Християнин повинен уподібнюватись Христу в чеснотах.
Святитель Тихон Задонський.
У багатьох людей, які читають про страждання древніх мучеників, може скластися враження, що мученики йшли на страждання зовсім без страху та внутрішніх душевних переживань. Що для них це було зовсім легко, адже вони були осяяні Божественною благодаттю.
Насправді це не так, адже мученики перших століть – це подібні нам люди, із тої ж «плоті і крові», що і ми. І їм були властиві людські страхи, так само, як вони властиві кожній людині. Різниця лише у тому, що вони ніби переступали через самих себе у своєму страху, як ті воїни, що йдуть на явну смерть. При цьому віра в Христа та бажання навіки з’єднатися з Ним укріпляло їхній дух.
В сьогоднішній день Православна Церква вшановує мученика Акепсима, єпископа Наєссонського та двох інших, що постраждали з ним.
Єпископ Акепсим очолював християнську Церкву в персидському місті Наєссоні. Паства гаряче любила святителя за його подвижницьке життя і невпинні пастирські труди.
На дворі було ІV століття. І в той час, як в Римській імперії християнство вже встигло стати релігією вільного сповідання, за її межами ще, в смертельній агонії, лютувало язичництво. Так було у Персії, цар якої – Сапор – повелів розшукувати і страчувати християнське духівництво. Був схоплений і єпископ Акепсим, у той час вісімдесятирічний старець. Його привели в місто Арбелу, де він постав перед судом Ардаха – жреця бога сонця.
Останній сказав святому: «Ти, я чув, славишся мудрим між християнами, а тим часом аніскільки не розумніший за малих дітей, тому що не поклоняєшся сонцю і вогню, яким поклоняється сам цар». – «Цар ваш і ви разом з ним збожеволіли, тому що поклоняєтесь творінню замість Бога», – відповів святий.
Жрець наказав бити його залізними прутами. – «Де ж Бог твій? Що ж Він не позбавляє тебе від мук?» – сміявся начальник. –
«Бог мій скрізь, – відповідав Акепсим. – Він міг би позбавити мене від твоїх рук, але я благаю Його про те, щоб Він дав мені силу перенести муку і одержати нагороду за це на небесах».
Святий старець відмовився принести жертву персидським богам. Після жорстоких побоїв його кинули до в’язниці. Туди ж наступного дня, після важких тортур, були кинуті сімдесятирічний пресвітер Іосип і диякон Аіфал.
Три роки святих тримали в ув’язненні, морили голодом, спрагою. Одного дня у храм бога вогню, що знаходився недалеко від Арбели, прибув цар Сапор, котрий забажав побачити святих мучеників. Виснажені, покриті гнійними виразками, святі постали перед царем і на його вимоги знову твердо відмовилися поклонитися язичницьким богам, сповідаючи віру в Христа.
Святому єпископу відсікли голову, а пресвітера і диякона відправили до міста і там побили камінням. Страта пресвітера Іосипа тривала декілька годин. Біля місця страти була поставлена варта, щоб християни не узяли тіла святого мученика. На четверту ніч містом пронісся сильний ураган, блискавка убила варту, вітер розкидав каміння, і тіло святого Іосипа дивним чином зникло.
Диякон Аіфал був відведений в селище Патріас і там побитий камінням. Християни таємно похоронили його тіло. Через деякий час на могилі святого виросло дерево, плоди якого приносили зцілення.
Подвиг святих мучеників є яскравим прикладом для всіх нас приборкання свого страху у сповіданні Христа. Сьогодні це страх не перед фізичними стражданнями, час яких в минулому. Це більше страх зробити комусь добро, віддавши щось своє, пожертвувавши чимось матеріальним. Але нехай нам у цьому допомагає Христос.