Смисли та образи різдвяних піснеспівів
Коли починається Різдво? У тих країнах, де його святкують 25 грудня, весь грудень, а то й листопад уже осяяні різдвяним блиском і передчуттям. А на пострадянському просторі дореволюційне Різдво з ялинкою та подарунками на довгий час підзабули, і кінець грудня в нас більше асоціюється з передноворічними клопотами. Хоча і з ялинкою, і з подарунками також.
Та після зустрічі Нового року ми починаємо очікувати на радісне Різдво: таке біле, засніжене, з морозами, колядками та гостями. А богослужіння — це відблиск радості, свідчення про радість, долучення до радості, сама радість!
І православне богослужіння починає нас радувати очікуванням Різдва Христового зовсім не з Нового року, а набагато раніше.
Різдвяна катавасія
Тексти про Різдво з’являються за богослужінням, починаючи з 4 грудня, свята Введення Пресвятої Богородиці у храм.
Деякі з них аж занадто приховані, і лише дуже уважний слухач або читець стрепенеться на словах: «Вертепе, прикрашайся! Іде вже Агниця, що носить у Собі Христа; приймайте, ясла, Того, Хто словом звільнив нас, народжених на землі» (остання стихира на «Господи, воззвах» у службі святителю Миколаю 19 грудня: «Вертепе, благоукрасися»).
Інші ж різдвяні тексти впевнено «поселяються» в службі й звучать у ній ясно, відкрито, голосно і, як мінімум, щонеділі.
Є таке смішне слово «катавасія». Співці люблять його вимовляти дещо інакше — «Кото-Васія» і позначають ним різний веселий безлад як у себе на криласі, так і за його межами.
І щось у цьому таки є. Слово «катавасія» (грецьк. — καταβάσια) має корінь «вас» або «баз». Це той самий, з якого ростуть сучасні слова «базис», «база», а префікс «ката» означає «з»: з чогось, звідкись. Отже, буквально катавасія — це «знімання з бази», сходження зі свого місця.
У богослужінні, а саме в утрені, катавасією називається набір із восьми коротких текстів, для виконання кожного з яких обидва хори раніше спускалися зі своїх місць, сходилися на середині храму, щоб співати разом.
Так от. Починаючи від свята Введення, весь грудень до самого Різдва й далі до його віддання, яке припадає майже на середину січня, співається у храмах Різдвяна катавасія, тобто вісім ірмосів святкового канону.
Перший із них звучить так:
Христос раждається — славите!
Христос с небес — срящите!
Христос на землі — возноситеся!
Пойте Господеві, вся земля,
І веселієм воспойте, людіє, яко прославися.
Це, напевне, найпопулярніші слова різдвяної служби.
Якщо серед наших читачів є редактори чи коректори, їхні натреновані руки вже потяглися до ручки чи олівця: виправити букву в слові «рАждается». Хтозна, може, це й справді хибний друк, але вже дуже давній, який став традиційним.
Церковнослов’янською слова «род», «рожденіє», навіть «Рождшийся» чи «Рождейся» пишуться через «о», але «раждается» пишуть через «а», і «Діва Пресýщественнаго раждаєт». Дещо страхітливо звучить слово «срящите», але тут той самий корінь, що у назві свята Стрітення, і це слово означає «зустрічайте».
Увесь цей текст — урочистий, яскравий, риторично вибудований, змістовний — є гідним початком святкової оди.
«Христос народжується» в теперішньому часі: це і поетичне споглядання надприродної реальності, і згадка про обидва народження Христа — земне від Приснодіви та предвічне від Отця, і про це останнє можна говорити лише у теперішньому часі.
Христос сходить з неба на землю — і в нас купа різних образів та прообразів: від Євангельського Хліб живий, що з неба зійшов (Ін. 6, 51) до псаломського Хваліте Господа з небес (Пс. 148, 1). Тож ідемо назустріч, зустрічаємо Його.
І навпаки: Христос на землі — і ми підносимося, сходимо на небо разом із Ним. Тут також безліч асоціацій зі словами апостолів та святих отців, аж до афористичного «Бог став людиною по природі, щоб людина могла стати богом по благодаті». Співай Богові, вся земле, і веселіться, радійте, люди: Він прославив Себе!
Спробуймо поґуґлити
Цей текстик належить до першого з двох святкових різдвяних канонів і є частиною великого успішного проєкту, втіленого в VIII сторіччі. Тоді двоє названих братів та друзів дитинства із Сирії — більш відомий у нас Іоанн Дамаскін та його не такий славетний, однак не менш талановитий друг Косма, єпископ міста Маюми, вирішили написати канони (складно побудовані святкові поеми) для великих церковних свят.
