Преподобний Сергій Радонежський

Співспадкоємцями досконалого світла
і споглядання Пресвятої Трійці будуть ті,
що досконало з’єднаються з досконалим Духом.

Святитель Григорій Богослов

Преподобний Сергій Радонезький, до чернечого по­стригу – Варфоломій, є воістину одним iз найвидатніших подвижників благочестя, яких Православна Церква сьогоді знає i молитовно вшановує. Шість столітъ тому він ніс свій земний подвиг, якому ми не перестаємо дивуватися й нині.

Народився преподобний Сергій Радонезький поблизу Ростова Великого у боярській сім’ї. Збіднівши, його батьки Кирило та Марія, разом із трьома своїми синами Стефаном, Варфоломієм i Петром переселилися у Радониж.

Після праведної кончини батьків, які перед смертю прииняли чернечий постриг, Варфоломій пішов до Хотьківського Покровського монастиря. У той час там жив, прийнявши чернецтво після смерті дружини, його старший брат Стефан. Разом вони пішли шукати пустинного усамітненого життя. У глухому лісі, на пагорбі Маковець, де нині стоїть Троїце-Сергієва Лавра, вони побудували дерев’яну келію i церкву, яку було освячено в ім’я Пресвятої Тройці. Особливим шануванням i розумінням глибин тайни Пресвятої Tpoйці прославився преподобний Сергій.

Незабаром Стефан покинув це місце i переселився до московського Богоявленського монастиря. А Варфоломій прийняв постриг i залишився на самоті. Згодом, дізнавшись про його подвиги, до Варфоломія почали приходити інші ченці i будувати поряд свої келії. З часом вони переконали Сергія прийняти над ними ігумен­ство, і тому преподобного було висвячено у священний сан. У своєму монастирі він заборонив приймати мило­стиню, і встановив правило, за яким ченці мали жити від своїх трудів, у чому сам подавав їм приклад.

Добра слава про Сергієву обитель приводила до ньо­го щоразу більше богомольців і бажаючих прийняти ангельський образ. Поблизу монастиря згодом виріс посад, тобто поселення, яке все більше й більше розрос­талося. Дізнавшись про великого подвижника, Царгородський патріарх Філофей з особливим посольством надіслав йому хрест, параман і грамоту, в якій відзначав його доброчинне життя та рекомендував у монастирі за­провадити суворий, за зразком монастирів сходу, спільножительний устав.

Великим авторитетом користувався преподобний у митрополита Алексія, який хотів бачити його своїм на­ступником на митрополичій кафедрі, проте преподоб­ний, виявляючи смирення, відмовився. За словами су­часників, Сергій «тихими і лагідними словами» впливав на загрубілі й жорстокі серця. Він дуже часто примиряв князів, які ворогували між собою. Дякуючи його благо­словенню, молитвам та духовній підтримці руські воїни під проводом Димитрія Донського перемогли в Куликовській битві, поклавши початок завершенню ганеб­ної епохи Золотоординської навали.

Премудрий Єпифаній, який описав життя преподоб­ного Сергія, говорив: «Преподобний ігумен, отець наш Сергій, старець дивний, доброчинством усяким прикра­шений, привітний, миролюбний, завжди втішить і при­вітає, обігріє і нагодує подорожнього. Більше ж за все стяжав він смирення, любов нелицемірну, і мав любля­че серце».

З житія преподобного, в якому описувалися події оче­видні, ми дізнаємося про вогонь, який під час служіння преподобним літургії входив у Чашу зі Святими Дарами Тіла і Крові Христових. Із житія ми дізнаємося і про Ан­гела, який співслужив святому, і про явлення йому Пре­святої Богородиці з двома апостолами, і про чудеса, які ще за життя своєю молитвою творив преподобний авва Сергій.

Церква іменує його великим подвижником, і не дар­ма. Він великий своїм істинно християнським терпін­ням. Він терпів самоту в дикій хащі лісу. Терпів, ко­ли в скрутні роки голодував зі своєю братією. Він терпів норовливих. Терпів він протягом усього подвиж­ницького життя до кінця своїх днів. Своїм терпінням він вказує і нам на істинний шлях: у терпінні, через мо­литву, покаяння, добрі справи та любов до ближнього стяжати мир душі, необхідний, щоб вона стала вмістилищем Святого Духа, Який преображає людину і приво­дить до Царства Небесного. Амінь.

Блаженнійший Митрополит Володимир