Священномученик Василій, єпископ Прилуцький

Яке б покарання ви не винесли мені, я повинен його витримати твердо, без страху, навіть смерть готовий прийняти, бо немає нагороди вище, як нагорода на небесах. 
Священномученик Василій, єпископ Прилуцький

Священномученик Василій, єпископ Прилуцький (у миру Зеленцев Василь Іванович) народився в 1870 році в селі Замораєво Рязанської губернії в сім’ї протоієрея. Він закінчив юридичний факультет Університету і Санкт-Петербурзьку Духовну Академію. Викладав у Катеринославській Духовній Семінарії, потім був призначений Катеринославським єпархіальним місіонером.

У 1917-1918 роках він – член Помісного Собору Руської Православної Церкви. У 1919 році прийняв чернечий постриг і служив в Свято-Троїцькій церкві міста Полтави.

Проникливі проповіді пастиря на кожному богослужінні, його духовні бесіди, а також його полум’яні молитви привертали в храм безліч людей, причому не тільки його парафії, але і всієї Полтави; навіть іновірці відвідували богослужіння отця Василія. Батюшка навчав паству молитися так, щоб нікого і нічого не помічати під час молитви, також він ввів загальнонародний спів під час служб.

Любов до ближнього була способом життя отця Василія: він пішки обходив околиці, допомагаючи тим, хто цього потребував, причому допомога ця була всім, незалежно від нації та віри. Крім того, отець Василій мав на своєму утриманні та виховував чотирьох сиріт. Своєю лагідністю, смиренністю та духовною мудрістю отець Василій так впливав на людей, що багато хто з тих, хто відверто помилялися в питаннях віри, мимовільно визнавали: «Ось, це дійсно християнин!».

Ось, це дійсно християнин!

На початку 20-х років на противагу комсомолу батюшка організував Покровське Християнське суспільство молоді. А у 1922 році після виступу проти пограбування храмів ієромонах Василій був арештований і засуджений до розстрілу. Тільки завдяки захисту люблячої його пастви смертну страту замінили на п’ять років таборів. Так почалася його голгофа, на яку він сходив як «вірний раб» Господній, дякуючи за послані випробування. Але навіть у в’язниці досвідчені карні злочинці так полюбили священика, що називали його «наш батюшка». У 1925 році сповідувач був звільнений по амністії. З в’язниці отець Василій забрав з собою дитину однієї жінки, яка померла в ув’язнені, і виховував її разом з іншими чотирма дітьми.

Після звільнення батюшка прибув до Полтави, і тут, по загальному бажанню пастви, був висвячений на єпископа Прилуцького, вікарія Полтавської єпархії. Проте недовго довелося йому світити на архіпастирському свічникові. У вересні 1926 року в Харкові Владика був знов арештований.

Після мучительних допитів отець Василій був засланий на Соловки. Там владика виступив із серйозними зауваженнями на адресу «Декларації» Заступника Патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського) і його нового церковного курсу.

Святитель Василій вважав, що спроба митрополита Сергія досягти миру з гонителями Церкви «рухається вперед не канонічними рейками, отже не дорогою Церковної правди», оскільки мир – це мир Христа, «а не земне благополуччя і безпека».

З нового місця заслання прийшла остання звісточка від Владики: на маленькій листівці були слова «Мирно спостерігаю захід сонця. Так підходить до заходу і моє життя». Дійсно, 9 грудня 1929 року Владика знову був арештований і цього разу відвезений до Москви, на Луб’янку. А 3 лютого 1930 року преосвященного засудили до розстрілу.

11 червня 1997 року на засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви священномученика було канонізовано як місцешанованого святого, а в 2000 році на Ювілейному Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви єпископа Василія (Зеленцева) причислили до лику святих Новомучеників і Сповідувачів Руських для загальноцерковного шанування.

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.