Як готуватися до таїнства Сповіді?

Таїнство Сповіді

Покаяння.

Покайтеся, бо набли­зилось Царство Небесне (Мф. 3:2) — такими словами звертався святий Іоанн Предтеча до народу ізраїльсько­го, і з тих же слів розпочав Свою про­повідь Христос Спаситель (Мф. 4:17). Грецькою мовою слово «покаяння» звучить як μετάνοια («метаніа»), що в дослівному перекладі означає — «зміна розуму», «переміна свідомос­ті». Проповідь Христа стала закликом до радикальної зміни способу мислен­ня і способу життя, до оновлення ро­зуму, свідомості і почуттів, до відмо­ви від гріховних справ і думок, до Пре­ображення людини. Синонімом сло­ву «покаяння» у біблійній мові часто є слово «навернення»: Наверніться кожен від злого шляху свого і ви­правше стежки ваші і вчинки ваші (Ієр. 18:11).

Навернення — це від­вернення від гріховного життя і по­вернення до Того, від Кого ми відсту­пили, від Кого відпали, від Кого від­вернулися. Людина, що кається, схо­жа до блудного сина, про якого опові­дає євангельська притча (Лк. 15:11 — 24). Бо живучи у гріху, вона поли­шає Бога, але після багатьох випро­бувань вирішує повернутись до Отця. Покаяння починається з розкаяння і навернення, які переростають у рі­шучість («встану, піду») і закінчують­ся поверненням до Отця («встав і пі­шов»), сповіданням гріхів («я згрі­шив»), прощенням від Бога («при­несіть найкращий одяг»), усиновлен­ням («це син мій») і духовним воскре­сінням («був мертвий і ожив, пропав і знайшовся»).

Таїнство Покаяння, яке також нази­вається таїнством Сповіді, встановле­не Церквою з давніх давен. У Діяннях святих апостолів вказано, що багато з тих, котрі увірували, приходили (до апостолів), сповідаючи і відкри­ваючи діла свої (Діян. 19:18). Саме зі сповіді розпочиналося християнське життя колишніх язичників.

Щотаке гріх?

Гріх є порушенням волі Божої, відкритої для нас у Священному Писанні. При Хрещенні ми приносили обітниці: зректися сатани і всіх справ його і з’єднатися із Христом; ми обі­цяли жити за Божими заповідями і не творити злої волі і злих справ поруш­ника Божественної волі — диявола.

Гріх — це злочин. Він був породже­ний дияволом і приніс у світ смерть. «Гріх є злочином і спотворенням вічно­го й незмінного Закону Божого, ослух і протест супроти святої волі Божої» (святитель Тихон Задонський).

Гріх — це беззаконня (1 Ін. 3:4). Це порушення ділом, словом і думками заповідей Божих. Гріх позбавив люди­ну благодаті, умертвив душу й тіло і до­вів до забуття Бога. Це забуття поро­джене в людині тим, що заздрісний ди­явол, звабивши на початку людину, не перестає й далі зваблювати, доки не зробить її свідомість подібною до неро­зумної тварини.

Гріх є справою диявола — нечес­тивою, неправедною, мерзенною. Бог є Життя: Я є Шлях, і Істина, і Життя (Ін. 14:6), а гріх — смерть (Як. 1:15); Бог — це Любов (1 Ін. 4:8), а гріх — ненависть (1 Ін. 3:14—15).

Гріх породжений не Богом і не при­родою, а зловживанням розумом і во­лею розумних істот, самовільним їх­нім зреченням від Бога, заміною святої Його волі своєю сваволею.

Сутність гріха полягає у необмеже­ній волі розумних істот — ангелів і людей, коли людина добровільно вселяє у себе диявола і той полонить її. Так са­тана, згрішивши, зрікся Бога, а згодом згрішили і люди. Таким чином, особис­ті гріхи кожної людини походять від пошкодженої природи людської, під впливом зовнішнього світу і диявола.

Гріх — це не факт у біографії, який можна легковажно забути. Гріх — це «чорна пляма», що до кінця життя бентежить совість і не змивається ні­чим, окрім таїнства Покаяння. Гріх має здатність породжувати заразну силу і викликати низку наступних, ще важ­чих гріхів.

Гріх породжує в нас:

•         затьмарення розуму;

•         розбещення волі;

•         спотворення совісті;

•         розтління тіла.

Такий стан може довести нас до ві­чних страждань разом із дияволом. Лише завдяки Христу Спасителю люство має можливість через покаяння отримати прощення гріхів.

