Ви правильно помітили й оцінили зміст цієї книги – вона справді нехристиянської спрямованості. Питання про Особу Ісуса Христа є найважливішим, тому що з цим пов’язана вся християнська сотеріологія – вчення про спасіння людини.
Згідно з вченням Православної Церкви, Господь Бог нас Ісус Христос – Богочоловік. В Його Особі незбагненним чином поєднані дві природи: досконале Божество і досконала людськість.
У Святому Письмі Сам Спаситель, не заперечуючи те, що Він є Син Людський, у той же час називав Себе Єдинородним Сином Божим. Причому, лише віра в Нього як Сина Божого є вірою, що істинно спасає: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне…Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той уже засуджений, що не повірив в Ім’я Єдинородного Сина Божого (Ін.3, 16, 18)
Однак, поряд із визнанням Ісуса Христа істинним Богом й істинним Сином Божим, невід’ємною ознакою спасительної віри є визнання реальності Боговоплочення – наявності в Ісусі Христі справжньої людської природи. Про це пише апостол Іоанн Богослов: «Кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів» (1 Ін.4, 2-3).
Свята Церква на IV Вселенському Соборі 451 р. у прийнятому визначенні про дві природи в одній Особі Ісуса Христа дає точне формулювання вчення про образ поєднання Божественної і людської природи Спасителя: «досконалого в Божестві й досконалого в людськості, істинного Бога й істинного чоловіка, того ж з душі розумної і тіла, єдиносущного Отцю по Божеству і того ж єдиносущного нам по людськості, у всьому подібного до нас, окрім гріха, народженого передвічно від Отця по Божеству, а в останні дні заради нас і нашого спасіння від Марії Діви Богородиці по людськості, одного й того самого Христа, Сина, Господа, Єдинородного, у двох природах незлитно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного».
Для здійснення спасіння людства було необхідно, щоб Син Божий, Котрий воплотився, сприйняв людську природу в усій її повноті. Як пише св. Іриней Ліонський: «Господь наш Ісус Христос став Сином Людським для того, щоб чоловік став сином Божим». Свт. Григорій Богослов коротко формулює сам смисл Боговоплочення – прийняття плоті Сином Божим: «Несприйняте – незцілене».
Свята Церква сповідує у Христі дві повні природи – Божество й людськість, але тільки одну Іпостась – Іпостась Бога Слова. Людськість у Спасителі не має якоїсь особливої, окремої особи, але вона була сприйнята в єдність Його Божественної Іпостасі. Яким саме чином це відбулося, святі отці вважають незбагненним для людського розуму.
Вчення про примарність Богочоловіка Ісуса Христа і Його страждань, про те, що Він тільки здавався чоловіком – докетизм – відоме ще з перших віків християнства. Але це вчення не християнське, а гностичне. Гностицизм – це сукупність теософських систем, в яких основні факти й саме вчення християнства, взяті відірвано від їхнього історичного ґрунту, намагалися тлумачити крізь призму язичницької мудрості.
У докетизмі знайшов відображення не християнський, а язичницький (властивий релігії персидського зороастризму) погляд на матерію як причину зла у світі й пряме протиставлення їй духу. Однак у цьому випадку повністю спотворюється не лише значення Відкупної Жертви Спасителя, але й сама сутність християнства.
Поява такої літератури в наші дні зумовлена насаджуваним інтересом до певного «таємного знання» (зокрема, до теософії) і неосвіченістю сучасного суспільства в релігійних питаннях.