«Без уміння дякувати, духовного зростання, навіть за наявності віри, не буде».

12 І коли входив Він в одне село, зустріли Його десять чоловік прокажених, які зупинились віддалік
13 і гучним голосом говорили: Іісусе Наставнику! помилуй нас.
14 Побачивши їх, Він сказав їм: підіть, покажіться священникам. І коли вони йшли, очистилися.
15 Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога,
16 і припав лицем до ніг Його, дякуючи Йому; і це був самарянин.
17 Тоді Іісус сказав: чи не десять очистились? де ж дев’ять?
18 чому вони не повернулись віддати хвалу Богові, тільки іноплемінник цей?
19 І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе.

Євангеліє від Луки 17:12-19

Во ім’я Отца і Сина і Святого Духа

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає про зцілення Господом Іісусом Христом прокажених. Важко сказати, яка саме хвороба у сучасній медицині відповідає біблійній проказі. У Святому Письмі проказою називалися взагалі хвороби, загальною ознакою яких були зовнішні виразки по всьому тілу. Це захворювання було не тільки фізично болісним, але тягло за собою вигнання за межі міста чи селища.

Вся справа у тому, що для старозавітного благочестя велике значення мало все, що відноситься до так званої ритуальної чистоти. Згадаймо, що не раз на адресу учнів Христових звучать звинувачення, які, по суті, пов’язані саме з цими уявленнями. Наприклад, фарисеї звинувачували апостолів у тому, що вони їдять немитими руками. І ці претензії викликані не гігієнічними вимогами, а саме приписами про ритуальну чистоту (див. Мф. 15 гл.).

Людина, яка була хвора на проказу, повинна була покинути свій будинок, своє місто, свою сім’ю. Вона ставала ізгоєм. Якщо десь прокажений бачив здорову людину, то повинен був гучним голосом сповістити, що він прокажений і вигукнути про себе: «Нечистий! Нечистий!» (Лев. 13:45). Ця хвороба вважалася невиліковною і тому її просто не лікували. Не було ні лікарень, ні ліків для хворих на проказу. У Писанні Старого Завіту є оповідання, яке розповідає про вимогу вилікувати хворого на проказу, на що у відповідь звучать такі слова: «Хіба я Бог, щоб умертвляти і оживляти, що він посилає до мене, щоб я зняв з людини проказу його?» (4 Цар. 5:7). Отже, одужання прокаженого вважалося чудом.

Прокажені, які були вигнані зі своїх будинків, були приречені повільно й болісно вмирати. Найчастіше, щоб хоч якось вижити, вони збиралися в групи і об’єднувалися не за національною чи релігійною ознакою, їх об’єднувала хвороба. Ось така велика група прокажених з десяти людей, побачивши Христа, як зазначає євангеліст, «зупинились віддалік» (Лк. 17:12), бо, як зазначалося, Закон забороняв прокаженим підходити близько до інших людей. І стали голосно кричати «Іісусе Наставниче! помилуй нас» (Лк.17:13).

Очевидно, що в цих словах міститься прохання про зцілення. Тоді Господь посилає цих десять чоловік до священиків: «Йдіть, покажіться священикам» (Лк. 17:14). Відповідно до закону Старого Завіту, священик встановлював факт прокази та зцілення від хвороби, якщо таке все ж таки траплялося. Тільки після засвідчення священиком факту зцілення прокажений міг вважатися здоровим і мав право повернутися додому. Спаситель каже, щоб вони показалися священикам, а не священикові, бо у юдеїв та самарян були різні священики. Але і в тому, і в іншому випадку, вони визнавали П’ятикнижжя Мойсея, в якому якраз і містяться всі приписи про прокажених.

Варто звернути увагу на дуже важливий момент — усі десять, які просили Христа про зцілення, отримують від Нього благословення йти до священиків і роблять це. Значить, вони повірили Христові. Вони могли сказати: «Що це взагалі таке? Він не сказав “зціліться”, не зробив нічого такого, що відразу засвідчило б наше зцілення, а просто відсилає нас». Але вони все ж роблять те, що їм сказано Господом. І те, що вони повірили словам Христа, не залишилися на місці, не розійшлися, а все ж пішли до священика, показує віру цих десяти. Вони справді мали віру, і справді сподівалися, що Христос дасть їм зцілення. Їхня віра не була посоромленою: «І коли вони йшли, очистилися» (Лк. 17:14).

Але тільки один із десяти, побачивши, що отримав зцілення, повертається до Христа, щоб подякувати Йому. І це був самарянин (Лк. 17:16). Євангеліє не уточнює, як далі склалося життя цих десяти зцілених. Однак, пам’ятаючи про ту взаємну ворожість, яка була між юдеями і самарянами, можна припустити, що, ставши здоровими, ті дев’ять юдеїв перестануть спілкуватися з тим самим самарянином, з яким вони були протягом багатьох років, а можливо і десятиліть, об’єднані жахливою хворобою і спільним чудом.

Як і в деяких інших євангельських оповіданнях, тут ми бачимо юдеїв не з позитивного боку, а, самарянина, навпаки, як людину добру, благородну, морально досконалішу, ніж юдеї, які нехтували самарянами. Свт. Кирил Олександрійський бачить у цій історії, крім усього іншого, ще й вказівку на жорстокосердя юдеїв — сучасників Христа, які, хоч і віру мали й чудо отримали, все одно залишаються із серцем грубим та байдужим, із серцем кам’яним (пор. Єз. 36:26).