Хто прощає гріхи?

Право дава­ти від імені Бога прощення гріхів ма­ють єпископи та священики. Господь Ісус Христос сказав Своїм апостолам: Що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі (Мф. 18:18). Апостоли, які, пропо­відуючи Євангеліє, поставляли у всіх містах пресвітерів (Тит. 1:5), пере­дали цю владу «в’язати і розв’язувати» своїм наступникам — єпископам і свя­щеникам.

«Хто ще може відпускати гріхи, окрім єдиного Бога, Який також відпус­кає їх через тих, кому дав владу відпус­кати? Це право надано лише священи­кам. Люди здійснюють тільки служіння на відпущення гріхів, але не виявляють якоїсь своєї влади, бо не своїм іме­нем відпускають, а іменем Отця і Сина і Святого Духа… Бог дарує прощення; людський тут послух, а милосердя на­лежить верховній владі», — говорить святитель Амвросій Медіоланський (340-397 рр.)

Про необхідність сповіді

Читаємо в Першому Посланні апостола Іоанна Богослова: Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і пра­ведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди (Пн. 1:9).

Духовне лікування.

Церква — ду­ховна «лікарня», гріх — хвороба, спо­відь — лікування, священик — лікар: «Ти згрішив? Увійди в храм і покай­ся в своєму гріху… Тут лікар, а не суд­дя; тут ніхто не засуджується, а кожен отримує відпущення гріхів», — по­вчає святитель Іоанн Златоуст (347— 407 рр.).

У молитвах, які читає священик пе­ред таїнством Сповіді, є слова: «Май на увазі, що ти прийшов до лікарні, тож дивись, аби не пішов незціленим». Гріх — це падіння, помилка людини; Сповідь допомагає їй піднятися і зна­йти правильний шлях.

Покаяння — друге Хрещення.

Християнину усі гріхи відпускають­ся в таїнстві Хрещення. Однак, як го­вориться в молитвах перед сповіддю, «немає людини, яка жила б і не згрішила». І після Хрещення людина грішить, і ці гріхи осідають на її душі, немов бруд, а це стає на заваді повноті жит­тя в Богові, бо ніщо нечисте не мати­ме спілкування з Пречистим Господом. Святі отці називають Покаяння «дру­гим Хрещенням», підкреслюючи його очищуючу та оновлюючу дію: «Покаяння є оновленням Хрещення. Покаяння — це завіт із Богом про ви­правлення життя… Покаяння — це примирення з Господом через звер­шення добрих справ, протилежних попереднім гріхам. Покаяння — очи­щення совісті», — говорить преподо­бний Іоанн Ліствичник (525—602 рр.). В іншому місці своїх настанов препо­добний Іоанн дає надію: «Ми не по­винні дивуватися, якщо і після спові­ді маємо боротьбу, бо краще боротися з нечистотою, ніж із зухвальством».

Перед ким кається грішник?

У та­їнстві Сповіді людина кається перед Богом, а священик є лише «свідком, щоб засвідчити все, що ти мені ска­жеш», — говориться в молитвах пе­ред таїнством. Для чого ж потрібен сві­док, коли можна сповідатись Самому Богу? Церква, встановлюючи сповідь у присутності священика, окрім всьо­го іншого, враховувала суб’єктивний фактор: здебільшого Бога люди не со­ромляться, тому що не бачать Його, а перед людиною сповідатися соромно, але це спасительний сором, який допо­магає подолати гріх. Святитель Іоанн Златоуст говорить, що «така форма сповіді встановлена була Богом, щоб людина, що кається, таким чином під­тверджувала свою добросовісність».

«Чому, скажи мені, ти соромиш­ся сказати про гріхи? Хіба ти гово­риш людині, яка стане докоряти тобі? Хіба сповідаєшся перед рабом, який розголосить твої справи? Госпо­ду, Промислителю, Чоловіколюбцю, Лікарю показуєш ти рану. Хіба Він, Який знає наші гріхи ще до скоєння їх, не буде знати, якщо ти не скажеш? Хіба гріх від його викриття стає важ­чим? Навпаки, легшим. І Бог вимагає від тебе зізнання не для того, щоб по­карати, але щоб простити; не для того, щоб Йому довідатися про гріх твій, — хіба Він і без цього не знає? — але для того, щоб ти довідався, який борг Він прощає тобі. Він хоче показати тобі ве­лич Своє^ї благості, щоб ти повсякчас дякував Йому, щоб був повільнішим на гріх, ревнішим у чеснотах. Якщо ж ти не скажеш про розмір боргу, не дізна­єшся і про велич благодаті. Я не зму­шую тебе, каже Він, виходити на се­редину майдану перед багатьма свідка­ми, — Мені одному, наодинці, скажи гріх, щоб Я вилікував рану і врятував від хвороби. Якщо б хтось із мирських суддів запропонував комусь із впійма­них розбійників або злодіїв відкрити свої злочини і таким чином звільнити­ся від покарання, то вони б охоче при­стали на це, зневажаючи сором зара­ди свого порятунку. А тут немає цього. Тут Бог і гріхи відпускає, і не змушує розповідати про них у присутності ін­ших, а вимагає тільки одного: щоб той, хто отримує відпущення, пізнав ве­лич дару», — повчає святитель Іоанн Златоуст.

