються вислови, що вказують, видимо, на зміну ставлення Бога до людини, наприклад, — Бог гнівається, шкодує і подібне, то розуміти це потрібно лише як образні висловлювання, пристосовані до людського сприйняття й призначені вказати назміну ставлення до Бога самої людини.

є) Бог — вседостатній: Він не потребує нічого для повноти Своєї досконалості, але завжди Сам у Собі містить джерело найповнішої достатності та внутрішнього щастя. Апостол Павло говорить:

Бог не потребує служіння людських рук, ніби маючи вчомусь потребу (тобто ніби істота, обмежена простором і тілесна), Самдаючи усьому життя, і дихання, і все (потрібне для життя). (Діян.17:25)

Наші матеріальні жертви, приношення, власне, не потрібні Богові (див.: Пс. 49:8-13), і приймаються Ним лише як прояв з нашого боку почуття вдячності до Господа й відданості волі Божій.

ж) Маючи найвищічесноти, Бог — всеблаженний, тобтоВін і Сам нескінченно щасливий, завжди насолоджується найдосконалішим блаженнимжиттям, і для Своїх створінь є джерелом нескінченного блаженства. Апостол Павло називає Бога блаженним і єдиним сильним Царем царів і Владикою владик(1Тим. 6:15).

Вчення про Таїнство Пресвтої Трійці

Свята Трійця

У Символі вдри сказано: Вірую в єдиного Бога Отця.

Ці слова треба розуміти стосовно таїнства Святої Тройці, тому що Бог єдиний за сутністю, але троїчний в Особах: Отець, Син і Святий Дух, — Тройця єдиносущна і нероздільна.

Вчення про Пресвяту Тройцю досить прозоро і чітко викладене в Новому Завіті. Сам Спаситель, посилаючи апостолів у світ проповідувати Євангеліє, сказав їм:

Отже, йдіть,навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. (Мф. 28:19)

Тут ясно названі всі три Особи Пресвятої Тройці й указано на їхню єдність, тому що сказано «в ім’я», а не «в імена». Апостол Іоанн пише:

Троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і Ці троє— єдине (одна Божественна природа).(1 Ін. 5:7)

Пресвята Тройця відкрилася світу під час Хрещення Іісуса Христа: Бог Отець свідчив з неба про Спасителя світу: Це є Син Мій возлюблений (Мф. 3:17), Син Божий хрестився від Іоанна в Йордані, а Дух Святий зійшовна Сина у вигляді голуба.

У Старому Завіті теж ідеться про Святу Тройцю, але не так ясно, як у Новому. Наприклад, пророк Ісайя чув славослів’я Серафимів:

Свят, Свят, Свят Господь Саваоф (тобто Господь сил, або воїнств)! Уся земля сповнена слави Його! (Іс. 6:3)

Тут тричі повторене слово «Свят» вказує на таїну троїчності Осіб у Бозі.

Пророк Давид говорить:

Словом Господнім небеса створені, іДухом уст Його — все воїнство (тобто всі світила ) їх. (Пс. 32:6)

Як це — єдиний Бог у Трьох Особах? Ми не осягаємо цієї внутрішньої таїни Божества, але віримо в неї. Апостол Павло так пише про це:

Божого (тобто того, що є в Бозі, внутрішнього життя Божества) ніхто не знає, крім Духа Божого. (1 Кор. 2:11)

Вчення про Бога як Творця невидимого і видимого світів

Створення світу Богом

 Особи Святої Тройці відрізняються тим, що Бог Отець не народжується і не походить від іншої Особи; Син Божий одвічно народжується від Отця; Дух Святий одвічно виходить від Отця. Усі Особи (Іпостасі) Пресвятої Тройці мають цілком однакове Божественне достоїнство. Як Отець є істинний Бог, так само і Син є істинний Бог, і Дух Святий є істинний Бог, але таким чином, що три Іпостасі — не три Бога, а Єдиний у Трьох Особах (Триіпостасний) Бог.

Слова Символувіри Творця неба і землі,всього видимого і невидимого (світу). означають, що небо і землю, все видиме і все невидиме створив Бог, і ніщо не може існувати без Бога. Ці слова Символу взято зі Святого Письма. Так, книга Буття починається з таких слів На початку Бог створив Небо та землю.

Апостол Павло про Іісуса Христа, Сина Божого, говорить:

Ним створене все (що існує), що на небесах і що наземлі, видиме і невидиме; чи Престоли, чи Господства,чи Начальства, чи Власті, — все Ним і для Нього створене. (Кол. 1:16)

Престоли, Господства, Начальства, Власті — назви різних ступенів, або чинів, небесних духів.

Поняття про Ангелів; час створення їх

Під назвою невидимих у Символі віри потрібно розуміти невидимий, або духовний, світ, до якого належать Ангели.

