«Спочатку віра — потім прозріння». Проповідь у Неділю 32-гу після П’ятидесятниці

35 Коли ж підходив Він до Ієрихону, один сліпий сидів край дороги і просив милостині, 36 і, почувши, що мимо нього проходить народ, запитав: що це таке? 37 Йому сказали, що Іісус Назарянин йде. 38 Тоді він закричав: Іісусе, Сину Давидів! помилуй мене. 39 І ті, що йшли попереду, примушували його замовкнути; а він ще голосніше кричав: Сину Давидів! помилуй мене. 40 Іісус, зупинившись, звелів привести його до Себе; і коли той підійшов до Нього, спитав його: 41 чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи! щоб мені прозріти. 42 Іісус сказав йому: прозри! віра твоя спасла тебе. 43  І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога; і весь народ, бачивши це, воздав хвалу Богові.

Євангеліє від Луки 18:35-43

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

«Сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують» (Мф. 11:5), — таку відповідь дає Господь наш Іісус Христос на запитання учнів Іоанна Хрестителя «чи Ти Той, Котрий має прийти, чи нам іншого чекати?» (Мф.11:3). Таким чином, чудеса нашого Спасителя Ним самим розглядаються як доказ Його Месіанського служіння. Сьогодні, дорогі брати і сестри, був прочитаний Євангельський уривок, що розповідає про зцілення сліпої людини, яка просить милостиню у міста Єрихон.

Очевидно, як про це неодноразово говорять Євангелісти, Христа супроводжували безліч людей. Іноді юрби. Згадаймо, наприклад, Євангельську розповідь про насичення п’яти тисяч людей, які зібралися послухати проповідь Христа (Мф. 16:9). Навіть за сучасними мірками це досить значне скупчення людей, а за мірками того часу — величезне. Звичайно ж, не мовчки вони йшли за Христом, але підходили з проханнями, намагаючись нерідко перекричати один одного. Все це призводило до галасу. Ось саме такий шум і почув єрихонський сліпець.

Що це був за чоловік? Його походження, рід занять, причини втрати зору? І чи взагалі було в нього інше життя? Життя до сліпоти… Таких подробиць Святе Письмо не повідомляє, лише уточнює, що він просив милостиню. Ймовірно, він не мав рідних і близьких, які б давали йому їжу. І він був змушений просити. Сліпота і злидні — найжахливіше становище, в яке потрапила ця нещасна людина. І ось він, сліпець, оповитий пітьмою, раптом чує шум. Спитавши людей про причину такого пожвавлення, сліпий чує у відповідь: «Іісус Назарянин йде» (Лк. 18:37). Тому він одразу почав кричати. Євангеліст прямо вказує, що сліпий не просив, не кликав, не говорив, а саме кричав. Уявімо, галасливий східний натовп, який щільним кільцем тримається біля Господа Іісуса. Навіть здорова людина з великим зусиллям могла б протиснутися ближче до Господа крізь цю живу стіну. А що ж залишалося робити вкрай немічному, що не бачить куди крок ступити, і може зачепитися та впасти навіть через найменший камінь чи горбок? Лише кричати. Кричати так, щоб його голос був почутий поміж всіх інших голосів, прохань, зітхань і суперечок, що переростали в один гул. І він кричить: «Іісусе, Сину Давидів! помилуй мене» (Лк. 18:38). Євангеліст каже, що натовп забороняє йому кричати (Лк. 18:39), але він кричить ще голосніше! І ті слова, якими він звертається до Христа, свідчать, що Він не вперше чув про Христа.

Сидячи біля входу в місто, в яке входять і виходять щодня тисячі людей, сліпий, зрозуміло, чув розмови містян та приїжджих. І слава про проповідь і чудеса Господа викликали в ньому, як і в багатьох людях, віру в те, що Іісус із Назарету є ніхто інший, як довгоочікуваний Месія. Сліпий кличе Христа «Син Давидів!» Це не просто звернення, не просто вказівка на походження. Це месіанський титул, який щодо Господа вживається у Писанні багато разів. Згадаймо родовід Іісуса Христа, який починається словами, що вказують саме на те, що на Христі виконуються пророцтва та обітниці, дані Аврааму та Давиду (пор. Мф. 1:1). Також і народ, що дивується чудесам Христовим, питає: «І дивувався весь народ і говорив: чи не Цей є Христос, син Давидів?» (Мф. 12:23) і «Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з роду Давидового і з Віфлієму, з того місця, звідки був Давид?» (Ін. 7:42). Іменуючи Господа «Сином Давидовим», сліпий ніби каже: «Іісусе, помилуй мене, бо я вірю, що Ти і є Син Давидів, очікуваний Спаситель і Помазаник Божий! Допоможи мені як віруючому в Тебе!» Почувши крик сліпого, Господь закликає його до Себе і запитує: «Що ти хочеш від Мене?» (Лк. 18:41). Яке, здавалося б, дивне питання. Зрозуміло, що сліпий хоче отримати зцілення. І Господь, безумовно, знає, чого хоче сліпий, проте запитує його про це. Це дуже важливий момент. Христос часто, коли звершує чудо запитує людину, наприклад «Хочеш бути здоровим?» (Ін. 5:6). І це ще раз показує, що Бог завжди виконує бажання людини, коли людина дійсно цього хоче, а не для того, щоб показати Свою могутність.