Роль священика.

Священик є духо­вним керівником, який допомагає зна­йти правильний шлях для подолання гріха. Сповідь не обмежується розпо­віддю про гріхи, бо після покаяння свя­щеник може дати настанови, а в деяких випадках і так звану єпитимію (поку­ту) — як покарання або моральну вка­зівку для кращого подолання гріха.

Потрібно сповідати всі гріхи.

Перед початком сповіді священик поперед­жає, що вона має бути повною. У ви­падку, якщо сповідник через сором чи з якоїсь іншої причини приховує гріхи, таїнство Сповіді вважається недійсним: «Не соромся і не бійся і не приховуй від мене нічого… якщо ж приховаєш щось від мене, то більший гріх матимеш», — попереджає священик у молитвах перед таїнством Сповіді. Таким чином, свідомо приховані гріхи не лише не прощаються, але й подвоюються. «Жодного помислу вашого, жодної скорботи, жодного по­бажання, жодної підозри на ближнього, які бентежать вас, не приховуйте; спо­відайте їх з усією щирістю вашому духовному отцю, і що почуєте від нього, на­магайтеся приймати з вірою» (преподо­бний авва Ісайя).

Сповідати завжди потрібно всі грі­хи, не приховуючи чогось під приводом сорому, мовляв: «Що про мене свяще­ник подумає?» Ми сповідаємось Богу, а не священику, який є лише свідком. Крім того, для священика наші гріхи не є новиною, адже він чув це на спо­віді сотні разів. Один молодий свяще­ник, який прослужив лише рік у місь­кому храмі, сказав: «Браття, як люди­ну ви мене на сповіді вже нічим не зди­вуєте». Не потрібно соромитись спові­дати свої гріхи. Священик завжди ра­діє з Христом, коли людина щиро ка­ється у своїх гріхах, і відчуває до такої людини щиру любов та повагу, тому що для щирого покаяння завжди потрібні мужність і воля.

Забуті і не висповідані гріхи, які згадалися пізніше, потрібно сповідати.

Гріхи, в яких уже колись каялись, по­вторно сповідати не потрібно. Якщо ж після сповідання гріхів, особливо важ­ких, в душі немає повного миру і спо­кою, то не варто сповідати їх повтор­но, а потрібно поговорити про це з ду­хівником. Гріхи, в яких людина каялась, але знову повторювала, потрібно спо­відати знову і знову.

Чи прощаються ненавмисне забуті гріхи?

Однозначної відповіді на це пи­тання немає, однак у молитві, яку чи­тає священик над сповідником, гово­риться саме про прощення всіх грі­хів. Однак треба сказати: якщо людина сповідається часто, то вона не встигає забувати свої гріхи.

Закон духовного життя.

Як пра­вило, людина, що сповідається час­то, гостріше відчуває свою гріховність, і ця свідомість сприяє виправленню її життя. Показово, що ті люди, які спо­відаються нечасто або не сповідаються взагалі, як правило, не почуваються грішниками: «живу як усі», «є й гірші за мене», «зла нікому не роблю», «хто ж без гріха у наш час?» — найчасті­ше можна почути від таких людей. Ті ж християни, які сповідаються регуляр­но, завжди знаходять у собі багато не­доліків і намагаються боротися з ними. Цей парадокс пояснюється тим, що, подібно до того як бруд і пил видно лише там, де є світло, а не в темному приміщенні, так і гріховність людини стає для неї явною в міру наближен­ня до Бога, Який є Світлом і Джерелом світла, бо поза Богом не може бути яс­ного й повного бачення гріхів.

Як часто потрібно сповідатись?