Ангели — це духи, тобто істоти безтілесні, обдаровані розумом,волею і почуттями; за своїм розумом, за своєю міццю і могутністю вони досконалішівід людини[2]. Слово «ангел» у перекладі з грецької означає «посланець». Так названо цих безтілесних духів тому, що Бог посилає їх сповіщати Свою волю людям; наприклад, Архангела Гавриїла було послано сповістити Пресвяту Діву Марію про зачаття Спасителя.

Ангели створені раніше ніж видимий світ, і у книзі Іова сказано, що, коли Бог творив світ, вони раділи і прославляли Його:

Хто поклав наріжний камінь її (тобто землі), колиразом раділи ранішні зорі, коли всі сини Божі (тобто Ангели), радіючивигукували? (Іов. 38:6-7)

Відношення Ангелів до людей

Ангели Божі постійно керують нами в житті: вони підносять молитви наші до Бога і заступаються за нас перед Ним (див.: Одкр. 8:3—4), радіють наверненню грішників (див.: Лк. 15:10), являються людям у годину смерті (див.: Лк. 16:22), всіляко допомагають і служать нам у справі нашого спасіння (див.: Діян. 10:3—6, 27:23; Євр. 1:14); вони оберігають усіх, хто істинно вірить у Бога, захищаючи їх від небезпеки (див.: Діян. 5:19; 12:7).

Пророк Давид говорить:

Ангелам Своїм заповість — охороняти тебе на всіх шляхахтвоїх (тобто за всіх обставин життя твого). (Пс. 90:11)

Ангели Хранителі

Із цих слів Псалмоспівця взято і саму назву Ангелів Хранителів.

За вченням Православної Церкви, кожний християнин має свого Ангела Хранителя, який невидимо перебуває з людиною від колиски до могили, допомагає їй у добрих справах, навіює благі думки і добрі почуття, охороняє її від будь-якого зла. У цій істині ми можемо переконатися зі слів Самого Іісуса Христа: Він навчає, що кожний, хто вірить у Нього, має свого Ангела, який повсякчас бачить лице Боже і заступається за людину перед Отцем Небесним:

Дивіться, незневажайте жодного з цих малих: бо кажу вам, що Ангели їх на небесах завждибачать лице Отця Мого Небесного. (Мф. 18:10)

Під малими потрібно, насамперед, розуміти дітей, а в широкому розумінні — всіх істинних християн, які своєю незлостивістю і смиренністю уподібнюються дітям. Бачити лице Отця Небесного — означає бути особливо близьким до Бога.

Поняття про злих духів

 Не всі ангели добрі й доброчинні; є і злі ангели. Вони, як і всі інші ангели, були створені добрими; Господь створив їх для того, щоб вони прославляли свого Творця любов’ю і виконанням Його святої волі і через це перебували в блаженстві, але вони порушили обов’язок цілковитого послуху Богові, не послухалися волі свого Творця і через те відпали від Нього, і впали в самолюбство, гордість і злобу, самі позбавивши себе дарованого їм світла і блаженства. За словом апостола Іуди, це ангели, не збереглипочаткового стану свого, але кинули житло своє, (Іуд. 1:6), тобто ангели, якіне зберегли своєї первісної подоби і стану і які залишили свою оселю на Небі.

Злих ангелів інакше називають дияволами, тобто наклепниками, або спокусниками, бо вони намагаються всіляко шкодити людям своєю хитрістю і лукавством: спокушаючи людей, вони навіюють їм хибні думки, викликають злі бажання і нечисті почуття. Спаситель називає диявола отцем брехні й людино вбивцею. Викриваючи нечестивість іудеїв, Він говорить:

Ваш отець є диявол; і ви хочете виконувати похоті (тобтогріховні побажання) отця вашого. Він людиновбивця був від початку і нестоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себеговорить, бо він лжець і отець неправди. (Ін. 8:44)

Диявола названо людиновбивцею споконвіку тому, що за допомогою брехні він схилив наших праотців на гріх, наслідком чого стала смерть людей — і духовна, як відчуження людського духу від Бога, і тілесна.

Словами: не стоїть в істині — вказується нападіння диявола, який спершу був створений добрим. Повставши проти Бога як істини, він ухилився у брехню і відтоді живе тільки нею — брехнею, яка с його, так би мовити, внутрішньою сутністю.

Брехуном і отцем неправди називають диявола тому, що він — винуватець будь-якої неправди у світі й під владою його перебувають усі брехуни.

Створення видимого світу й людини

День 1, 2, 3

Про створення видимого, або фізичного, світу в Святому Письмі відкрито наступне. Спочатку Бог з нічого створив Небо і землю. Земля була безвидна (тобто не мала певного вигляду, була безформною) і пуста.

