Неділя про митаря і фарисея – очищення душі для будівництва нових себе

Справжній господар, заходячи в свою майстерню, спочатку прибирає все зайве, а потім приступає до роботи. І будь-який будівельник, перш ніж почати будівництво, розчищає територію від зайвого, від бруду. Так і ми, наближаючись до будівництва нових себе під час Великого посту, розчищаємо територію від зайвого.

Неділя про митаря і фарисея показує, з чого треба починати шлях побудови нового себе. Ми розчищаємо себе від гордині. І ця неділя, і наступна про блудного сина – це, врешті-решт, історії про боротьбу з власною гординею і марнославством.

Сьогодні ми читаємо про двох, що ввійшли в храм. І сьогодні різні люди увійшли в храм і по-різному моляться. Два типи молитви дані нам сьогодні: одна гордлива, хоча наче і має на це причини, а інша смиренна.

Фарисей, входячи в храм, іде туди, де його шанують, де його молитву видно. Фарисеї полюбляють часом ставати на кутах будинків і звершувати свої молитви так, щоб інші бачили.

Митар стояв у кінці храму, далеко від фарисея. Пам’ятаєте притчу про те, що на банкеті хтось зайняв краще місце, а розпорядник попросив його пересісти, бо це місце чиєсь.

Господь сам знає, де чиє місце, а ми маємо намагатися зайняти найменше простору у цьому світі. Не коптити небеса, не розштовхувати плечами усіх навколо, і в храмі, і на роботі. Жити так, щоб не випиратися під самий амвон, щоб найменше бруду, сміття, шуму від тебе було. Не так-то легко, коли людини аж занадто багато. Така людина зявляється і всіх навколо напрягає своїми вимогами і потребами. Це фарисейський тип поведінки.

Наступний тип молитовника – тип митаря. Тип людини, яка, приходячи в храм, займає місце десь ззаду, в глибині, боячись навіть очі підняти на небо.

Очі – дзеркало душі. І очі, наповнені блудом, гріхом, гнівом чи злобою, нікуди не сховаєш. По ним видно, наскільки людина чиста чи нечиста. Ми приходимо до віри, як пише святитель Антоній Сурожський, коли бачимо віру в очах іншого. Не в руках, тілі чи міміці – в очах. Ми бачимо і щирість людську в очах, і глибину падіння чи сум.

Митар не може підняти очі, бо розуміє, що є в тих очах, усвідомлює, що саме побачить Бог, коли гляне в його очі.

Фарисеї і зараз є в Ізраїлі. З пейсами, у капелюху, у чорному пальто до п’ят – їх можна там побачити. Найбільш набожні люди, які, як говорить Господь, одціжували комара, а верблюда поглинали. Нам всім разом, ледь не до останнього єпископа, дуже далеко у точності виконання старозавітних заповідей до цих фарисеїв. Вони пробували скрупульозно виконувати кожну настанову Старого Заповіту. Там є 365 заповідей заборонених, які щось забороняють робити, і 248 дозвільних, які рекомендують щось робити. Це вам не 10 Моїсеєвих, які не кожен з нас скаже підряд напам’ять. А вони вчили і знали всі ці заповіді, і де вони знаходяться в Торі.

І досі кожен фарисей не працює. Їх задача з точки зору Ізраїльської влади – молитися за ізраїльський народ. Наскільки це у них виходить, ми не знаємо, але бачимо, як вони живуть. Їх задача – молитися і звершувати всі необхідні правила, що записані в Старому Заповіті.

Чому ми кажемо, що вони поглинали верблюда, а відціджували комара? Вони вибирали найлегші заповіді. Фарисей каже: два рази в тиждень тримаю піст і віддаю десятину. Зрозуміло, що він робить і інше: і ритуальне омовення, і їжу кошерну готує, і т.д.

А кошерна їжа – це повністю позбавлена крові, до останньої краплі. Щоб кров не проступила в м’ясо чи сало.

