Загальновизнаним вважають єврейське походження християнського слова «пасха» як елінізованої форми від єврейського слова «песах» – «проходити повз». Як головне християнське свято на честь Воскресіння Христового новозавітна Пасха завжди розглядалася у зв’язку зі старозавітною.
Згідно з новозавітним розумінням, старозавітний пасхальний агнець як жертва Богу був прообразом Ісуса Христа, Котрий є «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Ін. 1, 29), «заколений» (Об’явл. 13, 8) від закладин світу, Котрий приніс Себе в жертву відкуплення всього людства від рабства гріха і смерті, як каже ап. Павло: «Бо Пасха наша Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор, 5, 7).
Заколення і вкушання старозавітного агнця як прообразу Ісуса Христа, а також з того, що у євреїв була й інша назва Пасхи – свято опрісноків («хаг-аммацот»), вже з ІІ ст. деякі отці й вчителі Церкви (св. Іустин Філософ, св. Іриней Ліонський, Тертуліан) виводили християнську назву «Пасха» від грецького слова «паслін» – «страждати».
Із утвердженням християнства в Римській імперії другий варіант набув поширення, особливо в народному середовищі. Враховуючи те, що протиріч у трактуванні самої суті свята це не викликало й було другорядним питанням, святі отці не мали нічого проти й грецького варіанту, як про це писав, наприклад, в одному зі своїх Пасхальних Послань святитель Григорій Назіанзин.
Блаженнійший Митрополит Володимир