Де скарб ваший, там і серце ваше.

Серце … Так багато книг присвячено тобі, так багато сказано, але тайна твоя відкрита небагатьом. Як пізнати тебе, як відчути у тобі голос Істини, Правди і Життя, хто володіє тобою, кому ти служиш і де «твій скарб»?

Дивлюся на світ навколо: чи бачу його справжнім, чи бачу своє відношення до нього, а значить – пізнаю чим наповнене моє серце? Від чого залежить сердечне почуття, від кого? Чи любить моє серце, чи може воно любити інакше, взагалі, відчувати інакше?

Чимало звучало думок про серце, чимало аргументів наводилося і наводиться і, за умов цього, задаєш собі питання: хто може вести спір на тему внутрішнього серця – той, хто пізнав, відкрив завісу тайни його, чи той, хто намагається штучно огорнути неосяжне без Бога і відкрити, що не відкривається без дару Духа Святого? 

Святитель Тихон Задонський навчає, що на землі, хоча і сіється на ній насіння, нічого не проростає, якщо немає вологи. Так  серце людське: хоча воно і чує Слово Боже, але плоду не дає, достойного слова Божого, якщо не буде вологи благодаті Божої. Тому нам необхідно так наполегливо молитися: «Просіть…шукайте…стукайте» (Мв. 7,7). Це спонукає нас належним чином молитися Богові, просити у Нього благодаті, щоб ми вухами слухали слово Його, і серцем творили.

Перебуваючи у серці людини, сам Бог навчає догматам і Своєму закону, символічно записуючи їх там. Апостол Павло говорить: «Вони (праведники) показують, що діло Закону у них написане у серці». (Рим.2.15).

Таким чином, вони приймають «ум Христовий» (1 Кор.2.26), котрий приходить не за умов виключення особистого і не як суттєвий і особисто перевтілюючийся в наший ум, але як якісно освячуючий силу нашого ума і до єдиного із собою його превозносящий. Отже, можна говорити про «догматичну свідомість» людини, що знаходиться у такому стані. Людина на особистому досвіді пізнає церковні догмати, оскільки Бог живе у серці її.

Серце – це ад, куди сходить Христос для звільнення людської душі. Це гріб, піднімаючи тяжкий камінь якого, воскрешає воістину мертву душу і звільняє від темряви гріха і смерті.

Серце – це земля, на котрій Господь сіє зерно гірчичне.

Серце – це храм і жертовник, те святе місце, де славиться і святиться Господь, «наставляючи себе псалмами і гімнами, і піснями духовними, співаючи і оспівуючи в серцях ваших Господу» (Єф. 5.19).

Серце – це сосуд з єлеєм, тобто з Божою благодаттю, де мудра людина зберігає і приумножує благодать Духа Святого, щоб таким чином увійти у весільний чертог.

У серце дається залог Духа (2 Кор. 1.22).

Серце – це місце, де сяє світло Боже: Бог освітив наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в лиці Ісуса Христа  (2 Кор. 4,6).

Серце – це скрижалі, на яких Бог пише Свої послання: ви – наше письмо, написане в серцях наших… що написане не чорнилами, але Духом Бога Живого, не на скрижалях кам’яних, але на тілесних скрижалях серця (2 Кор.3.2-3).

У серці людина має впевненість у своєму усиновленні і чує голос Божий: «а як ви – сини, то Бог послав у серця ваші Духа Сина Свого, вопіющого: «Авва, Отче!»». (Гал. 4.6).

Серце – це джерело, із якого під час палкої молитви витікає жива вода «животворящого Духа».

Серце – це наша внутрішня людина, це те з чого починаються наші відносини в соціумі, те, що формує наший світогляд, це наша з вами релігійна свідомість чи навпаки – нігілізм.

Від нашої внутрішньої людини залежить можемо чи ні бути служителями нового завіту, не букви, але духа, тому що буква вбиває, а дух животворить (2 Кор. 3, 6).

Складено прот.Віталієм Коваленком
За матеріалами сайту: Олександрійської єпархії

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.