Заздрість супроводжує людину від самої зорі його історії і до сьогодення. Вона звела з неба Денницю, вивела з раю перших людей, заздрість оточувала Христа, вона слідувала за ним скрізь і завжди протягом усього часу Його перебування на землі.
Згадаймо декілька епізодів із земного життя Спасителя. Коли Ісус народився у Віфлеємі і волхви прийшли до Ірода та запитали його, де народився Цар іудейський, першим, що спало на думку Іроду: „А чи не посягне Він на царство?” І Ірод приймає безпрецедентне рішення – він вбиває всіх немовлят у Віфлеємі і його околицях від двох років і нижче. Але не зважаючи на весь жах скоєного, тут перемагає Бог і його вічна правда, оскільки. в кінці-кінців, вбиті немовлята стали першими мучениками за Христа і прямими наслідниками Царства Небесного. Сам же Христос був збережений божественною дією для Свого служіння.
Згадаємо, як відносились до Господа фарисеї, архієреї і книжники. До того, як прийшов Христос, все було в їхніх руках. Але коли він почав проповідувати, їх авторитет почав стрімко падати. Він нерідко в жорсткій формі викривав їх за те, що вони зупиняючись на розі вулиць лицемірно молились, за те що влаштували торгівлю у дворі храму. Він перекидав їх столи і розкидав гроші. Вони вчили людей тому, як дотримуватись традицій і передання старців, а Він говорив, що головне – це поклоніння Богу в глибині серця. Вони бачили, що за Ним ідуть тисячі людей, а від них відступають.
Первосвященики і книжники, завданням яких було служіння Богу і навчання народу, загорілися заздрістю проти Ісуса. Вони зрозуміли, що допоки він живий, їх вчення не буде мати сили, їх моральний приклад не буде переконливим. Занадто яскрава Зірка зійшла на їхньому небосхилі і затьмила їх всіх. І вони прийняли радикальне рішення – умертвити Його. Вони зробили все, щоб добитися свого. Вони порушили закон, що тоді існував і забороняв їм віддавати людину на смерть. Бажання досягти мети було настільки сильним, що їм не стало огидним звернутися до язичників – римської влади, до „окупантів”, яких вони ненавиділи. Вони пішли на порушення своїх же політичних засад, аби тільки умертвити Ісуса Христа.
Христос став жертвою людської заздрості, саме нею Він був зведений на хрест. Але і тут діяло Провидіння Боже: смерть Ісуса стала спасінням для всього людства. Звичайно, ті люди, які віддавали Христа на смерть, розпинали Його на хресті, насміхалися над Ним, які, коли Він був уже прибитий до хреста, говорили: „Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста… Хай зараз зійде з хреста і увіруємо в Нього”, – ті, хто лжесвідчили проти Нього, вони не розуміли, що драма, що розігралася в Єрусалимі, куди більш значуща, ніж те, що міг осягнути їх куций, заздрісний розум. Вони не розуміли, що вирішується доля усього людства і кожної людини зокрема, і що не дивлячись на їх злобу, і тут діє Провидіння і в кінцевому результаті перемога буде за Господом.
Численні приклади зі Священної історії показують нам, що з якою б підступністю, з яким би розрахунком не діяли люди, одержимі заздрістю, в решті-решт восторжествує божественна правда і справедливість. Навіть якщо людину, тими хто їй заздрить, було не лише зганьблено, позбавлено всього, але і вбито, то не треба забувати що є і Страшний суд, і життя вічне, коли кожний отримає згідно своїх дій. І той хто заздрив, буде посоромлений; той же, хто став жертвою заздрості, буде втішений Господом.
У наші дні заздрість настільки ж реальна, як і в біблейські часи. Пройшло багато століть, але людина не змінилась. Тому, якщо в наше серце закрадається заздрість до кого-небудь, необхідно боротися з нею всіма силами. Завтрашня неділя є першою підготовчою неділею до Великого посту і називається Неділею про митаря і фарисея, і саме вона є чи не найяскравішим прикладом такої боротьби. Для того, щоб не піддатися дії в нас заздрості, ніколи не потрібно зіставляти своє життя з життям інших. Не можна ставити перед собою запитання, чому та чи інша людина має більше аніж я, чому вона є більш успішною в своїх досягненнях, аніж я, чому вона досягла тих чи інших висот, а я ні, чому вона більш угодна Богу аніж я.
Ми повинні дивитися на себе як митар, а не як фарисей. Митар стояв перед Богом, як людина негідна, яка заслуговує на покарання, але надіється на милосердя Боже. Він себе ні з ким не порівнював, і серце його було вільним від заздрості.
Будемо ж дякувати Богові за те, що Він нам дав, а не докоряти Йому за те, що ми чогось не отримали. Будемо дякувати людей, які зустрічаються на нашому життєвому шляху і допомагають нам, а не засуджувати або ненавидіти тих, хто досяг в цьому житті більшого, ніж ми, хто піднявся вище нас. Амінь.
Блаженніший Митрополит Володимир