Загальне правило: сповідатись потріб­но тоді, коли в цьому є необхідність, коли людина скоїла якийсь гріх, що бентежить сумління, що б то не було — справа, слово чи думка. Якщо христи­янин, не доведи Боже, скоїв якийсь смертний гріх, то потрібно якомога швидше, не зволікаючи, йти на сповідь, бо диявол може розставити безліч пе­репон, щоб ввести таку людину в сму­ток та відчай.

Те ж саме стосується і першої спові­ді. Ми не повинні відкладати її під при­водом удаваного сорому на «потім». Святий апостол Павло говорить: Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння (2 Кор. 6:2).

Як готуватись до таїнства Сповіді?

Приступаючи до таїнства Сповіді, лю­дина, яка має намір щиро покаятись, повинна:

•          усвідомлювати свої гріхи;

•          засуджувати себе в них і не шу­кати собі виправдання;

•          відчувати жаль за скоєні гріхи і не соромитись сліз покаяння;

•          ненавидіти свої гріхи;

•         вірити у прощення своїх гріхів за умови щирого розкаяння в них;

•         каятись не лише словом, а й ді­лом;

•         прагнути виправитись і розпо­чати нове життя;

•         перед сповіддю потрібно про­стити усіх, хто ображає чи не­навидить нас, пам’ятаючи слова Спасителя: Якщо ти прине­сеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертов­ником і піди спершу помири­ся з братом твоїм, а тоді прийди і принеси дар твій (Мф. 5:23—24). І тільки тоді ми можемо просити у Господа про­щення своїх гріхів.

В практиці Української Православ­ної Церкви сповідь пов’язана з та­їнством Причастя, перед яким по­трібно обов’язково посповідатись. Однак Сповідь — це окреме таїнство, і воно може звершуватись окремо. Наприклад, у монастирях ченці час­тіше сповідаються, ніж причащають­ся. На відміну від Причастя, яке від­бувається за Божественною літургі­єю в храмі у певні дні і в певний час, Сповідь може звершуватись завжди і скрізь (за умови присутності закон­ного її звершувана — православного священика). Сповідатись може хрис­тиянин, який досяг семирічного віку.

Людина, яка сповідається вперше.

Готуючись до сповіді, повинна осмис­лити все своє життя та згадати, насам­перед, всі свої великі гріхи, а також ті гріхи, які обтяжують совість, не дають спокою душі. Саме з таких гріхів бажа­но розпочинати свою сповідь. Людина, що сповідається регулярно, повинна розповідати лише ті гріхи, які скоїла з часу останньої сповіді.

Сповідати слід як великі, так і ма­ленькі гріхи. Немає сенсу говорити про дрібні гріхи, приховуючи великі, адже маленькі гріхи мають властивість по­вертатися назад, якщо корені гріха не знищено.

Як не слід сповідатись.

Сповідати потрібно лише свої гріхи. Дружина, діти, сусіди, начальники на сповіді не згадуються, крім тих випадків, якщо з ними пов’язані особисті гріхи. Однак сповідати потрібно свої особисті грі­хи і не говорити про гріхи своїх ближ­ніх. Також на сповіді не слід згадувати гріхів, скоєних кимось колись, навіть якщо наслідками обтяжується жит­тя цілих народів. Наприклад, каятись у гріху царевбивства або в гріху Адама не варто, краще розібратись зі своїми гріхами.

Практична порада.

Для того щоб не забувати гріхів при підготовці до сповіді, їх можна записувати на аркуші паперу і користуватись цією запискою під час таїнства Сповіді.

Справжня сповідь.

«Істинна спо­відь полягає в тому, щоб, скинувши гріх з душі… уникати його і ніколи вже не повертатись до нього», — навчає святитель Іоанн Златоуст. Справжнє покаяння на сповіді перед Богом вима­гає не формального і байдужого пере­лічення якихось своїх поганих вчинків, а осуду своєї гріховності, щирого із жа­лем у серці сповідання гріхів і рішучос­ті виправитися.

Після щирої сповіді людина від­чуває мир і спокій в серці — мир із Богом, з ближніми і з самою собою. «Здобудь дух мирний, і навколо тебе спасуться тисячі», — говорив пре­подобний Серафим Саровський. Це відчуття нагадує стан людини, в якої болів зуб, і вона вилікувала його. Людина ще пам’ятає той нестерпний біль, але вже насолоджується споко­єм. Боротьба з гріхом привертає бла­годать Святого Духа. Людина, яка від чула дію цієї благодаті, має мирне, ра­дісне, лагідне, тихе і спокійне, справ­ді духовне відчуття, яке дарує їй мир, любов і свободу. Така людина відна­ходить цілісність і гармонію. Маючи очищене серце, їй легше долати жит­тєві труднощі, легше приймати пра­вильні рішення в житті, адже така людина краще відчуває волю Божу. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать (Мф. 5:8). Побачити Бога і відчути Його волю — це майже одне й те саме.

