Чверть століття тому в нашій країні далеко не всі чули про свято Стрітення, і вже тим більше не було звичаю святкувати День святого Валентина. Але часи змінюються, і у наш час два цих свята виявилися поруч.
Для когось це явища з абсолютно різних сфер життя, як правило, далеких одна одній. Для людини, яка переступає поріг храму лише тоді, коли гримне грім, слово «Стрітення» означає небагато.
Для людини, яка, як їй здається, відмовилася від мирської суєти, День закоханих – символ ворожої і розпусної західної цивілізації.
Але є категорія людей, в душі і в житті яких Стрітення та День закоханих можуть займати порівнювані за значимістю місця. Це – наша молодь.
Войовничих атеїстів серед нинішніх молодих людей небагато. Навпаки, чимало тих, хто вважає себе віруючим, хто іноді заходить в храм або за покликом душі, або за компанію з другом. Є, зрозуміло, і ті, кого ми називаємо воцерковленими. Але щодо святкування Валентинового дня і вони не є винятком: справді, коли ж закохуватися, як не в юності?
Але що ж наша молодь чує з амвонів, читає в Інтернеті? Сумно переказувати, але загальний зміст відомий: День святого Валентина – згубний вплив Заходу, православна людина не може і не повинна святкувати щось подібне. Тим більше, що о п’ятій годині вечора – всенічна під Стрітення Господнє.
А якщо все ж спробувати проявити емпатію і не протиставляти два свята, що відносяться до різних реальностей і різних сфер буття, а знайти щось спільне і, може навіть, корисне для душі? Давайте спробуємо.
Що таке Стрітення?
Це слово означає зустріч. Святкуємо ж ми, з одного боку, цілком конкретну історичну Зустріч – зустріч старця Симеона з Немовлям Христом. І, разом із тим, зустріч людини, спрямованої до Бога, з Богом, Який став людиною. І, звичайно, ми розуміємо, що мова тут не тільки про Симеона, але про кожного християнина, бо тільки тоді ми зможемо називати себе християнами, учнями Христа, коли відбудеться в нашому житті ця Зустріч.
Здавалося б, до чого тут День закоханих? Там – духовне, а тут, в кращому випадку – душевне. Так, мабуть, що так. Але варто нам згадати слухняно зазубрену, і тому омертвілу в нашій свідомості формулу: людина – образ Божий. Не тільки хороша людина, не тільки святий, будь людина – це образ Божий.
Так, спотворений. Так, затемнений. Так, часом забруднений гріхом. Але непереборне і вічне завжди: образ Божий.
І ось коли людина любить або навіть просто закохується, вона схильна обожнювати свою половинку, свого коханого.
І знову можна сказати багато правильних слів про те, що одна справа – християнська любов, а інша справа – потяг до протилежної статі.
І заповідь про несотворенного кумира теж можна згадати. І все це буде по-своєму правильно. Але це ніяк не скасовує іншого: в коханому – нехай неминуче через тьмяну призму себе, ми прозріваємо божественну досконалість, прозріваємо той самий образ Божий.
Апостол Павел був мудрим: він вирішив бути всім для всіх, щоб врятувати хоча б деяких. Мудрою (і, так само як Павел, люблячою) людиною був і преподобний Силуан Афонський, який одному проповідникові-викривачу порадив спершу похвалити віру своїх слухачів, а потім роз’яснити, чого в цій вірі бракує.
Ми не настільки мудрі, ми не маємо такої любові. Але нам є у кого вчитися. Що краще? Викривати і таврувати, чи сказати: так, хлопці та дівчата закоханість – це прекрасно, але подивіться, які висоти і глибини можуть відкритися вам на шляхах справжньої любові!?
Припускаю, що питання це – риторичне. Легше вилаяти і заборонити. Але для християнина краще стати тим провідником, що приведе душу хоча б однієї людини до Зустрічі з Богом. І День закоханих – підходящий привід для такої мандрівки.
За матеріалами сайту: Рівненської єпархії