Задля свідчення перед Твоїми стражданнями загального воскресіння Ти,
Христе Боже, воскресив з мертвих Лазаря.
Тому і ми, як діти, з символами перемоги в руках,
виголошуємо Тобі, переможцеві смерті:
осанна в Небесах! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!
Тропарь гл.1

Лазарева субота — це субота шостого тижня Великого посту. У цей день ми згадуємо диво воскресіння праведного Лазаря.

У церковному календарі Лазарева субота і Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя) святкуються в сусідні дні: суботу та неділю. Цікаво, що богослужбовий час не збігається з історичним: воскресіння Лазаря відбулося за місяць або два до Входу Господнього в Єрусалим.

Зараз ці два свята нерозривно пов’язані. Вони передують подіям Страсної седмиці: зради Христа Іудою, страждань, розп’яття і Воскресіння Спасителя.

Події Лазаревої суботи

Про воскресіння Лазаря пише один з чотирьох євангелістів — апостол Іоанн Богослов (Ін.11: 1-53).

Перед тим, як відправитися в столицю — Єрусалим, Христос прийшов у будинок своїх друзів у Віфанії, передмісті Єрусалима. У будинку жили Марфа, Марія і їх брат Лазар, тут вони не раз приймали Спасителя як найдорожчого гостя. Христа привела сюди сумна звістка — Його друг Лазар помер.

Ще по дорозі в будинок померлого друга Христос зустрів Марфу і запитав її: «Я є воскресіння і життя; віруючий в Мене, коли і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?» На що Марфа відповіла: “Господи! я вірую, що Ти Христос, Син Божий, грядущий у світ”.

Христос дуже любив свого друга і, підходячи до гробниці, де вже чотири дні спочивало його тіло, заплакав. Разом з учнями Він наблизився до печери та сказав оточуючим його людям, щоб відвалили камінь, що закриває вхід. На що Марфа вигукнула, що брат її вже «чотириденний» і смердить. Іісус нагадав їй про бесіду по дорозі до Віфанії: «чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?» і камінь відвалили.

Стоячи перед відкритою гробницею, Спаситель почав молитися: «Отче! хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене. Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! вийди геть».

Після молитви Христа з печери вийшов Лазар, «оповитий по руках і ногах поховальними пеленами», з лицем, обв’язаним хусткою. Іісус звелів розв’язати його. Іоанн Богослов пише, що, побачивши це чудо, багато людей увірували в те, що Христос — Син Божий.

І саме з цього дня, бачачи народну любов до Христа, іудейське священноначалля злякалося і задумало страшне: «змовились убити Його».

Церква шанує воскресіння Лазаря як одне з найбільш важливих, знакових чудес, здійснених Христом за час Його земного шляху. Це символ того, що Господу підвладне все — і життя, і смерть людини. Це надія на те, що всіх віруючих у Христа і виконуючих Його заповіді чекає воскресіння. Це чудо — свідоцтво того, що Господь любить кожного з нас.

Праведний Лазарь

Після чуда воскресіння праведного Лазаря прожив ще 30 років, він став єпископом в місті Китіон (зараз Ларнака) на острові Кіпр. Після смерті мощі святого поклали в мармурову ковчег, на якому було написано: «Лазар чотириденний, друг Христовий».

У IX столітті візантійський імператор Лев Мудрий звелів перенести мощі Лазаря в Константинополь. А в місті Китіон (Ларнака) побудували храм на честь праведного Лазаря. Його звели на самій гробниці святого. Зараз в паломництво до храму приїжджають християни з усього світу.

Церкву праведного Лазаря побудував приблизно в 890 році англійський консул в Сирії Олександр Драмонд, який відвідав Кіпр в 1745 році, й захоплено писав про будівлю: «Ніколи я не бачив нічого подібного!».

Іконостас храму виконаний з дерева, це зразок витонченого різьблення. У церкві зберігається кілька стародавніх візантійських ікон. Прямо під іконостасом збереглася маленька, висічена в скелі церква, в неї ведуть сходи з правої частини іконостасу. Всередині — два саркофаги. В одному з них колись був похований Лазар.

Мармуровий ковчег з мощами Лазаря виявили у 1972 році саме в цьому храмі, вчені детально досліджували їх і підтвердили їх автентичність. Мабуть, мощі святого в IX столітті вивезли в Константинополь не повністю.

Зараз навколо храму ще можна побачити деякі з будівель монастиря, який існував тут багато років тому. В одній з них зараз розташований музей. На території церкви збереглося також невелике кладовище.

Піснеспіви Лазаревої суботи

Тропар, глас 1:

Задля свідчення перед Твоїми стражданнями загального воскресіння Ти, Христе Боже, воскресив з мертвих Лазаря. Тому і ми, як діти, з символами перемоги в руках, виголошуємо Тобі, переможцеві смерті: осанна в Небесах! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!

Стихира на вечірні в п’ятницю:

Закінчивши корисний душі сорокаденний піст, ми просимо, Чоловіколюбець, {дати} нам побачити і святий тиждень Твоїх страждань, щоб протягом її прославити великі діла Твої і Твоє невимовне про нас піклування, однодумно співаючи: Господи, слава Тобі!

Піст в Лазареву суботу

У Лазареву суботу дозволяється рибна ікра, рослинна олія і вино.

Традиції Лазаревої суботи

Традиції відзначення Лазаревої суботи та Входу Господнього в Єрусалим були тісно переплетені на Русі. Саме в суботу, напередодні Вербної неділі, люди приносили в храм гілочки верби. Священник здійснював чин освячення верб на вечірній службі – утрені. Тому суботу називали не тільки Лазаревою, але і Вербною.

У слов’янських країнах верба стала символом свята в наслідування сучасникам Христа, які встеляли його шлях до Єрусалима гілками пальм: за Христом в столицю Ізраїлю ішов натовп великий. Люди були вражені дивом з Лазарем і подавали Спасителю неймовірні почесті. Коли він в’їжджав на ослику в єрусалимські ворота, всі навколо вигукували: «Осанна! Благословен грядущий во Имя Господне, Царь Израилев!» і кидали Йому під ноги пальмові гілки — царський символ.

На Русі та в інших слов’янських країнах пальмові гілки як символ свята замінили на верби. Верба — одне з перших дерев, які розцвітають навесні. Пухнасті гілочки символізували пробудження природи після довгої зими, воскресіння всього живого для цвітіння і плодоношення. Першу згадку про цю традицію можна знайти в Ізборнику Святослава початку XI століття. Це третя за давністю після «Остромирового Євангелія» і «Новгородського кодексу» давньоруська рукописна книга.

За матеріалами сайту: Української Православної Церкви