Готуючись до сповіді, слід перевіри­ти свою совість щодо відповідності на­шого життя Господнім заповідям.

Гріхи проти Господа Бога

Сумніви в існуванні Бога. Безвір’я, атеїзм. Вірування снам, ворож­бі, зустрічам та іншим прикметам. Лінь до молитви та неуважність під час молитви, небажання молити­ся. Невідвідування церковних служб, тривале утримання від Сповіді та Причастя. Лицемірство у вірі. Огуда (хула) і нарікання на Бога як в душі, так і на словах. Замах на самогуб­ство. Божіння. Невиконання обі­тниці Богові. Наруга над святинею. Гнів із згадуванням нечистої сили. Порушення постів, недотримання їх, праця у святкові та недільні дні.

Гріхи проти ближнього

Відсутність старання у своїй роботі. Неповага до старших. Невиконання обіцяного людям. Невиплата бор­гів. Забирання силою або таємне привласнення собі чужого — кра­діжки. Скупість на милостиню. Завдання особистої образи ближньо­му. Пересуди. Обмовляння. Наклепи. Приниження і прокляття інших. Безпідставні підозри. Залишення без захисту невинної людини. Вбивство. Неповага до батьків. Виховання дітей без християнської турботи. Гнів, во­рожнеча у сімейному або домашньо­му житті.

Гріхи проти самого себе

Порожні або лихі думки в душі. Бажання ближньому зла. Брехливість. Дратівливість. Непокірність, норов­ливість і самолюбство. Заздрість. Жорстоке серце. Образливість. Мсти- 25 вість. Любов до грошей. Бажання на­солод. Лихослів’я. Спокусливі пісні. Пияцтво і обжерливість. Блуд. Перелюб. Протиприродний блуд. Небажання змі­нити своє життя.

Гріхи смертні, через які душа вмирає і гине навічно, якщо не
очиститься покаянням

  1. Гордість, що зневажає всіх і ви­магає собі від інших рабської покори, готова на небо зійти і уподібнитися Всевишньому. Іншими словами, гор­дість аж до обожнення себе.
  2. Ненаситна душа, або ж Іудина жадібність до грошей, поєднана най­частіше із неправедним придбанням, що не дає людині й хвилини подума­ти про духовне.
  3. Блуд, або розпусне життя, по­дібне до життя євангельського блуд­ного сина (Лк. 15:11—24), який на це розтратив увесь батьківський спадок.
  4. Заздрість, що доводить до най­різноманітніших злодіянь проти ближ­нього.
  5. Догоджання череву, задоволен­ня плоті, пияцтво, обжерливість, яка не знає постів, поєднується із при­страсною прив’язаністю до різних ве­селих гулянь за прикладом євангель­ського багатія, котрий веселився що­дня (Лк. 16:19—31)
  6. Гнів непримиренний, який нава­жується на страшні злочини, подібно до Ірода, який у гніві своєму повбивав віфлеємських немовлят.
  7. Лінь, або повна безтурботність про душу, недбання про покаяння та відкладення його до останніх днів життя.

    Гріхи проти Духа Святого

    1. Надмірна надія на Бога, або ж продовження важкого гріховного жит­тя в самій лише надії на милосердя Боже.

    2. Відчай, або ж протилежне над­мірній надії на Бога відчуття стосов­но милосердя Божого, яке заперечує в Богові отцівську благість і навіює думки про самогубство.

    3. Вперте невірство, яке не переко­нується жодними доказами істини, на­віть очевидними чудесами, заперечує навіть беззаперечну істину.

     

    Особливо важкі гріхи, які взивають до неба
    про відплату за них у разі, якщо грішник не покається

    1.     Вбивство (в тому числі й аборти).

    2.      Содомські гріхи.

    3.     Знущання над вбогими, знедоле­ними та беззахисними людьми, вдова­ми та малолітніми сиротами.

    4.      Кривда та зневага до батьків.

    5.     Затримання у працівника заслу­женої заробітної платні.

    6.     Позбавлення людини останнього шматка хліба, останньої копійки.

