Третій член Символу віри читається: Він заради нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов із небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.
У цьому члені йдеться про зішестя Сина Божого з неба на землю для спасіння людей, про Його втілення і вочоловічення.
Вчення про зішестя з небес Сина Божого
Вислів Символу віри, що Син Божий зійшов з небес, не означає, що Сина Божого до цього не було на землі. Як Бог всюдисущий, Він є завжди і на небі, і на землі, але цей вислів треба розуміти так, що на землі Син Божий раніше (до Свого земного служіння. — Ред.) був невидимий, а потім, з безмежної любові Своєї до людей, явився у плоті й видимо почав жити серед людей, водночас нероздільно перебуваю чи з Богом Отцем.
Про Своє зішестя з небес Іісус Христос говорить у бесіді з Никодимом:
Мета Пришестя на землю Сина Божого
Єдинородний Син Божий зійшов з небес нас, людей, і заради нашого спасіння, як сказано у Символі віри, тобто для нас людей і для здійснення нашого спасіння.
Він прийшов на землю заради нас, людей, тобто не для одного якого-небудь народу і не заради деяких обраних осіб, а для всіх людей взагалі.
Син Божий прийшов у світ заради нашого спасіння — спасти людей від гріха, прокляття і смерті.
Поняття про гріх та його походження
Гріх — це злочин, або порушення Закону Божого (як зовнішнього, тобто заповідей Божих, так і внутрішнього, під яким розуміється голос совісті в кожній людині). Гріх є беззаконням, за словами святого апостола Іоанна (1 Ін. 3:4). Перші люди створені були Богом безгрішними, і гріх з’явився в них від диявола. Про це свідчить Слово Боже:
Тобто, хто грішить постійно і насолоджується гріхом, той перебуває під впливом диявола, який перший згрішив і ніколи не припиняє грішити.
Гріхопадіння наших прабатьків
Коли Адам і Єва жили в раю, вони блаженствували. Для випробування їхньої свобідної волі й утвердження в добрі Бог дав їм заповідь: заборонив вкутати плоди дерева пізнання добра і зла і сказав: тільки-но вони скуштують цих плодів, смертю помруть. Вкушання плодів дерева пізнання добра і зла було смертоносним для людини не тому, що ці плоди самі по собі (за природою) були отруйними, а тому, що вкушання їх порушувало Божу волю і тому відлучало людину від Бога та Його благодаті й віддаляло людину від життя Божого.
Райському блаженству перших людей позаздрив диявол. Він спокусив Єву й Адама і схилив їх порушити заповідь Божу. Це сталося так. Увійшовши у змія, диявол, за допомогою брехні та хитрощів став переконувати Єву, що коли люди скуштують плодів з дерева пізнання добра і зла, то вони пізнають добро і зло, і самі зробляться богами. Єва спокусилася цією обіцянкою, красою плодів і скуштувала їх; Адам вчинив за її прикладом.
Скуштувавши забороненого плоду, люди на власному досвіді пізнали, яке добро — у послуху волі Божій, і яке зло — в порушенні її, тому найменування того дерева, через яке вони пізнали цю істину, деревом пізнання добра і зла цілком відповідає його суті. Адам і Єва послухалися диявола і вчинили проти волі Божої не тому, що вони не мали всього потрібного для справжнього щастя і блаженства, а тому, що Бог зі Своєї милості, створюючи людину, дав їй свобідну волю, і хоча людина за своєю природою прагне любити Бога, але вона могла і не послухатися Бога, використавши для зла надану їй свободу, що насправді й зробили наші прабатьки.
Вчення про первородний гріх
Від гріха наших прабатьків пішли прокляття і смерть. Прокляття — це осудження гріха праведним судом Божим; за цим судом люди були покарані злом, яке з’явилося на землі внаслідок гріха прабатьків, — виснажливою працею, хворобами і різними фізичними бідами. Бог сказав Адамові: Проклята земля через тебе. (Бут. 3:17)
Ці слова вказують на те, що внаслідок порушення прабатьками заповіді Божої природа втратила частину своїх чеснот. Стосовно землі це Боже прокляття виявилося в ослабленні її творчої сили, що вплинуло і на спосіб життя людини, оскільки після гріхопадіння вона приречена на тяжку, виснажливу працю для насущного спрожитку.
