Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.
До євреїв 13,7
Кожного дня Православна Церква згадує або якусь подію, пов’язану з Євангелієм чи історією самої Церкви, або ж вшановує пам’ять того чи іншого святого. У такий спосіб переживається реальність світу духовного, Царства Небесного, яке вже тут на землі, відкрилося людям.
Вшановуючи святого, християни разом з ним радіють перемозі над гріхом та смертю, яку цей святий реалізував своїм життям та власним подвигом. І одночасно християни запрошуються взяти приклад з життя подвижника і наслідувати йому, щоб, як і він, стати сином Божим по благодаті.
Таким прикладом в сьогоднішній день для нас є великомученик Димитрій Солунський.
Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалониках (сучасні Салоникі, слов’янська назва – Солунь). Йшло третє століття християнства. Римське язичество, духовно зламане і переможене сонмом мучеників і сповідників Христа, посилювало гоніння.
Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. Вони ж хрестили і Димитрія. Вже після смерті батька, коли Димитрій досяг повноліття, імператор Галерій Максиміан, що вступив на престол в 305 році, викликав його до себе і, переконавшись в його військово-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Головна задача, покладена на молодого стратега, полягала в обороні міста від варварів і винищуванні християнства.
У відношенні до християн воля імператора була виражена однозначно: “Карай кожного, хто прикликає ім’я Розіп’ятого”. Імператор не підозрював, призначаючи Димитрія, яку широку дорогу для подвигів відкриває він таємному подвижнику.
Прийнявши призначення, Димитрій повернувся у Фессалоніки і негайно перед всіма сповідав і прославив Іісуса Христа своїм Господом. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито учити жителів міста християнській вірі і викорінювати язичницькі звичаї і ідолопоклонницю. Укладач Житія, Метафраст, говорить, що він став для Фессалонік в учінні “другим апостолом Павлом”, тому що саме останній заснував колись в цьому місті першу общину віруючих (1 Фес., 2 Фес.). Святому Димитрію призначено було Господом послідувати за святим апостолом Павлом і в мученицькій кончині.
Коли Максиміан взнав, що новопризначений ним проконсул – християнин, і багатьох римських підданих, захоплених його прикладом, обернув в християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись з походу в Причорномор’ї, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, повний бажання розправитися з солунськими християнами.
Дізнавшись про це, святий Димитрій завчасно повелів своєму вірному служителю Луппу роздати маєток жебракам із словами: “Розділи багатство земне між ними – шукатимемо собі багатства небесного”. А сам вдався до посту і молитви, готуючи себе до прийняття мученицького вінця.
Коли імператор увійшов до міста, до нього викликали Димитрія, і він сміливо сповідав себе християнином, викривши неправду і суєтність римського многобожжя. Максиміан наказав кинути сповідника до в’язниці.
Тим часом імператор вдався до улюблених гладіаторських видовищ, насолоджуючись тим, як його улюблений силач, германець, на ім’я Лій, скидав з помосту на списи воїнів переможених ним в боротьбі християн.
Один відважний хлопець, на ім’я Нестор, з солунських християн, прийшов у в’язницю до свого наставника Димитрія і просив поблагословити його на єдиноборство з варваром. По благословенню Димитрія, Нестор здолав лютого германця і скинув його з помосту на списи воїнів, як вбивця-язичник скидав християн. Розгніваний повелитель наказав негайно стратити святого мученика Нестора і послав варту в темницю, для того, щоб убити поблагословившого його на подвиг, святого Димитрія.
Вранці 26 жовтня 306 року в підземну в’язницю святого в’язня з’явилися воїни і пронизали його 
списами. Вірний служитель святий Лупп зібрав на рушнику кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також омочив в крові. Перснем і іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хворих. Імператор повелів схопити і убити його.
Тіло святого великомученика Димитрія було викинуте на поживу диким звірам, але солунські християни узяли його і таємно поховали. При святому рівноапостольному Костянтині (306-337) над могилою святого Димитрія була споруджена церква.
Сто років опісля, при будівництві нового величного храму на місці старого, були знайдені нетлінні мощі святого мученика. З VII століття від мощей великомученика Димитрія починається чудесне виділення благовонного мира, у зв’язку з чим великомученик Димитрій одержує церковне найменування Мироточивого.
Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби перенести його святі мощі або частинки їх до Константинополя. Але незмінно святий Димитрій таємничо проявляв свою волю залишитися покровителем і захисником рідних Фессалонік.