Чудеса Христові — це відповідь на прохання і щоб ця відповідь стала можливою, потрібно озвучити своє прохання. І цей сліпий каже, що хоче прозріти і прозріває за словом Господнім. Господь каже йому: «прозри! віра твоя спасла тебе» (Лк. 18:42). Прп. Єфрем Сирін звертає увагу, що Господь не говорить прозрілому: «Віра твоя повернула тобі зір», але каже: «віра твоя спасла тебе» (Лк 18:42). Святий отець бачить у цих словах вказівку, що спочатку віра — потім прозріння, спочатку спасіння — потім зцілення. Справді, Христос — це не лікар тілесних захворювань, але, передусім, душі людської. Або правильніше сказати, що Христос зцілює і тіла, і людські душі. Сам Він каже, що зцілив «всю людину» (Ін. 7:23). Отже, не тільки в цьому випадку, а й у більшості випадків після зцілення, Господь каже людині «віра твоя спасла тебе» (пор. Мф. 9:22; Мк. 5:34; Мк. 10:52; Лк 7:50; Лк. 8:48; Лк. 18:42). Таким чином, Господь вказує на важливу умову чуда. Бог відповідає на бажання людини, але, насамперед, на її віру. Коли Господь віддаляється з одного міста, то сказано: «І не сотворив там багатьох чудес через невір’я їхнє» (Мф. 13:58). Люди не вірили в Христа і тому Він не творив там чудес. Завжди, коли є віруючий, який просить зцілення або будь-якої іншої відповіді від Господа, Господь дає те, що просить людина. Але це прохання можливе лише за умови віри. Христос зцілив сліпого, тому що його віра стала тією підставою, завдяки якій Господь зціляє та спасає.

Отримавши довгоочікуване зцілення, сліпий, як каже Євангеліст, «прозрів і пішов за Ним» (Лк. 18:43). Що означають слова пішов за Ним? Невже в тому сенсі, що приєднався до натовпу, що йшов за Іісусом, у якому, зрозуміло, були як учні, так і противники Господа, які шукали можливості Його у чомусь звинуватити. Ні, не просто приєднався до натовпу колишній сліпий. Він, як каже свт. Кирил Олександрійський, пішов за Ним у тому ж сенсі, що й апостоли Господа пішли за своїм Божественним Учителем, тобто колишній сліпий став учнем і послідовником Спасителя світу Іісуса Христа. Непрямою вказівкою на це також є деталь, збережена Євангелістом Марком, але опущена Євангелістом Лукою. В Євангелії від Марка сказано, що єрихонського сліпця звали Вартимей, син Тімеїв (Мк. 10:46). Швидше за все, апостол Марк повідомляє ім’я сліпого з тієї причини, що Вартімея знали в Церкві. Тобто колишній сліпий належав до церковної громади і його ім’я, як і його історія зцілення, добре були відомі іншим християнам першого покоління віруючих.

Брати та сестри, сліпоту можна описати у різних категоріях. Але пригадаймо, що сліпота — це неможливість бачити світло. Це знаходження у темряві. Є сліпота фізична, але є сліпота духовна, як нездатність побачити Бога і істину. У Писанні сліпота духовна називається засліпленням розуму. І в такому стані духовний сліпий не здатний побачити світло благовістя Христового (пор. 2 Кор. 4:4). Найчастіше ми сліпнемо через наше вкорінення в гріхах, злості, невмінні любити і прощати (пор. 2 Пет. 1:9; 1 Ін. 2: 11). Що ж залишається робити, якщо раптом духовно осліпли і якщо не бачимо Світла Істинного (Ін.1:9)? Те саме, що робив, брати і сестри, єрихонський сліпець. Кричати! Кричати нашим внутрішнім голосом: «Господи Іісусе Христе, помилуй мене грішного»! Натовп наших помислів, пристрастей, гріховної пам’яті у відповідь кричатиме нам «Замовкни», але ми повинні ще голосніше кричати «Помилуй мене, Господи»! І тоді Милосердний Господь, почувши нас, дізнавшись, що ми бажаємо прозріти, поверне нам зір розуму, щоб ми, які сиділи в темряві та тіні смертній (пор. Мф. 4:16), побачили світло і пізнали Бога істинного, Який є життям нашим! Амінь.

ПРОПОВІДЬ
ректора Київської духовної академії і семінарії
єпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА
у Неділю 32-гу після П’ятидесятниці

За матеріалами сайту: КДАіС

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.