Гріх Адама спричинив смерть двох видів: тілесну й духовну. Тілесна смерть полягає в тому, що тіло позбавляється душі, яка оживляла його, а духовна смерть — це позбавлення благодаті (тобто спасенної сили) Божої, яка оживляє душу вищим духовним життям. Коли помирає тіло, воно втрачає чутливість і руйнується, а душа, коли помирає від гріха, позбавляється духовного світла, або близькості до Бога, чистої радості й блаженства, але не руйнується і не знищується, а перебуває у стані мороку, скорботи і страждання.
Гріх прабатьків спотворив їхню духовну природу, ослабив їхні духовні сили, внаслідок чого у грішних людях затьмарився, хоча й не знищився цілком, образ Божий.
Оскільки Адам і Єва були прабатьками, родоначальниками людства, то гріх їхній з усіма свої ми згубними наслідками перейшов і переходить від них шляхом природного народження і на всіх їхніх нащадків — на увесь людський рід. Цим пояснюється, чому померли не тільки Адам і Єва, а помирають і всі люди: усі ми народилися від Адама, зараженого гріхом, і самі грішимо. Подібно, як від зараженого джерела тече заражений потік, так і від родоначальника, зараженого гріхом, і тому смертного, природно, походить заражене гріхом, і тому смертне, потомство.
Гріх, який Адам і Єва передали своїм нащадкам, називають первородним, або прабатьківським: так називається природжена кожному з нас моральна зіпсутість людської природи, той гріховний стан, у якому народжується будь-яка людина[1]. Апостол Павло говорить:
Обіцяння Богом Спасителя та його користь
Смерть, яка прийшла у світ через гріхопадіння прабатьків, стала для людства невідворотною. Не могли бути корисними для людей і плоди дерева життя, і тому після гріхопадіння Бог вигнав Адама і Єву з раю, і вони не могли більше їсти плодів з цього дерева. Отже, гріх Адама і Єви позбавив їх первісного блаженного стану, але Всеблагий Господь не залишив їх без надії на спасіння. Коли перші люди зізналися перед Богом у своєму гріху, милосердний Бог пообіцяв їм, що сім’я жони зітре голову змія (див.: Бут. 3:15), тобто що колись явиться у світ Спаситель, Який переможе диявола, що спокусив людей, і звільнить їх від гріха, прокляття і смерті.
Сім’ям жони названо тут Іісуса Христа тому, що Він народився на землі без чоловіка від Пресвятої Діви Марії. Боже обіцяння про прихід Спасителя святі отці називають першоєвангелієм, тобто першою радісною звісткою для падшої людини про грядущого Визволителя від рабства диявола. Після такого обіцяння старозавітні люди могли вірувати в майбутнього Спасителя і спасатися цією вірою, як і ми спасаємося вірою у Спасителя, Який прийшов.
Підготування роду людського до прийняття обіцяного Спасителя
Насправді, однак, небагато з древніх людей вірували в грядущого Визволителя, більшість людей забули Боже обіцяння про Спасителя. Тому Бог неодноразово повторював його. Так, Аврааму Бог сказав:
Тут під сім’ям, яке принесе благословіння всім народам землі, розуміється Христос, Син Божий.
Те саме повторив Він потім Давидові такими словами: «Я поставлю після тебе сім’я твоє (тобто Нащадка твого — Спасителя світу) і Я утверджу престол Царства Його повіки.» (2 Цар. 7:12-13)
Бог також посилав пророків, які з надзвичайною точністю і ясністю передбачили обставини народження і земного життя обіцяного Спасителя світу. Вони вказали людям ознаки, за якими ті могли б упізнати Спасителя, коли Він явиться на землі.
Наприклад, пророк Ісайя провістив, що Спаситель народиться від Діви (див.: Іс. 7:14); він передрік також страждання Спасителя (Іс. 53)[2].
Пророк Михей передбачив, що Христос народиться у Віфлеємі іудейському (див.: Мих. 5:2), і це пророцтво самі іудеї розуміли й пов’язували його з обітованим Спасителем ще раніше, ніж дізналися про Його народження (див.: Мф. 2:4—6).
Пророк Малахія, після того як був побудований другий Ієрусалимський Храм, передрік, що Пришестя Спасителя наближається, що Він прийде у цей Храм і перед Ним буде посланий Предтеча, подібно до пророка Ілії. Це ясна вказівка на Іоанна Хрестителя (див.: Мал. 3:1; 4:5).