Потім Бог поступово створив: у перший день світу — світло; другого дня — твердь, або видиме небо; третього — водойми, сушу і рослини; четвертого дня — сонце, місяць і зорі; п’ятого — риб і птахів; шостого — тварин чотириногих, які живуть на суші, й, нарешті, людину. Людиною завершився процес творення, і сьомого дня Бог спочив від усіх справ Своїх, тобто припинив справи творення. Тому сьомий день і названо суботою, що вперекладі з єврейської мови означає «спокій» (див.: Бут. 1,2:1—2); Господь благословив цей день і освятив його.

Світ створений Богом не таким, яким ми бачимо його нині, коли всюди в ньому помітні руйнівні наслідки гріха. Під час створення все було «вельми добре», тобто чисте, прекрасне і нешкідливе (Бут. 1:31).

Людину створено особливим чином, не так, як інших земних створінь. Перед створенням людини Триіпостасний Бог сказав у Собі: Створимо людину за образом і подобою Нашою (Бут. 1:26). І створив Бог тіло першої людини Адама з землі, та вдихнув в обличчя його дихання життя, тобто душу, сутність духовну і безсмертну, обдаровану розумом, почуттям і свободною волею (Бут. 2:7).

Створення Єви


Дружину Адама Єву створено з ребра її чоловіка, яке Бог узяв у нього під час сну. Створення Єви, помічниці Адамової, з ребра чоловіка — першої людини —вказує на те, що весь рід людський за своїм походженням є оним тілом, і тому люди за самою природою своєю повинні любити і берегти одне одного.

Образ і подоба Божі в людині

Образ Божий у людині полягає, за висловом апостола Павла, у правді та істині — у праведності і святості істини (Єф. 4:24), тобто в істинній досконалості духовних сил людини, спрямованих до Бога, що ми й бачимо в Адама і Єви до їхнього гріхопадіння. Коли ж люди згрішили, образ Божий затьмарився в них, хоча й після гріхопадіння залишилися в людині душевні сили, які дав їй Бог при створенні. Вони й складають образ Божий у нас, а саме — розум, який завжди прагне до пізнання істини, серце, що жадає любові, і воля, яка бажає добра.

Через тісний зв’язок душі з тілом образ Божий повинен виявлятися і в тілі людини. Святі отці Церкви — Іустин Мученик, Іриней Ліонський та Іоанн Дамаскин — дивилися на тіло як на відображення певнимчином образу Божого. Так, у погребальній стихирі, складеній святим Іоанном Дамаскином, сказано: «Я бачу створену за образом Божим нашу красу, що лежить у гробі спотворена і безславна». І в тілі нашому є сліди образу Божого, але лише тому, що душа виявляється в ньому як у своїй зовнішній оболонці. Ми постійно бачимо, що душа може справляти свою дію на тіло: вона надає рух нашими м’язам, колір — обличчю, вираз — очам. Обличчя є дзеркалом душі. Краса душі відбивається і в рисах обличчя.

Подоба ж Божа в людині полягає в належному розвитку й удосконаленні людиною цих душевних сил — у доброчесному, богоугодному житті людини.

Отже, образ Божий одержуємо ми від Бога разом із буттям, а подобу маємо набувати самі, власною працею, отримавши від Бога тільки можливість цього.

Звідси випливають певні відмінності між образом і подобою Божою. Образ Божий є в кожній людині, навіть у розбещених гріхом людях (Бут. 11:6), а подобу Божу мають не всі.

Образ Божий не може бути зовсім знищенийнавіть на найнижчому ступені людського падіння, оскільки і в такому станізалишаються в людини розум, воля, почуття, хоча вони й отримують хибний напрямок; подоби Божої, навпаки, людина може зовсім не мати.

Образ Божий, зрештою, є постійною, незмінною складовою, притаманною людській душі, а подоба може змінюватися, то підносячи, то затьмарюючи в душі образ Божий: будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний (Мф. 5:48), — ось нескінченна мета, заповідана подобі Божій, і тому людина може і повинна нескінченно прагнути до свого Божественного Першообраза. (Див.: Светлов П.Я., свящ. Опыт апологетического изложения православно-христианского вероучения. К., 1896. Т. 1. С. 273).

Місце перебування перших людей; плоди древа життя

 Створившим першу людину, Бог увів її у рай. Слово«рай» означає «сад»; так зветься прекрасна і блаженна оселя першої людини, представлена у книзі Буття подібною досаду. Їжею Адама були, крім інших райських плодів, плоди дерева життя; споживаючи плоди з цього дерева, людина, при безсмертності своєї душі, була б не хворобливою і безсмертною і в тілі.

