7 лютого – день пам’яті святителя Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського
Святий Григорій Богослов (326-389 рр.) був сином Григорія (згодом єпископа Назіанзького) і Нонни. Ще до народження сина вона обіцяла присвятити його Богу і доклала всіх зусиль, щоб схилити його до служіння Господу.
Виховання, яке дала йому мати, святитель Григорій вважав найважливішим. Будучи чоловіком здібним і талановитим, він здобув прекрасну освіту: навчався в школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав твори Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився зі святителем Василієм Великим. Дружбу з ним він вважав кориснішою за найвищу школу.
Читайте також: Свята праведна Нонна
У друзів в Афінах була одна кімната й один спосіб життя; у них було лише дві дороги: одна вела у храм Божий, інша – в училище. В Афінах святий Григорій познайомився з Юліаном (на прізвище «Відступник», який, ставши імператором, зрікся християнства й намагався відродити язичництво у Римській імперії). У віці 26 років майбутній святитель Григорій прийняв хрещення.
Після повернення на батьківщину, він тривалий час ухилявся від будь-якої суспільної посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, писання натхненних слів та пісень і служіння старим батькам – були його заняттям. Час, який він провів зі своїм другом Василієм у його пустелі, вважав найщасливішим у житті.
Батько його, будучи єпископом і потребуючи помічника, викликав його з Василевої пустелі у Назіанз і висвятив на пресвітера. Сан так налякав Григорія складністю обов’язків, що він знову віддалився в пустелю. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до батька і прийняв на себе священицьке служіння, втішаючись, що він і Богу служить, і допомагає старому батькові у його турботах про паству.
Тим часом Василій Великий став архієпископом. Бажаючи мати відданого й освіченого помічника в управлінні, святитель Василій запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але той відмовився прийняти цю почесну і впливову посаду. Деякий час потому, за таємною угодою архієпископа Василія з батьком Григорія, відбулося висвячення Григорія на єпископа міста Сасима. Вбачаючи в цьому волю Божу, він прийняв висвячення, але відмовився від ухвалення самої посади і, як співправитель (вікарій), продовжував служити своєму батькові й пастві назіанзькій.
374 року помер старий батько Григорія, а слідом за ним – матір. Святий Григорій деякий час продовжував керувати назіанзькою церквою замість батька, але несподівано сильно захворів. Одужавши, він віддалився в обитель, де в посту й молитві пробув близько трьох років.
Проте світоч не міг сховатися в чернечій келії. Обраний православними єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, він прибув туди в часи панування аріан, які захопили всі храми столиці. Святитель Григорій зупинився в будинку своїх знайомих. Одну з кімнат він перетворив на храм, назвавши її Анастасією (тобто воскресінням) з надією, що тут воскресне Православ’я, і почав проповідувати.
Аріани насміхалися й глузували з нього, кидали в нього каміння і, навіть, підсилали таємних убивць. Своїм сильним словом, прикладом життя і пастирською старанністю він перемагав ворогів Церкви. Люди звідусіль приходили послухати його натхненні проповіді. Щоденно тисячі людей з єресі поверталися до Православної Церкви.
У часи православного імператора Феодосія (379-395 рр.) аріанів вигнали з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македоній заперечував Божество Святого Духу), святий Григорій боровся проти неї і брав активну участь у засіданнях Другого Вселенського Собору. Він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощай, кафедре, – це небезпечна висота!» Святий Григорій поїхав до рідного селища Аріанз, поблизу Назіанза, де й провів останні роки свого життя.
За свої богословські твори святитель Григорій одержав від Церкви почесне звання Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою у найглибші таємниці віри та висловлювати незбагненні її істини з прозорою ясністю і строгою точністю Церква в одній з молитов називає його «найвищим розумом». Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані згодом для святкових співів.