21 вересня за нашим сучасним календарем у Палестині відбулась надзвичайна подія – подія, що покликана була Богом докорінно змінити хід історії людства.
З одного боку, ніби нічого надзвичайного – народилась дівчинка Марія в сім’ї батьків Іоакима і Анни. Таких випадків лише за одну добу по всьому світі трапляється безліч. Та й народилась вона в містечку Назарет, яке ми б зараз назвали самим занедбаним і безперспективним.
Навіть іудеї, які, безумовно, знали і шанували свою історію, не пов’язували з цим Галілейським містечком жодних історичних спогадів.
І справді, в Старому Заповіті воно не згадується жодного разу. Більше того, самі галілеяни, про яких ходила недобра слава (Іоанн.7; 52), з презирством ставились до Назарета та його мешканців.
Там, в цілковитій безславності… почало відбуватись домобудівництво нашого спасіння
Але, з іншого боку, відбулось дещо надзвичайне! Там, в цілковитій безславності, далеко від шикарних палаців, інтриг та державотворчих процесів, в далині від торгових шляхів та інших земних «продвинутих радощів», почалось збуватись першоєвангеліє (Бут.3; 14-15), почало відбуватись домобудівництво нашого спасіння. Адже Дівчинка ця одна-єдина із усіх живучих на землі людей була обрана Богом, аби від Неї міг втілитись Спаситель світу – Син Божий Господь Іісус. Вона єдина змогла вмістити в Собі невмістиме. Вона єдина була здатна носити в Своїй утробі Богонемовля Христа і не загордитись цим, а з смиренням прийняти спасительний і для Неї Самої жереб.
Тому Церква ще з перших часів свого існування завжди називала Її Богородицею. І хоч в Євангелії не згадується ця подія і все, що ми знаємо про Її батьків, зачаття, народження і юнацькі роки, знаємо лише з Передання, та все ж святі отці і богослови називають Різдво Пресвятої Богородиці початком Нового Завіту.
Цю думку Церква дуже мудро втілила у своєму богослужбовому колі, адже свято це є першим великим (двунадесятим) святом у Новому церковному році.
«Бог стає людиною для того, щоб людина стала Богом»
Різдво Богородиці відкриває нам ту повноту часу, в якому і втілилась, за словом апостола Павла, головна мета сотворіння світу – введення в нього Первородного Сина Божого. В це свято Церква святкує те, що таємниця Боговтілення є дуже близькою. От-от і великий, здавалося б, недосяжний Бог, Якому весь Старий Завіт приносив кровні жертви, стане звичайною людиною.
Для чого? Для того, щоб прийняти на Себе людську природу, тим самим освятивши її. За словом святителя Іринея Ліонського: «Бог стає людиною для того, щоб людина стала Богом».
Відомий проповідник архімандрит Рафаїл (Карєлін) уподібнює Різдво Божої Матері ранковій зірці. Перші промінці цієї зірки ще не можуть освітити землю, але вже прорізають золотим променем темно-синій бархат неба, готуючи його до сходу сонця – Великого Сонця Христа.
Але перш, ніж ця диво-зірка з’явилась на світ, через багато спокус та випробувань довелось пройти її праведним батькам.
Святі і праведні батьки Діви Марії Іоаким і Анна були прямими нащадками царя Давида. 50 років прожили вони у шлюбі, а дітей мати не могли. Усі вважали їх останніми грішниками, і що Господь покарав їх безпліддям. З них знущались, до них ставились з презирством.
Важко було переживати усе це праведному подружжю, а ще важче було від усвідомлення того, що в їхній сім’ї не народиться довгоочікуваний всіма Месія, адже крім того, що у них немає дітей, вони були вже в похилому віці.
Багато молились вони, творячи добрі справи і свято дотримуючись Закону. Не полишали вони надію на милосердя Боже. І Господь зглянувся на смирення і терпіння праведних Іоакима і Анни та послав їм дитя, сповістивши про це через Ангела. Одну-єдину свою і таку довгоочікувану дитину святі батьки пообіцяли віддати на служіння Богові в Єрусалимський храм, що і виконали, лиш тільки дівчинці Марії виповнилось три роки.
Найактуальнішим в цьому святі є нагадування нам про те, без чого сьогоднішній світ насправді приречений на вимирання
Усі події свята Різдва Божої Матері нас багато чому навчають: не думати про всесвітню революцію з перетворенням людства на свій лад і відкриттям своєї «правди», а з терпінням, не нарікаючи, нести життєвий хрест; мати святу простоту, чистоту і праведність, де б хто не жив, чим би не займався; мати тверду віру і глибоке переконання, що в молитві потрібно бути постійним і гарячим, навіть якщо розум каже: «Ні, це неможливо!».
