Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні Православна Церква відзначає Різдво Господа нашого Іісуса Христа. Трепетний образ Божої Матері та Богомладенця Іісуса яскраво виражений у вертепах, колядках та різдвяних гімнах як символах Різдва. Євангельські читання цих днів представляють Різдво в дещо іншому світлі: хлів замість теплого будинку, важка дорога замість домашнього затишку, ясла замість дитячого ліжечка, радість батьків, тріумфування пастухів, дари волхвів та бажання царя Ірода вбити новонародженого. Однак, для розуміння того, що все ж сталося дві тисячі років тому в Палестині, треба згадати ще одні євангельські слова: «І Слово стало плоттю, і перебувало з нами, повне благодаті й істини» (Ін.1:14).
Отже, Різдво — це Боговтілення. Немовля Іісус — це Син Божий. Але не в переносному чи алегоричному значенні, а в самому прямому: ««Единородный Сыне и Слове Божий, безсмертен Сый, и изволивый спасения нашего ради воплотитися от святыя Богородицы и Приснодевы Марии», — співаємо ми за кожною Божественною літургією. Бог-Слово, Син Божий, Друга Особа Пресвятої Трійці стає людиною. Нікео-Царгородський Символ віри свідчить про це так: «[Вірую] І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця нарожденного перше всіх віків … воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став Людиною.»
Син Божий, як сказано, воплотився і став людиною. Чому два, здавалося б, абсолютно тотожні поняття вживаються в одному тексті? Чи не досить було просто, керуючись біблійними текстами, сказати: воплотився. Навіщо ще говорити про те, що Він став людиною? Звернемося ж до послання святого апостола Іоанна Богослова, в якому сказано: «Бо багато тих, хто вводить в оману, увійшло в світ; вони не сповідують Іісуса Христа, Котрий прийшов у плоті: така людина є спокусник і антихрист» (2 Ін. 1:7).
У давнину існували різного роду єретики, які створювали вчення, щоб применшити таємницю Боговоплочення. І навіть саме воплочення вони прагнули витлумачити в такому ракурсі, що Христос був людиною не у повній мірі: лиш здавався людиною або ж не мав повної людської природи. Преподобний Іоанн Дамаскін так говорить про Христа: «Він не знехтував нічим, але прийняв на себе усе: тіло, розумну і мислячу душу та їхні властивості (адже жива істота, яка позбавлена одного з цих вказаних, не є людиною)». Син Божий сприйняв усю людську природу, повну, не половину, не позбавлену якоїсь частини (розуму чи волі). Він — не тільки одухотворене тіло, Він — людина. Він — Син Божий, Який предвічно народжується від Бога-Отця. І водночас Син Людський — народжений у конкретний момент людської історії від Діви Марії. Важливо пам’ятати вчення Церкви про одну Іпостась (Лице) Господа Іісуса Христа. Його Божественна Іпостась сприймає людську природу і, таким чином, у Христі дві природи: Божественна та людська, але лише одна Іпостась — Сина Божого. Дві природи у Христі, як вчить Свята Церква, з’єднані «незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно». Тому, за словами преподобного Іоанна Дамаскіна, «ми не обожену людину сповідуємо, а Бога втіленого, Який став людиною».
Ми, християни, віруємо в Бога-Трійцю: Отця, Сина та Святого Духа. За вченням святих отців, відношення Бога до створеного світу носять потрійний характер: «будь-яка дія Божества, що звершується над творінням …від Отця виходить, через Сина простягається і звершується Духом Святим», — вчить святитель Григорій Ніський. І у Втіленні також діє цей принцип: Отець благоволив Втіленню, Син Втілився, а Святий Дух сприяв Втіленню. Саме ж Боговтілення не змінило Бога і природа Божественна теж не зазнала змін. Бог-Син сприйняв людську природу але без гріховності, що властива людському єству. «У Ньому немає гріха» (1 Ін. 3:5), — свідчить євангеліст Іоанн Богослов. Преподобний Максим Сповідник з цього приводу пише: «Бог стає людиною, не нехтуючи нічим з людського єства, за винятком гріха, бо цей гріх не належить єству». А святитель Лев Великий каже: «У Спасителі не було й сліду того, що приніс у людину спокусник, і що спокушена людина допустила до себе».
Однак образ Втілення Сина Божого був позбавлений слави. Апостол Павло пише про це так: «Він, будучи образом Божим, не вважав за посягання бути рівним Богові» (Фил. 2:6). Слід пояснити, що найменування Христа Образом Божим має інше значення ніж це прийнято до нас, людей. Апостол Павло і в іншому тексті говорить про Сина Божого як про Образ: «Бог, Котрий багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Котрого поставив спадкоємцем усього, через Котрого і віки створив. Цей, будучи сяйво слави і образ іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч (престолу) величі на висоті» (Євр. 1:1-3).