Рай, в якому перебували первісні люди, був для тіла матеріальним, як місце видимого блаженства, а для душі — духовним, оскільки в раю людина перебувала у благодатному спілкуванні з Богом, і, споглядаючи Божі створіння, бачила в кожному з них благу думку і премудрість Творця.

Призначення людини    

 Бог створив людину для того, щоби вона пізнавала й любила Бога, прославляла Його розвитком усіх своїх богоподібних якостей і в цьому знаходила для себе істинней вічне блаженство. Призначення Богом людини для вічного блаженства називається у вченні віри визначенням Божим. Визначення Боже щодо блаженства людей незмінне, хоча ми й бачимо нині, що людина не блаженствує, тому що Бог, за передвіданням і за нескінченним милосердям Своїм, навіть для тих людей, які ухилилися від шляху блаженства, визначив відкрити новий шлях до блаженства через Єдинородного Сина Свого Іісуса Христа. Апостол Павло говорить, що Бог вибрав нас раніше від створення світу (Єф. 1:4), тобто ще одвіку всевідаючий Бог присудив спасти нас через Іісуса Христа. І з безмежної Своєї милості Він визначив дарувати і справді дарував усім людям Свою благодать, яка навертає людину до добра і спасіння, веде її до покаяння і шукання Божественної допомоги; усім людям Бог дарував також вірні засоби для досягнення блаженства. Але призначені Ним, власне, для блаженства, спасуться тільки ті з людей, які добровільно приймають даровану Ним благодать, використовують на благо собі надані їм спасенні засоби і живуть за заповідями Божими.

Визначення Боже базується на передбаченні Ним дій і життя кожної людини, як свідчить про це апостол Павло:

Бо кого Він передбачив (тобто про кого з людей Богперед бачив, що той піде шляхом спасіння), тим і наперед визначив (досягти вічного блаженства). (Рим. 8:29)

Православна Церква вчить: «Оскільки Він передбачив, що одні добре користуватимуться своєю свобідною волею, а інші погано: тож черезте одних призначив для слави, а інших осудив» (Послання Патріархів Східно-КафоличноїЦеркви про православну віру, чл. З)[3]

Вчення про Промисел Божий

У Символі віри Вседержителем Бог називається тому, що Він усе створене Ним тримає у Своїй силі й волі й усім цим керує; усе, що існує, цілковито залежить від Бога. Безперестанна турбота Бога про всі Свої створіння, і особливо про людину, щоб світ досягав призначеної йому мети, називається Промислом Божим: всемогутній, премудрий і благий Бог береже життя і сили Своїх створінь, навертає їх до добра, допомагає будь-якому добру, а зло, яке виникає через віддалення від добра, припиняє або виправляє і перетворює на краще. Промислительна діяльність Бога поширюється як на окремих істот, так і назагальний хід світової історії.

Турботу Божу про світ, і особливо про людину, ясно виражено у словах Самого Іісуса Христа:

Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Чи ж ви не набагато кращі за них? (Мф. 6:26)

Увесь 90-й псалом є зображенням особливих і різноманітних промислительних дій Господа щодо людини.


[1] Слово «бачити» нерідко вживається у біблійних книгах у значенні «точно, істинно пізнати». Тому, говорячи, що Бога ніхто з людей не бачив і бачити не може, апостол висловлюєцим таку думку, що сутності Божої ніхто не пізнав і пізнати не може, бо сутність Божа неосяжна для обмеженого людського розуму.

[2] Точної кількостіАнгелів нам не відкрито. Святий пророк Даниїл лише свідчить, що їх тисячі тисячі сила-силенна (див.: Дан. 7:10)

[3] Догматические послания православных иерархов XVII— XIX веков о православной вере. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1995. С. 148. У тому ж члені «Послання» детально описано дію благодаті Божої. Тут, згідно із західною схоластичною традицією, розрізняються два «види» благодаті: благодать «попередня» (або «просвітня»), яка усіх людей прикликає до Бога, і благодать «особлива» (або «виправдальна»), яка спасає тих, хто вільно підкоряється благодаті «попередній» (Там само.С. 148—149). Це вчення потрапило також до багатьох православних підручників з догматичного богослов’я. Однак, як справедливо зазначає архієпископ Василий (Кривошеїн), таке розрізнення «видів» благодаті «чуже святоотцівському переданню» (Василий (Кривошеин), архиеп. Символические тексты в Православной Церкви // Богословские труды. М., 1968. №68. С. 22—24). У святоотцівській писемності прийнято розрізняти не «види», а «дії» благодаті. Детальніше див.:Православная энциклопедия. М., 2002. Т. 5. С. 305.

За матеріалами книги: Православний катехизис. Основи християнського віровчення К. 2012 с. 52-71

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.