    7.    Насильне або таємне привлас­нення в ув’язнених харчів, одягу, іншої милостині, їх пригнічення.

Зразок сповіді

Підійшовши до священика, хрес­тимося, цілуємо святий хрест та ікону, кладемо руку на Євангеліє і сповідаємося перед Спасителем нашим Ісусом Христом так:

Я, грішний / грішна (ім’я), спо­відаю Господу Богу Всемогутньому, в Трійці Святій Єдиному, і тобі, отче духовний, всі гріхи мої, якими я про­гнівив (-ла) Господа Бога мого від по­передньої моєї сповіді: ділом, словом, помислами, всіма моїми почуттями, вільно і невільно, свідомо й несвідомо.

Тут можемо казати отцеві ду­ховному перш за все те, що непоко­їть нашу совість, а також те, що спонукає нас до гріха і до справ лукавих, перераховуючи, чим згріши­ли ми перед Господом Богом.

Згрішив (-ла): перед Господом Богом невір’ям, маловір’ям, невдячніс­тю Богу за всі Його великі благодіян­ня, призиванням імені Господа Бога без потреби (даремно), не зберіг (-егла) обітниць, даних при Святому Хрещенні.

Прости мене, Господи.

Згрішив (-ла): зневірою, мало­душністю, наругою над святинею, мар­новірством (суєвір’ям), нетерпінням, наріканням, відчаєм у спасінні, відсут­ністю надії на милосердя Боже, бай­дужістю, нахабством, безсоромністю, божінням, зреченням Бога, нарікан­ням на свій життєвий хрест («долю»), на людей, на Бога, звинуваченням Його в жорстокості, думками про са­могубство, спробою самогубства.

Згрішив (-ла): ухилявся в єресь, розкол, захоплювався східними релі­гіями, окультизмом, сатанізмом, відвідуванням сектантських зібрань, за­няттями йогою, медитацією, читанням, зберіганням і розповсюдженням різ­ної окультної літератури: магії, хіро­мантії, гороскопів, сонників, пророцтв. Звертався до ворожок, які зливали віск, викочували яйця, ворожив сам, ходив на сеанси до екстрасенса тощо. Примушував, радив іншим людям до них звертатися і цим займатися.

Згрішив (-ла): блюзнірством (ко- щунством), згадував ім’я Боже марно (даремно), порушував присягу, бояв­ся сповідувати свою віру в Бога; неви­конанням заповідей Господніх, непра­вильним зображенням хресного зна­мення, неблагоговійним шануванням святих ікон, не маю до Господа любо­ві, ані навіть страху; не ношу хреста на собі, соромлюсь хреститись та сповід­увати Господа.

Згрішив (-ла): не зберігаю любо­ві до ближнього, не подаю хліба голодним, ані пиття спраглим, не одягаю нагих, не відвідую хворих та ув’язнених, не повчаюсь Закону Божого через свої лінощі та недбальство, не заступаюсь за слабших, не допомагаю людям у їх­ніх бідах.

Згрішив (-ла): не молився зранку та увечері, ходив до храму Божого не- ревно, ліниво та недбало, під час бо­гослужіння розмовляв, сміявся, дрі­мав, був неуважним до читання й співу, виходив із храму під час богослужіння, запізнювався на богослужіння.

Згрішив (-ла): нестриманіс­тю в їжі та питті, переїданням, пия­цтвом, не завжди був задоволений їжею, одягом, не дотримувався неділь­них та святкових днів, порушував по­сти, не дотримувався посту у середу та п’ятницю.

Згрішив (-ла): виконанням своєї, а не Божої волі, самочинством, заро­зумілістю і самовиправданням, неповагою до батьків, недбалим доглядом хворих батьків, родичів.

Згрішив (-ла): дармоїдством, не­бажанням нести спільні обов’язки з виховання дітей і утримання госпо­дарства, пропивав гроші, здавав ді­тей до сирітських будинків, занапащав душі дітей, готуючи їх лише до земного життя, не навчав вірі в Бога, церковній та домашній молитві, посту, смиренню, послуху та заповідям Божим, а також почуттям обов’язку, честі, відповідаль­ності, не зважав на те, що діти читають, з ким дружать, чим займаються і як по­водяться.

Згрішив (-ла): сварками, плітка­ми, обзиванням, лихослів’ям, перегля­дом безсоромних телепередач у при­сутності дітей, чим спокушав і нівечив душі дітей.

