В ХI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх жителів, і супроводжували свої звірства хулою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани намагалися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.
У 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда розграбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд вирушив у Лікійські Міри з наміром відкрити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він відкрив іншу, що стояла поряд з гробницею святителя. Ледве святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.
Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.
У 1087 році барійські та венеціанські купці вирушили в Антіохію для торгівлі. І ті, й інші хотіли на зворотному шляху потай забрати мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. У цьому намірі мешканці Барі випередили венеціанців і першими висадилися в Мирах. Уперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті – все тихо, а в церкві, де покоїться найбільша святиня, вони зустріли тільки чотирьох ченців.
Негайно, 47 чоловік, озброївшись, вирушили до храму святителя Миколая. Монахи-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців миропомазували біля мощей святителя. Чернець розповів при цьому про явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві. У цьому видінні святитель наказував дбайливіше зберігати його мощі. Розповідь ця надихнула барян; вони побачили для себе в цьому явленні волю і вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свій намір і запропонували їм викуп — 300 золотих монет. Охорноці відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя. Але прибульці зв’язали їх, поставили біля дверей своїх сторожів і розбили церковний поміст, під яким стояла гробниця з мощами. У цій справі особливим старанням відрізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. Він нетерпеливо розбив кришку, і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Їх співвітчизники, пресвітери Лупп і Дрогобич, звершили літію, після якої той же Матфей став витягувати з переповненого миром саркофагу мощі святителя. Це відбувалося 20 квітня 1087 року.
Зважаючи на відсутність ковчега, пресвітер загорнув мощі у верхній одяг і, в супроводі барян, переніс їх на корабель. Вивільнившись, ченці повідомили місту сумну звістку про викрадення іноземцями мощів чудотворця. Натовпи народу зібралися на березі, але було пізно…
8 травня кораблі прибули в Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що породило ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік був побудований храм в ім’я святителя Миколая , його було освячено папою Урбаном II.
Подія, пов’язана з перенесенням мощей святителя Миколая, викликала особливе шанування чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 22 травня. Спочатку свято перенесення мощей святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Барі. В інших країнах християнського Сходу і Заходу воно не було прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощей було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середніх віків звичаєм ушановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї подією сумною.
Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських в Барі 9 травня встановлено незабаром після 1087 року на основі глибокого, вже усталеного шанування нашим народом великого угодника Божого, який перейшов з Греції одночасно з прийняттям християнства.
Слава про чудотворення, явлені святителем на землі і на морі, була широко відома нашому народу. Їх невичерпна сила і велика кількість свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного чудотворця-благодійника, став особливо дорогий серцю простої людини, тому що він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудесами ознаменувалася віра нашого народу в невичерпну допомогу угодника Божого.
У вітчизняній писемності дуже рано склалася про нього значна кількість творів. Сказання про чудеса святителя, звершені на нашій землі, стали записуватися ще в глибоку давнину. Незабаром після перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських в Барі, з’явилася російська редакція житія і повісті про перенесення його святих мощей, написаної сучасником цієї події. Ще раніше було написано похвальне слово Чудотворцю. Щотижня, щочетверга, Православна Церква особливо шанує його пам’ять.
На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми та монастирі, люди називали його ім’ям своїх дітей при Хрещенні.
В Україні збереглися численні чудотворні ікони великого Святителя. Немає жодного будинку і жодного храму в Українській Православній Церкві, в якому не було би образу святителя Миколая Чудотворця.
Читайте також: Святитель Миколай Чудотворец
Значення благодатного заступництва великого угодника Божого описує давній укладач його житія, за словами якого святитель Миколай «многа великая и преславная чудеса сотвори на земли и на мори, в бедах сущим помогая и от потопления спасая, и из глубины морския на сухо износя, от тления восхищая и принося в дом, от уз и темниц избавляя, от мечнаго посечения заступая и от смерти свобождая, многим многая подаде исцеления: слепым зрение, хромым хождение, глухим слышание, немым глаголание. Многих в убожестве и нищете последней страдающих обогати, гладным пищу подаде и всякому во всякой потребе готовый помощник, теплый заступник и скорый предстатель и защитник показася, и овым такожде призывающим его помогает и от бед избавляет. Весть (знает) великаго Чудотворца сего Восток и Запад и все концы земнии ведят чудотворения его».
За матеріалами сайту: Рівненської єпархії