Кошерний бик – це бик без жодної плямочки, сірої чи чорної. І якщо на ножі, яким вбивали цього бика, була зазубрена, то це м’ясо вже не кошерне, його треба віддати християнам. Така кількість різних законів, від яких нас позбавив Господь Своїм пришестям у Новому заповіті. Сотні настанов, талмудів, правил, які, здавалось би, потрібні були тебе спасти. І фарисеї виконували все це, але забували головне. Чому ми кажемо, що верблюда поглинали. Таке і в нас буває: в храм ходимо, постимося, свічечки купуємо. А з ближніми нашими – катастрофічні стосунки. Це і є порушення правила, те, про що пишеться у Священному писанні: верблюда поглинаємо.

Не називай мене рабом

Ми, як діти Христові, розуміємо, що це не найважливіше. Але хіба здатні ми виконати найпростіші речі? 90% населення у нас кажуть: батюшка, я постувать не можу! Злидота у кожному дворі, але при тому всьому без м’яса, цукерок чи вина прожити не можуть. І не називай мене рабом, ви там усі у церкві раби, а я владика! Над чим ти владика? Над вилкою навіть не владика, вона над тобою владика…

Часто кажуть: що у вас там, у християн, все раб та раб. Так, це вірно. Ти – або раб Божий, або раб своїх пристрастей. Життя так проведе людину, що вона обов’язково комусь поклониться. І краще поклонитися Богу, бо кажуть, що якщо я раб царю, то більш нікому не раб, жодному князю чи боярину.

Фарисеї трудилися в поті лиця, виконуючи заповіді. Але Господь каже: митар вийшов більш оправданий, ніж фарисей. Попри всі переваги фарисейського способу життя. Чому так?

Митар – це колабораціоніст, зрадник із своїх. Той, який вирішив тихесенько підзаробити, поки влада помінялася, пішов у догоджання іншій країні, яка поневолила тебе. Однак, у цій притчі він стоїть в кінці храму і являє для нас образ короткої, але повної справжнього смирення молитви, яку ми повинні звершувати тоді, коли немає часу помолитися більш тривало. Молитви короткої, простої, смиренної, глибокої і чистої. Таких молитов ми чули багато: від апостола Петра, коли він потопав, від розбійника, який висів на хресті. Коли ти тонеш, помираєш, або, приміром, їдеш за кермом і бачиш, що за мить може статися аварія, ти розумієш, що не маєш часу для тривалих молитов, і згадуєш про короткі, наче зв’язані в пучок, концентровані молитви, якими ми маємо достукатися до Господа.

Такою молитвою пропонує нам сьогодні молитися свята церква. «Боже, милостивим будь мені грішному.» Така молитва дає нам можливість достукатися до Христа, коли маємо митаревий настрій.

Всі гірші, а я один непоганий

«Всі гірші, а я один непоганий». Хіба не з такою думкою живе пересічний громадянин будь-якої країни? «Я по суті завжди правий». Нам так здається.

Пам’ятаєте криваві історії із Святого Писання – Каїна і Авеля, Йосипа і братів його, Саула і Давида? Саул, найбільш шанований, якого любив і обрав народ, всередині виявився гнилим. А Давид, який тільки і вмів, що швиряти камінцями з пращі по стадам, виявляється, був наповнений тою глибиною, яка дозволила йому стати царем. Гординя Каїна, успішнішого в трудах, не була прийнята Богом. А смирення Авеля було прийняте.

Це – картина існування всього людства. Коли той, що здається найбільш правильним і перед всіма на коні, виявляється з гнилою серцевиною. Просто кора в нього ще гарно збереглася. Знаєте, як ростуть платани? В період після революції в них школи розміщали, на 10-15 чоловік. Середина повністю пуста, а дерево живе за рахунок невеличкої зовнішньої частини всього дерева. Так і людина, яка веде себе так, як фарисей – може бути всередині пустою. Зовнішні плоди наші можуть нічого не дати, якщо немає внутрішньої наповненості Божою благодаттю. А найбільше, чим ми можемо себе наповнити – це смирення.

Протоієрей Олександр Клименко

За матеріалами сторінки: Чернівецько-Буковинська єпархія УПЦ

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.