Святі люди своїм духовним подвигом змінюють на краще долі людей, а інколи і долі цілих держав. Так сталося і з Грузією. Завдяки подвигу великого подвижника – благовірного князя Давида III Відновника – Грузія у XII столітті відродилася як могутня держава та зберегла найбільшу свою цінність – Православну віру.
Найменування “Відновник” дав святому царю Давиду грузинський народ за його великі труди по відновленню Грузії та зміцненню Грузинської Православної Церкви. Грузія, безжально спустошена турками, страждаюча від усобиць, під його скіпетром об’єдналася в сильну централізовану державу. Грузинська Церква, у процвітанні якої цар бачив запоруку непохитності і єдності держави, була предметом його особливого піклування. Святий Давид вирізнявся глибоким благочестям, свято шанував церковні канони і своєю владою охороняв їх і затверджував. За ініціативою святого Давида Відновника, у 1103 році був скликаний Церковний Собор в Руїсі, ухвали якого сприяли зміцненню канонічного життя Церкви і затвердженню церковної благочинності.
Як високоосвідчена людина, святий Давид заохочував розвиток наук. Він заснував Гелатську й Ікалтойську академії. При царюванні святого Давида Відновника в Грузії було споруджено десятки храмів і монастирів, засновано нові й розширено старі міста. Коли святий Давид вирішив спорудити храм в ім’я великомученика Георгія, до якого він постійно звертався у своїх молитвах, то святий Георгій з’явився йому у видінні та вказав місце споруди храму.
У 1123 році, незадовго до кончини, благовірний цар звільнив Вірменію від турецького засилля. Він звелів знову освятити храми, перетворені турками в мечеті. За переказами, коли цар підійшов у одному з храмів до гробниці своєї бабці, дружини Вірменського царя Гагика I, і сказав: “Радій, царице! Бог позбавив храм твій від агарян”, раптово почувся голос: “Богу дяка”.
Життя царя Давида було життям високої духовності та моралі. Улюбленим заняттям святого було читання Священного Писання. Про його високу духовність свідчить складений ним “Покаянний канон”, що складається з дев’яти скорботних і зворушливих пісень.
Відчувши наближення смерті, святий цар Давид склав духівницю. Передаючи управління країною своєму сину Димитрію, він писав: “Нині Промислом Правосудного Бога залишаю я землю, а на царство спадкове закликається він… Все зробив я силою Чесного Животворящого Древа і йому вручаю це Знамення, що ощасливило мене”.
У суботу 24 січня 1125 року, причастившись Святих Христових Таїн, «із славословієм на вустах» він віддав свою душу Господові. Це сталося на 53-у році його життя.
Цар був похований у Гелатському монастирі. Наприкінці XIII століття Давид III Відновник був прославлений як святий. Тоді ж йому була складена служба.
Святий Давид свічкою спалахнув над Грузинською землею, що знаходилась у темряві історичних катаклізмів. І память про нього до нині відсвічує у серцях вдячних грузин і кожної православної людини, яка повчається беззавітному подвигу служіння царя своїй вітчизні і Божій церкві.