Згрішив (-ла): пияцтвом, лихо­слів’ям, курінням, вживанням нарко­тиків, слуханням музики, що збуджує в душі хтиві почуття, читанням і роз­гляданням у книгах, журналах та філь­мах непристойних зображень, танцями з непристойними рухами.

Згрішив (-ла): гордістю, високою думкою про себе, самолюбством, чес­толюбством, заздрістю, звеличенням і вихвалянням себе, підозрілістю, роз­дратуванням.

Згрішив (-ла): осудом усіх людей — живих і мертвих, злослів’ям і гнівом, триманням на ближнього зла, ненавистю, відплатою злом за зло, об­бріхуванням, наклепом, докорами, лу­кавством, лінню, обманом, лицемір­ством, пересудами, суперечками, впер­тістю, небажанням поступитися ближ­ньому, злорадством, злопам’ятством, бажанням зла, порадами на зло, обра­зами, насмішками, обмовлянням і па­плюженням людей, радістю над чужим горем, догоджанням людям, недовірою до людей.

Згрішив (-ла): не завжди молив­ся перед вживанням їжі, молився не­уважно або маючи злість на ближ­нього.

Згрішив (-ла): наслідував без­божні звичаї світу цього, носив непри­стойний одяг з метою звабити на блуд.

Згрішив (-ла): звертався до во­рожок, займався ворожінням на кар­тах, боявся більше ворожок і злої сили, аніж Бога, надіявся лише на них, а не на Бога, носив різні талісмани, вживав всупереч забороні Господній кров тва­рин у їжу (Діян. 15:29).

Згрішив (-ла): розпусним життям, гуляннями, танцями, плітками, брех­нею, жартами, розповідаючи і слухаю­чи кощунні та хтиві анекдоти.

Згрішив (-ла): нестриманістю ду­шевних і тілесних почуттів, нечистотою душевною і тілесною, насолодою і не­чистими помислами, пристрасністю, хтивістю, нескромними поглядами на дівчат чи юнаків, нестриманістю в по­дружньому житті.

Згрішив (-ла): розпустою, хтиви­ми поглядами та вільним поводжен­ням з особами протилежної статі, блу­дом — статевим зв’язком до шлюбу, перелюбом — подружньою зрадою; співав або слухав непристойні пісні.

Згрішив (-ла): розголошуванням чужих гріхів і слабкостей, наклепами, 36 поширенням поганих чуток про когось, неправдивим свідченням на суді, не­справедливим судом — виправданням злочинців і засудженням невинних.

Згрішив (-ла): несплатою боргів, бажаючи збагатитися, давав гроші на позику під проценти, занапащав душі людей, торгуючи горілкою, цигарками, наркотиками, нескромним одягом, по- рнотоварами. Обраховував, обважу­вав, видавав поганий товар за добрий.

Згрішив (-ла): нещирістю, вихва­лянням. Спокушав інших на гріх (збрехати, вкрасти, подивитися, донести, пе- реповісти, підслухати, випити спиртне тощо), шукав першості та слави.

Згрішив (-ла): нахабством та зух­вальством (ліз без черги, штовхав­ся), лаявся, сварився. Гнівався марно. Ображав ближніх. Порушував прави­ла дорожнього руху, керував автомобі­лем у нетверезому стані.

Згрішив (-ла): нетерпінням скор­бот і хвороб, любов’ю до розкішного і легкого життя, закам’янілістю сер­ця, марним витрачанням часу, розтра­чанням грошей, пристрастю до азарт­них ігор (у тому числі й комп’ютерних), розваг, маскарадів, конкурсів краси, язичницьких обрядів.

Згрішив (-ла): свідомою спокусою на гріх.

Згрішив (-ла): неувагою до голосу своєї совісті, недбалістю, лінню до чи­тання Слова Божого і молитви, ліну­вався творити добрі діла.

Згрішив (-ла): користолюбством, любов’ю до грошей, неправедним при­дбанням, розкраданням, крадіжка­ми державного і колективного майна, здирством, скупістю, прив’язаністю до різних речей і людей, лихварством, да­ванням і прийманням хабарів, утиском і пригнобленням підлеглих.

Згрішив (-ла): осудом і непослу­хом духовним отцям, наріканням, об­разою і недовірою до них, не сповідаю­чи перед ними гріхів своїх через забут­тя, недбалість, приховування або хиб­ний сором.

Згрішив (-ла): немилосердям, зневагою і осудом убогих.