До речі, саме преподобний Косма написав трипіснець Страсної П’ятниці, в якому вперше прозвучали тепер загальновідомі похвальні слова на честь Матері Божої: «Честнійшую Херувим і Славнійшую без сравненія Серафим, без істлінія Бога Слова Рождшую, сущую Богородицу Тя величаєм».
Він же написав і канон, який починається ірмосом, що його ми тепер розглядаємо.
Утім, якщо «поґуґлити» цей текст, ми побачимо, що знамените «Христос раждається — славите!» прозвучало ще за чотириста років до Косми.
«Христос народжується — славіте! Христос з небес — виходьте назустріч! Христос на землі — підносьтеся! Співайте Господові нову пісню, заспівай Господові, уся земле! (Пс. 95, 1)! І скажу обом у сукупності: Радується небо, і земля хай веселиться (Пс. 95, 11) заради Небесного, потім Земного! Христос у плоті; із трепетом і радістю звеселяйтесь: із трепетом — через гріх, з радістю — через надію. Христос від Діви; зберігайте цнотливість, дружини, щоб стати вам матерями Христовими! Хто не поклоняється Сущому від початку? Хто не прославляє Останнього? Знову розсіюється темрява, знову є світло; знову Єгипет покараний темрявою, знову Ізраїль осяяний стовпом. Люди, які сидять у пітьмі невідання, нехай побачать велике світло відання (Мф. 5, 16). Старе минуло, настало нове (2 Кор. 5, 17). Буква уступає, дух переважає; тіні проходять, їхнє місце займає істина».
Ви також відчули бажання читати далі цю натхненну різдвяну проповідь?
От і в преподобного Косми тринадцять століть тому виникло таке бажання. Бо це великий Григорій Богослов, його Слово 38 «На Богоявлення, або на Різдво Спасителя».
Отже, починаючи свою різдвяну поему, сирійський поет VIII сторіччя Косма Маюмський дослівно цитує свого вчителя, великого каппадокійця. А нам, на відміну від преподобного Косми, досить одного пошукового запиту, щоб прочитати цю чудову проповідь у повному обсязі зрозумілою мовою.
Варто також зауважити, що для нас Різдво і Богоявлення — це різні свята, хоча й близькі у часі та за закладеним змістом, а для Григорія, судячи з назви, — це одне і те ж саме. Справді, на Сході лише в останній чверті IV сторіччя свято Богоявлення розділилося на два: Різдво та Хрещення, а святитель Григорій Богослов залишив цю землю приблизно тоді ж — у 389 році. Він чи то не застав цього розділення, чи то просто вирішив не редагувати своєї старої проповіді.
Узагалі є підстави вважати, що преподобний Косма мав глибоку духовну спорідненість із Григорієм Богословом, якого дуже любив і шанував. Зокрема саме Косма Маюмський є автором церковної служби святителю Григорію (7 лютого).
Заплутаний ірмос
Звернімо увагу ще на один різдвяний ірмос — передостанній. За порядком він сьомий, однак іде під номером восьмим.
Така невідповідність у нумерації пояснюється тим, що в силу історичних обставин у переважній більшості канонів немає другої пісні, а після першої відразу йде третя. Це помічав, мабуть, кожен, хто читав канони, наприклад, готуючись до Причастя.
Виходить парадокс: у стандартному каноні з восьми пісень існує пісня під номером дев’ять.
Напевне, можна було б потрудитися й виправити нумерацію в канонах, але досі цього ніхто не зробив, і на те є принаймні три причини.
По-перше, тексти пісень у каноні мають смислові прив’язки до більш древніх біблійних пісень. У сучасному богослужінні вони майже ніколи не звучать, однак виражають певні богословські ідеї та образи, склад та порядок яких уже остаточно встановився.
По-друге, навіть в епоху інтернету та обчислювальних машин було б технічно складно внести зміни до кожної копії кожного з наявних канонів, а в еру рукописів це було просто неможливо.
І по-третє, все ж таки існує десяток канонів, які мають пісню №2 з її ідейним наповненням, тож тотальна перенумерація лише посилила б плутанину, а її в богослужбових книжках і так вистачає.
Отже, надалі називатимемо цей текст не сьомим, а восьмим ірмосом. Прочитаємо його:
(1) Чуда преєстественнаго росодательная ізобрази пещь образ: (2) не бо, яже прият, паліт юния, (3) яко ніже огнь Божества Діви, в Нюже вніде утробу. (4) Тем воспівающе, воспоєм: да благословіт тварь вся Господа і превозносит во вся віки.
З-поміж інших різдвяних ірмосів цей — один із найзаплутаніших.
