Його ім’я вже починаючи від 15-го століття стало синонімом безкорисливості та свідомого самообмеження в споживанні. Його погляди мали прихильників, мали і противників. Проте це були незаперечно – погляди щиро віруючої людини і справжнього християнина-подвижника. Мова йде про преподобного Ніла Сорського, якого ми вшановуємо 20-го травня.
Святий Ніл Сорський був видатним мандрівником…
Зараз модно подорожувати. «Де був цим літом?» Відповідаючи на це запитання колег або друзів, починаєш розповідати про мандрівки по курортах, або, відчувши сором, що ніде не бував, вигадуєш іншу тему для розмови… Звісно, можна поділитися історією про паломництво, але при цьому варто зауважити, що сучасне паломництво в переважній більшості випадків – також досить комфортний спосіб відпочинку. Коли змучені урбаністичним пейзажем мешканці сучасного мегаполісу сідають в комфортне крісло літака, залізничного експресу, або ж, на крайній випадок – автобусу.
А от святий Ніл був видатним мандрівником – багато років він подорожував шляхами Християнського Сходу. Зокрема, Палестини, Візантійських земель й Афону. При цьому в ті часи (нагадаю, що мова йде про 15-те століття) пересування на такі великі відстані не лише було позбавлене будь-якого комфорту, а й дуже часто ставало небезпечним для життя.
Та у Ніла була мета: дізнатись з перших рук про особливості подвижництва у скитах. І зробити це не для того, щоб втамувати власну допитливість, а для того, щоб повернувшись на Русь, запровадити нові для русичів традиції у започаткованому ним монастирі, а згодом – розповсюдити ці традиції на всю країну.
…Та подвижником, який навчав «споживацькому мінімалізму»
А передували цьому роки, проведені після постригу у знаменитому Кирило-Білозерському монастирі, де Ніл мав високий статус, брав участь у вирішенні багатьох питань з життя обителі, та залишив по собі багато рукописів. Себе він називав «невігласом і поселянином», та насправді був подвижником, який належав до стану високоосвічених службовців зі знаменитої боярської родини Майкових, і за деякими дослідженнями, був вправним скорописцем.
Після повернення з тривалого паломництва Православним Сходом, Ніл прямує до річки Сори, що у Вологодському краю на півночі Русі, де й засновує Ніло-Сорську пустинь – чернечу обитель, побудовану за зразками відвіданих ним Афонських скитів. На відміну від великих монастирів із спільним проживанням скит, у розумінні Ніла, призначено для більш зосередженого духовного життя подвижників.
Тому основний акцент у новому тоді для Русі уставі він робить на внутрішню серцеву молитву і усамітнення. Щоб молитва була більш зосередженою, жінки в скит не допускались, а ченцям не дозволялося виходити зі скиту ні під яким приводом.
Важливою рисою уставу Ніла Сорського є вимога до ченців мати освіту, знати Святе Писання і церковне Передання – преподобний закликає «підкорятися Богові згідно із Божественним Писанням, а не так безглуздо, як деякі, що… не розмірковують, та при цьому не розуміють ані того, що роблять, ані того, в чому стверджуються…».
Але найголовніше, що залишив по собі преподобний, це його вчення про обмеження споживання, або ж – «споживацький мінімалізм», що в наш час стає надзвичайно актуальним для всього людського суспільства.
В результаті багаторічних досліджень святий вибрав царський шлях чернечого життя
Існує певний міф: буцімто Ніл Сорський заперечував наявність будь-якого майна в монастирів. Це – не зовсім так. Точніше – зовсім не так.
Справа у тому, що преподобний чітко розрізняв три види подвижництва.
Перший – звичайний монастирський, коли братія проживає гуртом – так, як було це в Києво-Печерській або у Троїце-Сергієвій Лаврах. Зрозуміло, що в таких випадках монастир змушений мати певне господарство та «вотчини» – землі, які годують його та тих, кому він надає притулок.
Але при цьому Ніл закликав насельників великих монастирів не захоплюватись землеволодінням надміру, не перетворювати обитель на господарчу артіль. Саме про це підіймав він питання на знаменитому соборі у 1503 році. До речі, аскетизму у володінні майном вимагав від своїх ченців і Феодосій Печерський.
Другий різновид подвигу – суворе відлюдництво, за прикладом преподобного Антонія Печерського. З цим все зрозуміло – мінімум ланцюжків, які б зв’язували із зовнішнім світом.
А третій різновид – скитське життя, так званий царський шлях, коли подвижники живуть невеличкими поселеннями по 2-3 людини, раз на тиждень сходячись на спільну Літургію. Основою цього подвигу є передусім вивчення Писання та розумова молитва – з мінімальними витратами часу на господарство.
Саме цей різновид чернечого життя – скитський – і запровадив Ніл на Русі.
Отже, відповідно до уставу Ніла Сорського, іноки, що живуть на скиту, повинні харчуватися трудом власних рук; милостиню приймати тільки за потребою; маючи лише необхідне. І як вогню уникати любові до зайвих речей і розкошування; при цьому володіння будь-яким зайвим майном – рухомим і нерухомим – заборонялося.
Сам преподобний являв братії приклад надзвичайної безкорисливості і працелюбності. Він сам викопав великий ставок та колодязь, вода в якому мала цілющі властивості. А коли відчув наближення відходу від земного життя, попросив, щоб братія кинули його тіло на поталу диким звірам. Натомість вже невдовзі після преставлення, яке сталося 20-го травня 1508 року, преподобного Ніла Сорського почали шанувати як святого, а його учні підхопили та розвинули духовні ідеї свого наставника.
Вірний своїм поглядам і після смерті, преподобний зупинив плани Івана Грозного
Цікавим є факт одного з численних посмертних див преподобного. Коли у 1569 році цар Іван Грозний, відвідавши Ніло-Сорську Пустинь, вирішив вшанувати святого зведенням в обителі нового величного кам’яного храму взамін старенької дерев’яної церкви, Ніл не зміг залишитись байдужим, та втрутився в царські плани.
Для цього він, вірний своїм поглядам, з’явився у сонному видінні Грізному цареві, та категорично переконав його не витрачати на зовнішні речі ані коштів, ані сил та часу. Дивовижно, але Грозний всупереч власному рішенню, дослухався благословення… Можливо, це привід замислитись і нам – про те, яким повинен бути баланс між зусиллями, які ми витрачаємо на зовнішню розбудову храмових приміщень, і на зведення нерукотворного Храму людської душі…
ПОСТСКРИПТУМ.
Згідно із вченням преподобного Ніла, головним подвигом підлеглих йому ченців повинна була бути боротьба з помислами і пристрастями, а головним результатом цієї боротьби: мир – у душі, ясність – в розумі, і покаянна любов – у серці.
Якщо замислитись, то сучасна світська людина так само потребує ясного розуму, мирної душі та люблячого серця, тому й повинна застосовувати ту саму зброю – цебто, боротися з пристрастями. При цьому слід пам’ятати головну пораду святого про свідоме самообмеження у споживанні. Тоді і в нас, і в оточуючого нас світу з’явиться шанс на гармонійне духовне життя.
Протодиякон Миколай Лисенко
За матеріалами сайту: Православіє в Україні