Згрішив (-ла): лінню, розсла­бленням, зніженістю, любов’ю до ті­лесного покою, надмірним спанням, насолодою пристрасними мріями і по­глядами, безсоромною поведінкою, дотиками, блудом, перелюбом, роз­бещенням, рукоблуддям (онанізмом), скотоложством, блудними збочення­ми, торгівлею своїм тілом, сутенер­ством, кровозмішенням з родичами, невінчаними шлюбами, використан­ням протизаплідних засобів, аборта­ми собі або іншим, або схилянням ко­гось до цього важкого гріха — дітов­бивства, зреченням від дітей, марну­ванням часу у непотрібних заняттях, розмовах, жартах, гулянках та інших безсоромних гріхах, проклинав дітей, близьких.

Згрішив (-ла): наклепом на ближ­нього, гнівом, образами, роздратуван­ням і насмішками, непримиренністю, ворожнечею і ненавистю, сперечан­ням, підгляданням за чужими гріха­ми і підслуховуванням чужих розмов, жорстокістю, убивством. Не прощав ворогів, гонителів та кривдників своїх і не молився за них.

Згрішив (-ла): холодністю і бай­дужістю на сповіді, зменшенням своїх гріхів, звинуваченням у гріхах своїх ближніх, а не самого себе.

Згрішив (-ла): проти Животворя­щих і Святих Таїн Христових, присту­паючи до них без належного приготу­вання, без покаяння і страху Божого; до Причастя приступав, маючи злобу на ближнього.

Закінчуючи сповідь, кажемо такі слова:

Згрішив (-ла): словом, ділом, по­мислами і всіма моїми почуттями — вільно чи невільно, свідомо чи несві­домо, і не злічити безлічі гріхів моїх. Проте у всіх них каюсь, як і в забу­тих мною, каюсь і жалію, і далі обі­цяю остерігатися їх і не чинити їх. Ти ж, святий отче, прости мене і помолись за мене грішного (-у), а Судного дня будь мені свідком перед Богом, що сповідав (-ла) я ці гріхи. Амінь.

Молитва перед сповіддю

(преподобного Симеона Нового Богослова,
в українському перекладі)

Боже і Господи всіх! Над кож­ним творінням і душею маючи вла­ду, Ти Єдиний зцілити мене можеш; почуй моління моє, окаянного, і змія, що живе в мені, диханням Всесвятого і Животворящого Духа умертви; і мене, що втратив і позбавив себе добродіянь, до ніг святого мого отця духовного зі слізьми припасти сподоби, і святу його душу до милосердя, щоб помилував мене, приведи. І осели, Господи, в сер­ці моїм смирення і думки благі, які на­лежить мати грішнику, що погодився перед Тобою каятися, і не покинь на­призволяще душу мою, що поєдналася з Тобою і сповідує Тебе, і замість усього світу обрала Тебе і надає перевагу Тобі: знаєш бо, Господи, що я хочу спасти­ся, а лукавий мій звичай — перешкода мені; та можливе Тобі, Владико, усе, що неможливе для людини. Амінь.

Всі таємниці свого серця я розкри­ваю перед Тобою, Суддею моїм. Отож, зглянься на смирення моє, зглянься на печаль мою, зглянься на покаяння моє і помилуй мене, Милосердний Боже отців наших.

Можна молитись коротко:

Господи, допоможи мені чистосер­дечно покаятись!

Молитва після сповіді

Слава, честь і поклоніння Тобі, не­скінченно Милосердний Боже, що зглянувся милостиво на мої сльози по­каяння і не погордував моїм розкаяним серцем. Ти очистив душу мою і прийняв мене недостойного за дитину Свою.

Я слабкий та зовсім неспроможний сам творити діла добрі, тому зі сльо­зами смиренно молю Тебе, Господи, Спасителю мій: ствердитись мені допо

можи у намірі моєму, решту життя для Тебе жити, возлюбленого Бога мого, побожно, а минулі гріхи мої милосер­дям Своїм прости і звільни від усіх моїх відкритих перед Тобою гріхів, бо Ти Благий і Чоловіколюбець.

Ти знаєш, Боже, мою нестійкість, знаєш також силу та завзятість воро­гів моєї душі, тому благаю Тебе: подай мені силу встояти перед спокусами сві­ту цього, подай моєму розумові світ­ло, щоб я вже ніколи не зійшов з доро­ги святих заповідей Твоїх, щоб я Тебе лише одного любив і Тобі єдиному слу­жив у всі дні життя мого.

Також смиренно молю Тебе, Пресвята Богородице, і вас, Небесні сили і всі угодники Божі, допоможіть мені життя моє виправити. Амінь.

 

 

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.