Для правильного розуміння цих слів, згадаймо слова із Символу віри: «Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного». Ці слова, насамперед, за допомогою зрозумілих нам аналогій вказують єдиносущність Отця і Сина. Бог-Син є образ Отця в тому значенні, що має ту саму природу, що й Отець. Син має все те ж, що має Отець. Образ іпостасі — це ніби відбиток, копія. У такому ж сенсі ми іноді говоримо про дітей, що вони копія своїх батьків, підкреслюючи тим самим надзвичайну схожість батька і дитини. Син Божий — Бог істинний від Отця Бога істинного, в предвічному народженні має все те, що й Отець. І ту ж саму Славу, як і Отець. Згадаймо слова, сказані Христом у Євангелії: «Усе, що має Отець, Моє» (Ін. 16:15), а також «щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше створення світу» (Ін. 17:24). Перед створенням світу, перед всім творінням, Бог-Отець завжди предвічно народжує Сина і предвічно низводить Святого Духа. Ці відносини між Особами Пресвятої Трійці незмінні, позачасові, досконалі. Слава Божа є у Сина Божого, Він має її за природою, але у воплоченні він принижує Самого Себе, тобто, не показує, а приховує Свою Божественну Славу та приймає образ безславний та немічний.
У Втіленні Син Божий не тільки приховує Свою Божественну славу, але навіть не приймає слави людської, тому Він втілюється не в царській сім’ї, або ж в сім’ї вельмож, сильних, багатих і славних, але, за словами святителя Григорія Палами, народжується «як безпритульний, безкровний, безхатній».
З якою метою відбулося Боговтілення? Символ віри містить коротку, але дуже чітку відповідь: «Він ради нас людей і ради нашого спасіння». А святий євангеліст Іоанн Богослов каже так: «Він явився для того, щоб взяти гріхи наші» (1 Ін. 3:5).
У момент явлення праведному Йосифу Обручнику, архангел сповіщає: «народить же Сина, і наречеш Йому ім’я Іісус; бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21). Отже, Боговоплочення відбулося заради нашого спасіння. Але чому саме у такий спосіб Бог спасає людину? Невже немає більш простого і легкого способу? Вимовити, до прикладу, такі слова: «нехай буде»! І все! Всі врятовані і всі радіють та щасливі!? Святе Письмо дає нам на це запитання дуже лаконічну відповідь: «Бо так полюбив Бог світ» (Ін. 3:16). Святитель Григорій Ніський каже: «Особливою ознакою єства Божого є любов до людини».
Бог любить людину і в справі спасіння Він бажає проявити не Свою Всемогутність, а Свою любов. А любов, брати і сестри, вона завжди діє в інший спосіб. Не можна примусити полюбити. Можна тільки любити і творити добро любов’ю. Такий закон любові. І Бог не змушує, щоб Його полюбили, Він Сам любить нас так, що Воплочується, страждає і вмирає за нас на Хресті. «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками», — говорить апостол Павло (Рим. 5:8).
Як же нам, брати і сестри, гідно і правильно увійти у свято Різдва нашого Спасителя? Правильне розуміння свята криється в образі Господа, приниженого і позбавленого слави. Якщо ми навчимося любити Його в такому образі, то ми любимо Його по-справжньому. Любимо Його Самого, а не Його славу та Його Всемогутність. Сам Христос дає нам вказівку, як здобути таку любов до Нього. Практично кожен день ми зустрічаємо людей принижених, позбавлених слави, позбавлених найнеобхіднішого, позбавлених людського тепла та любові, позбавлених просто доброго слова. Забудьмо хоча б у ці дні себе та згадаємо про них. Звернемося до них, допоможемо, скажімо добре слово, привітаємо зі святом. Адже в образі таких принижених людей перебуває Господь наш Іісус Христос. Про це Він сам говорить, що в день суду Його запитають: «Господи! коли ми бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим, і напоїли? коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? або нагим, і одягли? коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?» (Мф. 25:37). А Господь відповість: «істинно кажу вам: оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені» (Мф. 25:40).
Брати і сестри! Вийти зі звичної зони комфорту людині дуже важко. Любити інших важко, робити добро, терпіти поганий характер чи звички іншої людини — теж важко. Але іншого шляху ми не маємо. Якби це було б легко, це не було б подвигом, отже не призводило б до очищення і досконалості. В сьогоднішній день Різдва Христового пам’ятатимемо, що наше бажання побачити Христа можливе тільки через любов. А хто не любить ближнього, той не любить і Христа (пор. 1 Ін.2:9-11). Святі отці вчать, що блаженна та людина, яка зможе однаково полюбити будь-яку людину, бо тоді Спаситель цій люблячій людині з’явиться Сам, як і обіцяв учням Своїм (пор. Ін. 14:21) і дасть таку радість, яку ніхто і ніколи не зможе відібрати (Ін. 16:22). Амінь!
ПРОПОВІДЬ
ректора Київської духовної академії і семінарії
єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА
на свято Різдва Христового
За матеріалами сайту: КДАіС