Богородице Діво, Пренепорочна Мати Христа Бога нашого, Заступнице всього роду християнського!
Молитва до Божої Матері
Роль матері в житті кожної людини є виключною. Адже мати, це синонім слова любов, милосердя, співчуття, жертовність… – цей ряд можна продовжити до безкінечності. Без матері не може бути сім’ї, яка, мов весняним сонцем, зігрівається її любов’ю.
У великої християнської сім’ї – Церкви – є також своя Мати – Богородиця, для якої усі християни – це її духовні діти. Вони звертаються до Неї в молитвах, пам’ятаючи Її обіцянку бути Заступницею християнського роду: «Радійте! Я з вами у всі дні». Присутність Божої Матері проявляється різним чином, але найбільше вона виявлена у святих Її іконах. В них, ніби в безлічі дзеркал, віддзеркалюється уся глибина Її материнського почуття до своїх дітей, уся широка палітра Її материнської любові.
Одна з ікон Богородиці – Донська – вшановується сьогодні Православною Церквою.
Історія цієї ікони Богоматері пов’язана чи не з найвідповідальнішими моментами в історії нашої Батьківщини. Написана, згідно передання, видатним іконописцем Феофаном Греком, вона спочатку зберігалася в церкві Благовіщення в містечку Сиротин. У 1380 році донські козаки вручили її великому князю Дмитру Івановичу (Донському). В день Куликовської битви, 8 вересня 1380 року, в якій поміж іншими приймав участь Волинський боярин Димитрій Боброк, ікона знаходилася серед руського війська. Після перемоги над ворогом образ Пречистої Діви був подарований великому князю Димитрію (1363 – 1389 рр.), який переніс його до Москви. У пам’ять перемоги ікона стала називатися “Донська”. Спочатку ікону встановили в Успенському соборі Кремля. Коли ж побудували Благовіщенський собор, князь Димитрій переніс у нього образ Богоматері.
У 1591 році, коли на Росію напали одразу і шведи і кримські татари, московський цар Федір Іванович був сильно розгублений та не сподіваючись на людські сили з молитвою і твердою надією “звернувся до непереможної воєводи – Пресвятої Богоматері”. Він прийшов в церкву Благовіщення, узяв чудотворну Донську ікону і звелів митрополиту зі всім собором духівництва обійти хресною ходою навколо стін Москви. Потім Донську ікону Божої Матері поставили серед війська, що готувалося до битви.
Ранком наступного дня почалася запекла битва. Через добу татари, понівечені невидимою силою, кинулися тікати, залишивши безліч убитих, поранених і весь свій стан. В подяку за допомогу, надану Царицею Небесною, Федір Іванович в тому ж році на місці, де стояла під час битви Донська ікона, побудував Донський монастир. У ньому поставили Донську ікону Божої Матері і встановили 19 серпня по старому стилю (по новому стилю – 1 вересня) свято в пам’ять звершеного Богоматір’ю чуда.
Царем Олексієм Михайловичем, що особливо поважав цю ікону, в день свята був встановлений хресний хід в цей монастир, що звершувався у різний час до 1646 року.
Перед Донською іконою Божої Матері християни молилися Богородиці як захисниці Вітчизни. До 1814 року на Донській іконі був багатий золотий оклад. Зараз від нього уціліла лише золота рама, на якій видно сліди “дослідів” наполеонівських солдатів, що прийняли її за мідну.
З 1919 року Донська ікона Божої Матері зберігається в Третьяковській галереї. Останнім часом знову відновилася стародавня традиція кожен рік, в день святкування Ікони, урочисто переносити її з Третьяковської галереї в Донський Богородицький монастир, для звершення святкового Хресного ходу.