Передусім варто освіжити в пам’яті «приквел», передісторію: перечитати в Біблії третій розділ книги пророка Даниїла — про те, як цар Навуходоносор наказав кинути в піч трьох юнаків, що відмовилися приносити жертви ідолу. Хлопці чудесним чином залишилися живими. Навіть більше: в цю піч до них зійшов Ангел і віддалив розпалений вогонь від печі та вчинив усередині печі так, немовби там повівав вітерець росистий, (ц.-слов. — «дух роси шумящ»), і вогонь їх зовсім не торкнувся, не завдав їм болю і не скоїв їм ніякої шкоди (Дан. 3, 49–50).
Тепер, якщо відновити в ірмосі природний порядок слів, текст стане майже зовсім зрозумілим. Зробимо це послідовно:
(1) Піч, що дала росу, тим самим явила зображення чуда надприродного. Найголовніше тут те, що «чудом надприродним» називається не порятунок юнаків від вогню, а… народження Спасителя! Чудо в печі є лише образом, який говорить про майбутнє Чудо Різдва; пророцтво, що здійснилося майже за 600 років. І слово «преєстественний» відноситься до Христа й набуває особливої глибини, бо чудо Боговтілення полягає ще й у тому, що одна й та сама особистість — Христос, Син Божий — стала носієм двох сутностей, двох природ: Божественної та людської.
(2) «Не, бо, я, же, при»: все це — знайомі нашому вуху частки, займенники та прийменники, однак із них не можна нічого зрозуміти, тому що порядок слів відповідає грецькому оригіналу, повторюючи його граматику. Переставимо слова у звичному порядку: «бо не паліт юния, яже прият». Ось тепер зрозуміло: це продовження історії про піч — «бо не спалює юнаків, яких прийняла в себе». Конструкція з двох часток «не бо» досить часто трапляється в інших текстах, час від часу перетворюючись на «небо» і збиваючи з пантелику того, хто слухає чи читає. «Не бо» (в оригиналі — οὐ γὰρ) зазвичай слід перекладати «бо не». Так само як «ніже» з наступного рядка слід розуміти як «ні же» і перекладати «і не» або «так само не».
(3) «Огнь Божества Діви» може декого привести до думки про обожнення Матері Божої та підштовхнути до єресі. А все тому, що в слов’янському тексті не стоїть тире (втім, у сучасній, «Зеленій» Мінеї вже стоїть: «ніже огнь Божества — Діви»). У першій фразі ірмосу було анонсовано певний «образ», що пов’язує чудесний порятунок юнаків із чудесним приходом Христа у світ. У другій фразі подається старозавітна частина цієї відповідності: піч не спалила юнаків. Третя дає новозавітну частину: «так само і вогонь Божества [не спалює] Діву, до Чиєї утроби Він зійшов». У тексті ця відповідність виражена трьома паралелями: схожі за змістом «вогонь» і «піч», така ж пара «прият» (піч прийняла) та «вніде» (Син Божий увійшов) та однакова дія: «не спалює», яка в другій фразі наведена, а в третій про це йдеться, та за правилами української мови має бути замінена на тире.
(4) «Ось [і ми] щосили співатимемо: нехай все творіння хвалить Господа й підносить Його на всі віки». «Воспівающе воспоем» — це так звана плеонастична конструкція, коли перед дієсловом ставиться те саме дієслово у формі дієприслівника. Вона потрапила до нас із давньоєврейської мови та означає посилення дії: Умножая умножу скорбь твою (Бут. 3, 16), наказýя наказá мя Господь (Пс. 117, 18). Ну а слово «тварь» означає «творіння» — нічого образливого.
Закінчення «да благословит Господа і превозносит во вся віки» характерне для біблійної пісні з книги пророка Даниїла, що послужила ідейною основою для восьмої та сьомої пісень канону. У згаданому вище третьому розділі аж 38 віршів (з 51 до 88) мають саме таке закінчення.
***
Ось так, відштовхнувшись від декількох прекрасних богослужбових текстів, ми здійснили невелику, проте захопливу подорож до світу поезії, історії, смислів; знайшли там дружбу, радість, красу, стали ближчими до давніх авторів.
Це і є життям у богослужінні: коли тексти служб стають для нас живими та актуальними, а їхні автори — нашими сучасниками, чиї радощі й біль зрозумілі нам і доступні.
Ми входимо до простору смислів і бачимо їх своїми, близькими, людськими. Відтак завдяки богослужінню змінюємося самі — в цьому й полягає одна з головних його цілей як «словесної служби».
священник Святослав Семак
За матеріалами сайту: Отрок
“Бог ся рождає” у виконанні парафіяльного тріо