Пророк Захарія передрік урочистий вхід Спасителя до Ієрусалима (див.: Зах. 9:9). Давид у 21-му псалмі зобразив хресні страждання Христа з такою точністю, ніби цей псалом було написано біля самого Хреста на Голгофі.
Пророк Даниїл передрік, що Спаситель з’явиться на землі через 490 років після того, як перський цар видасть указ про відбудову стін навколо Ієрусалима, і що після Його хресної смерті буде зруйновано Храм і Ієрусалим і припиняться старозавітні жертви (див.: Дан. 9).
Крім того, у Старому Завіті містяться численні прообрази Спасителя світу.
Так, ліствиця, яку бачив патріарх Іаков, була прообразом сходження Сина Божого на землю через втілення від Діви Марії;
агнець пасхальний, якого євреї заколювали і їли на спомин про своє визволення з єгипетського рабства, був прообразом страждання і смерті обіцяного Спасителя;
манна небесна була прообразом тіла Христового;
мідний змій, вознесений Мойсеєм у пустелі, був прообразом хресної смерті Господа;
триденне перебування пророка Іони у череві кита було прообразом триденного перебування тіла Христового у гробі.
Загалом, увесь порядок і все облаштування старозавітної Церкви були, за словами апостола Павла, тінню майбутніх благ (Євр. 10:1). Особливе значення мали прообрази жертвоприношення. Вони були наочним нагадуванням людині про її гріхи (див.: Євр. 10:3), а також провину перед Богом, і, водночас, жертвоприношення підказували людям, що прийде час, коли обіцяний Спаситель принесе Себе в жертву за гріхи всього світу.
Вчення про втілення і вочоловічення Сина Божого
Обіцяний Спаситель прийшов на землю не одразу після гріхопадіння перших людей, а через доволі тривалий час. Потрібно було, щоб люди впродовж століть на досвіді усвідомили всю глибину свого морального падіння і неможливість спастися своїми власними силами, і тому більше потребували й бажали вищої Божественної допомоги, і тому охочіше прийняли її, коли вона буде надана їм.
Крім того, потрібно було поступово повідомляти людей про ті ознаки, за якими вони могли б упізнати свого Спасителя, потрібно було шляхом поступового духовного виховання підготувати людство до опанування того високого вчення, яке мав принести на землю Божественний Спаситель.
Коли ж настав визначений Богом час (див.: Гал. 4:4), Єдинородний Син Божий втілився від Духа Святого і Діви Марії і вочоловічився.
Під словом «втілення» розуміють те, що Син Божий прийняв на Себе людське тіло, крім гріха, і зробився людиною, не перестаючи бути Богом. Саме слово «втілення» запозичене зі слів євангеліста Іоанна Богослова: «І Слово стало плоттю.» (Ін. 1:14)
Про Втілення Сина Божого від Духа Святого і Марії Діви у Святому Письмі сказано таке. Коли Свята Діва жила в домі Йосифа в Назареті, їй явився Архангел Гавриїл і провістив, що від Неї народиться Іісус — Спаситель світу. Почувши це, Пресвята Діва запитала в Архангела: «Як станеться це, коли Я мужа не знаю?» (Лк. 1:34)
Архангел же відповів їй:
У Символі віри про Сина Божого не тільки сказано, що Він воплотився, але іще й додано, що він вочоловічився. Це зроблено для того, щоб ніхто не подумав, що Син Божий прийняв саму лише плоть, або тіло, але щоб визнали в Ньому досконалу людину, яка складається з тіла і душі й в усьому подібна до нас, крім гріха.
Іісус Христос був істинною досконалою Людиною (див.: Євр. 2:16-17). Подібно до всіх людей, Христос відчував голод (див.: Мк. 11:12; Лк. 4:2) і спрагу (див.: Ін. 4:7; 19:28), втомлювався (див.: Ін. 4:6), мав потребу у сні (Мф. 8:24), зазнав страждань і смерті (див.: Мф. 36-37 і паралелі). Він переживав властиві людині душевні почуття любові (див.: Мк. 10:21; Ін. 11:5; 13:23) і співчуття (див.: Мф. 9:36), радості (див.: Лк. 10:21) та скорботи, навіть до сліз (див.: Лк. 19:41; Ін. 11:35); Він непокоївся духом, коли думав про зраду учня й майбутні страждання (див.: Ін. 13:21; 12:27); спалахував гнівом, коли зневажалася святиня (див.: Лк. 19:45) і переживав хвилини тяжкої муки і боротьби духу напередодні хресних страждань (див.: Лк. 22:44; пор. Євр. 5:7).
