Восьмого березня за новим стилем вшановується пам’ять преподобного Олександра, засновника обителі «Неусипаючих».
Народився цей святий в Азії, навчався в столиці Візантії Константинополі. Відчувши покликання до служіння Господу, залишив військову службу і прийняв постриг. Ступив преподобний на шлях до Бога під духовним керівництвом ігумена Іллі в обителі поблизу Антіохії.
Із благословення свого наставника Олександр усамітнився в пустелі. Єдиним його співрозмовником серед пісків і каміння стало Святе Євангеліє.
Преподобний вирізнявся своїм смиренням і ревністю в молитвах, тож через деякий час призвав його Господь навертати у християнство язичників. Недаремними були його проповіді. Серед інших посіяв святий зерно віри у душу місцевого градоначальника Раввули, який з часом удостоївся сану святителя і протягом 30 років очолював єпископську кафедру в місті Єдессі.
Коли преподобний Олександр оселився на берегах річки Євфрат, біля нього зібралося багато ченців, яких притягували мудрість і духовне багатство святого. Так виник монастир, який населяло близько 400 монахів. Праведний ігумен безперестанно підносив до неба молитви, щоб Господь навчив і просвітив його. І за Божим одкровенням в обителі почали і день і ніч співати хвалу Всевишньому. Ченці по черзі неусипно несли свою священну варту, за винятком годин богослужіння. Звідси й пішла назва обителі «Неусипаючих».
Двадцять років управляв преподобний Олександр монастирем на Євфраті. Потім, призначивши своїм наступником старця Трофима, обрав собі помічників і пішов до людей зі словом Істини. Неподалік Константинополя святий зі своєю братією заснував новий монастир з улюбленим уставом «неусипаючих». Упокоївся праведник, досягши глибокої старості. По собі святий залишив п’ятдесят років подвижництва, відданого служіння Господу й людям.