Проте, все ж ця євангельська розповідь, перш за все, не про юдеїв і самарян, і не про чудо, і не про прокажених. Вона про подяку. Про вміння дякувати. Віра, на жаль, іноді буває без подяки. Потрібно бути не лише віруючим, а й вдячним Богові. Подяка — це своєрідне повернення Богу всього того, що Він нам дає. Саме в подяці до Бога людина по-справжньому розкривається як особистість. Богові наша подяка нічого не додасть, адже Він досконалий і незмінний. Але вміння дякувати робить людину духовно благородною. Без уміння дякувати, духовного зростання, навіть за наявності віри, не буде. Віра без подяки виявляється неповною, недосконалою.

З кожною людиною відбуваються різні події у житті. І позитивні, і негативні. І людина, часто, навіть бажаючи встановити причини того, що відбувається, не здатна цього зробити. Кожен із нас, брати і сестри, запитує себе: чому це відбувається? Чому зі мною? Навіщо мені такі випробування? Чи, навпаки, за що такий успіх? Все ж пошук причин — практично завжди заняття марне, а в деяких випадках, що ще гірше, людина надумує причини того, що відбувається з нею, тим самим створюючи якусь свою альтернативну реальність. Не питай: чому я захворів? А сусід ні? Чому хтось благоденствує, а я ні? Хіба я гірший? Хіба вони кращі? Не шукай причин! Адже і пророки Божі спантеличено запитували: «Чому беззаконні живуть, досягають старості, та й силами міцні?» (Іов. 21:7) і «чому шлях безбожних благоуспішний, і всі віроломні благоденствують?» (Єр. 12:1). Свт. Григорій Богослов, тлумачачи ці тексти, каже: Що ж? дізналися вони щось більше? Ні; навіть відповіді не отримали на це». «То чому ж?» — спитаємо ми. Тому що не під силу людині пізнати сенс того, що відбувається, тому що людина завжди буде мислити як людина, а Сам Господь каже: «Мої думки — не ваші думки, ні ваші шляхи — шляхи Мої» (Іс. 55:8). Що ж лишається тоді нам? Що ж робити?

Насамперед, брати і сестри, скажімо, що не важливо чому це відбувається зі мною — важливо, як я переживаю це. Адже дуже часто, якщо не завжди, причину встановити так і не вдасться, а ось особистий наш стан залежить від нас. І перебуваючи у хворобі чи складній ситуації ми маємо не сходити з розуму від пошуку причин, а правильно переживати цей стан. Захворіли — згадаємо, що життя людське швидкоплинне: «Людина і життя її — як трава, як квітка польова, вона відцвітає» (Пс. 102). І хвороба — нагадування нам, що треба цінувати відведені дні та витрачати їх на благо. Нас зрадили? Згадаймо, що не можна покладати надію на людей, як і каже Писання: «Не покладайтеся на князів, на сина людського, в якому немає спасіння» (Пс. 145). Нас відвідало розчарування? Не будемо сумувати, але згадаємо слова премудрого «наймарніша марнота, марнота усе!» (Еккл. 1:2), і надія має покладатися не на речі суєтні, але на Бога, Який надія наша і уповання наше (пор. Пс. 70:5). І лише тоді, коли ми відкинемо від себе безплідні пошуки причин, але сприймемо наше становище як можливість провести ревізію нашого життя, наших поглядів, наших справ, тоді ми навчимося бути вдячними Богові.

Необхідно бути вдячними не тільки за хороше, але за все, що відбувається з нами, тому що з усього ми можемо отримати добру науку і здобути досконалість. «Слава Богу за все!», — часто чуємо ми від людей віруючих! І святий апостол Павло наставляє нас «За все дякуйте» (1 Фес. 5:18). Якщо людина, навіть віруюча, не навчилася дякувати, то рано чи пізно в ній прокинеться протилежне почуття — ремствування. Все їй не так, все не подобається, всі погані, нічого не приносить радості. Як зазначив один богослов, відпадіння починається саме як невдячність. Віра ж досконала лише та, яка завершується вдячністю. Адже ці дев’ять зцілених прокажених не просто не прийшли подякувати Христу, вони не повернулися до Бога. Отримавши очищення за Його милістю та своєю вірою, своє здоров’я вони сприйняли як самоціль, але не як можливість досягти кращого.

Брати і сестри, звернемо увагу, що коли самарянин повернувся до Христа зі словами подяки, то Господь відповідає йому: «встань, іди; віра твоя спасла тебе» (Лк. 17:19). Чому врятувала його віра? Адже він отримав зцілення від прокази. У всіх інших випадках такий вираз (пор. Мф. 9:22; Мк. 5:34; Мк. 10:52; Лк. 7:50; Лк. 8:48; Лк. 18:42) вживається в момент, що передує зціленню або в самий момент зцілення, і тільки в цьому випадку Христос каже ці слова після подяки Йому.

Усі десять отримали очищення від прокази, але слова про спасіння сказані лише одному — який подякував Христу, а отже, не стосуються власне зцілення, яке вже сталося, але під спасінням мається на увазі щось інше. Що ж? Спасіння як визволення від влади гріха і диявола, і приєднання до життя вічного, Яке і є Сам Господь Іісус Христос: «щоб були в істинному Сині Його Іісусі Христі: Цей є істинний Бог і життя вічне» (1 Ін. 5:20). Отже, кожен, хто навчається дякувати Богові, тому Господь відкривається як Життя вічне, тому подається благодатне освячення і преображення! Навчимося і ми, дорогі брати і сестри, дякувати Богові в будь-якому стані та становищі. Бо навчившись дякувати, ми будемо в радості Духа Святого, яка і є Царство Боже (Рим. 14:17). Амінь!

ПРОПОВІДЬ
ректора Київської духовної академії і семінарії
єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА
у Неділю 26-ту після П’ятидесятниці

За матеріалами сайту: КДАіС

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.