Але найактуальнішим в цьому святі є нагадування нам про те, без чого сьогоднішній світ насправді приречений на вимирання – це народжуваність і виховання дітей.
Сьогодні в головах багатьох батьків міцно вкоренилась думка про те, що дитина – моя, і я сам розберусь, як її виховувати. Проте, в той же час, сидячи перед моніторами комп’ютерів або телевізорів (рідко за читанням книжок), вони не проявляють особливої спритності у справі виховання. Зайняті такою важливою справою, як переглядання картинок у соціальних мережах, або додивляючись чергову 869 серію якогось вже п’ятирічного серіалу, з дітьми, звісно, погуляти ніколи.
Але ні, чому, інколи гуляють, але тільки тому, що ті ще маленькі, і самі цього зробити не можуть. Коли ж чада підростають, щоб не заважали займатись улюбленими справами, чується стандартна фраза: «Погуляй з дітьми на вулиці сам».
Євангеліє тато не читає сину, тому що сам не знає, як виглядає та книжка. Любити, бути ніжною та скромною дочку мама не вчить, тому що сама забула, що це таке, намагаючись просунутись по роботі на щабель ближче до керівної посади. Дітей більше вони народжувати не хочуть, бо буде тісно в трьохкімнатній квартирі. А якщо зненацька з’явиться хтось незапланований, можна і аборт зробити (тобто, вбити легально).
Ось так, або приблизно так виглядає ситуація в сім’ях переважної більшості українців.
Ще можна зрозуміти, якщо сім’я хоче мати дітей, але жінка не в змозі без ризику для життя родити більше однієї дитини. Але якщо Бог дає можливість і виносити, і родити, а батьки не хочуть – це є незрозумілим. Нехтувати даром дітонародження означає нехтувати Самим Богом. І все ж ані в якому разі дитину не можна сприймати як свою власність.
Щоб не запізнитись… на 2 роки і 9 місяців
Науковцями усього світу вже давно доведено, що жінка і дитина, яку вона носить під серцем 9 місяців – не одне ціле. Дитина – це особистість із власним характером, талантами, нахилами. А спадковість Церквою сприймається лише духовна, а не генетична. В зачатті батьки відіграють насправді лише другорядну роль. З’єднання чоловічої і жіночої клітини дають дитині лише душу і тіло, але дух життя їй дає Бог. Тому в святоотцівському надбанні зачаття ще називається «таїнством трьох». А усі прогалини у вихованні походять від нерозуміння батьками цих простих християнських основ.
Дитина, як особа, котра має жити вічно, дається батькам для того, щоб вони навчили її прожити земне життя так, щоб воно відкрило їй радість Царства Божого у вічності. Тому, за словом святителя Іоанна Златоустого, батьки, котрі не слугуватимуть такій високій меті, самі не будуть достойними увійти в Царство Боже.
Деякі батьки можуть виправдовуватись, мовляв дитина ніколи від мене не бачила соблазну. Чому ж вона зараз ставиться до мене та оточуючих зневажливо, говорить погані слова і має погані звички?
На це можна відповісти лише притчею. Якось до одного мудреця мати привела дитину і запитала:
– З якого віку можна почати виховувати її?
– А скільки зараз років дитині? – поцікавився мудрець.
– 2 роки.
– Тоді ви запізнились у вихованні на 2 роки і 9 місяців – сказав старець.
Отже, виховання потрібно починати з моменту зачаття, а якби воно починалось набагато раніше до цього, було б ще краще. Тоді б і суспільство наше стало без будь-яких реформ здоровішим, багатшим і кращим! Тоді наше життя було б схожим на міцний ланцюжок, де благочестиві батьки ще з утроби матері вчили б своїх дітей всім життям служити Богові, а останні, в свою чергу, виконували б заповіти батьків і своїх дітей наставляли добрим прикладом. Іншими словами: щоб з’єднати дитину з Богом, як видно із прикладу життя святих Богоотців Іоакима і Анни, батьки повинні своє серце з’єднати з Богом.
Святих батьків Діви Марії Церква згадує в кінці кожної служби. Згадує і закликає їх на допомогу. Хай же ці старозавітні праведники стануть для всіх батьків сьогодення прикладом терпіння, надії та любові!
Священик Андрій Кінашевський
За матеріалами сайту: Православ’я в Україні