У всьому сам будь взірцем добрих вчинків. У вченні своєму виявляй чесність і серйозність.
До Тита 2, 7
Дванадцятьох апостолів послав Христос в різні кінці світу проповідувати людству Євангеліє. Великими були апостольські труди, але добре розуміли апостоли, що для поширення вчення Христа серед усіх народів лише їхніх сил не достатньо. Тому обрали собі помічників – апостолів від 70-ти (так назвуть їх пізніше). Пам’ять одного з них – апостола Тита – вшановується сьогодні.
Тит був людиною знатного походження, мав високі моральні принципи, але на початку свого життя був язичником. Юнак отримав чудову освіту, але освіченість для нього була важливою не сама по собі – Тит прагнув знайти істину. І в цих невтомних пошуках його можна назвати максималістом.
Господь готував Тита до прийняття Істини, якої він так шукав. Якось уві сні Господь прийшов до Тита і звелів читати книги Старого Заповіту. Книга Ісаї настільки вразила Тита, що він твердо вирішив залишити язичницьку віру.
На Криті, де жив юнак, у той час поширювалися чутки про єврейського Месію Христа, Який називав Себе Сином Божим. Правитель Криту, який доводився Титові дядьком, порадився зі своїми міністрами й відправив до Єрусалима племінника, аби той більше довідався про Христа й особисто поспілкувався з Ним.
Як тільки критський юнак почув слова Христа, він одразу зрозумів – це не звичайна людина. Адже істини, які Він проголошував, не могли походити від людської мудрості. Пізніше Тит був свідком хресник мук Христа, щиро повірив у Його воскресіння. Під час П’ятдесятниці, коли на апостолів зійшов Святий Дух і вони почали проповідувати різними мовами, юнак слухав проповідь Євангелія рідним критським діалектом.
Повернувшись на батьківщину, Тит розповів про все побачене своїм співвітчизникам.
Згодом Тит прийняв святе хрещення від апостола Павла і став його помічником. Тягар апостольського служіння, скорботи, переслідування з боку язичників – усе це настільки зблизило їх, що апостол Павло вважав Тита своїм духовним сином і поставив єпископом на Криті, де Тит до самої смерті ніс це служіння й смиренням та скромністю навертав своїх співвітчизників до світла Істинної віри, переконуючи їх залишити темряву язичництва.
Коли, за наказом імператора Нерона, апостол Павло був кинутий до в’язниці, апостол Тит одразу вирушив до Риму і знаходився там аж до мученицької смерті свого наставника. Тіло апостола Павла було віддано землі саме стараннями Тита.
Сам Тит помер, доживши до глибокої старості. Він шукав істину – і знайшов Її в Христі. Цю істину Христову апостол Тит проповідував усьому світу, як той євангельський купець, що знайшов красиву перлину і, радіючи, усім відкрив її красу.