Маючи досконалу людську природу в усій повноті її складових частин, здібностей і проявів, Христос, проте, має істотну відмінність від інших людей — Він безгрішний. За висловом апостола Павла, Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної (Рим. 8:3). «Христос, — говорить святий Іоанн Златоуст, — мав не грішну плоть, а подібну до нашої грішної, але безгрішну і за природою однакову з нашою» (Иоанн Златоуст, свт. Полное собрание творений. СПб., 1903. Т. 9. Кн. 2. Є. 645).
Спаситель був непричетний до первородного гріха, тому що зачаття Його було надприродним, під впливом Святого Духа, який очистив душу і тіло Пресвятої Його Матері (див.: Лк. 1:35). Будучи вільним від первородного гріха, Іісус Христос був абсолютно чистий і від будь-якого особистого гріха (див.: Ін. 8:46; 14:30; 1 Пет. 1:22). Через Свою безгрішність Спаситель здійснив у Собі ідеал людини, явивши Себе таким, якою і має бути людина.
Апостол Павло називає Іісуса Христа людиною, кажучи:
Вчення про дві природи і дві волі в Ісусі Христі і про єдність Іпостасі в Ісусі Христі
Оскільки Син Божий втілився, то в Ньому — два єства, або дві природи, Божественна і людська, поєднані незлито і нероздільно в Одну Особу. Іісус Христос — Бог і людина водночас. Одним словом — Боголюдина.
Поєднання природ в Іісусі Христі, почавшись у момент Його чудесного зачаття в утробі Пресвятої Діви, залишалося безперервним упродовж усього Його земного життя (навіть у хвилини найтяжчих страждань Спасителя на Хресті), і після Воскресіння Його і Вознесіння на небо триває у вічності.
Відповідно до двох природ, в Ньому є і дві волі — Божественна і людська, взаємно поєднані так, що воля людська підкоряється Його Божественному хотінню, або волі Божій.
Вчення Православної Церкви про Пресвяту Діву Марію, Яка послужила таїні втілення Сина Божого
Пресвята Діва Марія була з роду Авраама і Давида, від яких за обітованням Божим, мав походити Спаситель світу; вона була заручена з Йосифом (який походив також з роду Давидового) для того, щоб він був хранителем Її, оскільки, досягнувши повноліття, Вона дала Богові обітницю довічного дівоцтва.
Православна Церква вчить, що Пресвята Марія до народження, під час народження і після народження Спасителя була і є Дівою, і тому називає її Приснодівою, тобто завжди і незмінно Дівою; вона вчить також, що оскільки народження Пресвятою Богородицею Іісуса Христа було абсолютно святим і безгрішним, то воно було і безболісне, бо серед покарань за гріх Бог визначив Єві (і в особі її усім жінкам) у стражданнях народжувати дітей (Бут. 3:16).
Оскільки Пресвята Діва послужила тайні втілення Сина Божого, Церква іменує Її високим ім’ям Богородиці. Хоча Іісус Христос народився від Неї не за Божеством Своїм, яке є вічним, а за людством, проте Вона гідна називатися Богородицею, тому що Той, Хто народився від Пресвятої Діви в самому зачатті й народженні від Неї був, як і завжди є, Істинний Бог. Найменування «Богородиця» взято зі слів пророка Ісайї (Іс. 7:14), який передвіщав, що Діва народить Еммануїла, тобто Бога, Котрий сприйняв на Себе людську природу:
Також праведна Єлизавета, за натхненням Духа Святого, називає Пресвяту Діву Матір’ю Господа. А це найменування рівнозначне імені «Богородиця»:
Як Матір Господа, Пресвята Марія перевершує дарами благодаті й наближенням до Бога, а, отже, і Своїм моральним достоїнством, будь- яку створену істоту. Тому Православна Церква шанує Її більше від Херувимів і Серафимів[3].
Ознаки, за якими багато хто з людей пізнали Спасителя, коли Він прийшов на землю
Очікування Спасителя, яке завжди жило в серцях віруючих Старого Завіту, особливо посилилося серед євреїв після підкорення їх римлянами. Віру євреїв у близькість Пришестя Великого Посланця Божого поділяли і кращі люди з язичників. І коли Іісус Христос народився і жив на землі, тоді багато хто в різний спосіб дійсно впізнав Його, як обіцяного Спасителя світу.
Так, східні мудреці впізнали Його за допомогою зірки, яка перед Його народженням з’явилася на небі; віфлеємські пастухи дізналися про Нього від Ангелів, які сказали їм, що народився Спаситель у місті Давидовому; праведні Симеон і Анна впізнали Його за особливим одкровенням від Святого Духа, коли Господа Іісуса через 40 днів після народження було принесено до Ієрусалимського Храму; Іоанн Хреститель, отримавши спочатку одкровення від Бога, впізнав Христа під час Хрещення на річці Йордані через зішестя на Нього Святого Духа у вигляді голуба і голос з неба від Бога Отця:
Подібний же голос сповістив про Нього апостолам Петру, Іакову та Іоанну під час Преображення Його на горі:
Крім того, багато хто із сучасників Христа пізнали в Ньому істинного Спасителя світу через вищість Його вчення, а особливо через чудеса, які Він творив. Іісус Христос творив багато чудес. Так, людей невиліковно хворих і одержимих злими духами Він зцілював умить одним словом або доторком руки і навіть через дотик їх до Його одягу. Одного разу п’ятьма, а іншого сімома хлібами Він нагодував у пустелі кілька тисяч людей. Христос ходив по воді і словом утихомирював бурю; воскрешав мертвих, а саме воскресив сина Наїнської вдови, дочку Іаїра, а також Лазаря. Причому Лазар воскрес на четвертий день після смерті.
Звершення Сином Божим нашого спасіння; спасенність для нас учення й життя Іісуса Христа.
Син Божий, Який зійшов з небес і втілився для нашого спасіння, звершив його Своїм ученням, життям, смертю і Воскресінням.
Вчення, яке проповідував Спаситель, було Євангелієм Царства Божого (див.: Мк. 1:14—15), або інакше кажучи — вченням про спасіння і вічне блаженство. Це було те саме вчення, яке й нині проповідує Православна Церква.
Вчення Христове є спасенним для нас тоді, коли ми всім серцем сприймаємо його і живемо так, як учив Спаситель. Подібно до того, як неправда диявола, прийнята нашими прабатьками, зробилася в них сім’ям (початком) гріха і смерті, так само істинне слово Христове, з вірою і старанням сприйняте християнами, стає в них сім’ям (початком) святого і безсмертного життя. На це вказує апостол Петро, говорячи про християн, що вони народжені— не від тлінного насіння, а від нетлінного, від Слова Бога Живого, Який перебуває повік (1 Пет. 1:23)[4].
Так само і життя Іісуса Христа тоді буває спасенним для нас, коли ми його наслідуємо. Ідучи слідом за Спасителем (1 Пет. 2:24), ми безсумнівно досягнемо вічного спасіння і будемо учасниками Його небесної Слави. Бо Він Сам говорить:
[1] Словосполучення «первородний гріх» (латиною: peccatum originale) вперше було використане блаженним Августином (V століття). Східні отці Церкви для опису гріха перших людей це словосполучення не використовували. Проте воно згодом увійшло і в православне богослов’я. Первородним, або прабатьківським, гріхом прийнято називати як особистий вчинок Адама і Єви, яким вони порушили Боже веління, так і наслідки цього вчинку, що виявилися в зіпсутості природи, успадкованої людським родом від первозданного подружжя. Детальніше див.: Православная энциклопедия. М., 2006. Т. 12. С. 345-355.
[2] Ісайя так ясно, точно і детально говорить про Іісуса Христа, що деякі отці Церкви називали його старозавітним євангелістом.
[3] Наприклад, у хвалебній пісні Богородиці: Достойно єсть, яко воистину
[4] Слово Боже називається живим, тому що в ньому є невидима сила Духа Святого, якою людина відроджується для нового духовного життя у Христі; також це Слово називається таким, що «перебуває повік», бо, маючи в собі силу Божу, воно ніколи не може припинити життєдайно діяти на людей.