Важко і відповідально бути першим. Відкривати першим нові країни, проходити перший штрек у шахті, виходити першим у відкритий космос або першим випробовувати на собі но-ву вакцину… Цей святий став одним із перших розбудовників Православ’я на наших землях. Багато речей йому доводилося випробовувати на собі особисто, а потім впроваджувати через досвід своєї обителі здобуті знання на всю Русь. Тому так чи інакше, але всі ми певною мірою – духовні спадкоємці видатного преподобного ХІ століття Феодосія, ігумена Києво-Печерського…
Ще за життя Феодосій був одним із найшановніших киян, проте впізнати його серед простого люду було важко. Якось преподобний повертався від Київського князя Ізяслава та був, за звичаєм, вдягнений у старе грубе руб’я. Візниця, якому доручили везти Феодосія, напевне, ніколи до того в житті Феодосія не бачив. Він із презирством оглянув його лахи та зухвало наказав:
«Ти – ледачий монах, і завжди нічого не робиш, а я весь день працюю, отож сідай на моє місце і вези мене, а я сяду на твоє спочивати».
Зі смиренням Феодосій виконав прохання. Але чим далі вони просувалися, тим частіше візниця бачив, як простому ченцю віддають шану. У нього аж дух перехопило, коли кілька знатних бояр, які їхали назустріч, посходили з коней, низько вклонилися обідраному ченцеві та, схиливши голови, попросили благословення.
От тоді-то візник нарешті зрозумів свою помилку. Недалекий чолов’яга впав майже у відчай, уявляючи, як він буде покараний, коли князь довідається про його зневагу до такої шанованої особи. Проте Феодосій, посміхнувшись, заспокоїв його. А потім відвіз до монастиря і, добре нагодувавши, відпустив з миром…
…Народився майбутній подвижник близько 1036 року в містечку Васильків неподалік від Києва в родині князівського тіуна – цебто помічника князя з юридичних та господарчих питань. Уявіть: про що мріють і чим живуть сучасні діти нардепів, їхніх помічників, або чиновників з адміністрації президента?
Натомість тогочасний «елітарний» хлопчик із раннього дитинства мріє про життя аскета
Заради цієї мрії він часто відмовляється від гри з однолітками на користь зосередженої молитви та роздумів. У побуті ж виявляє дивовижні та непритаманні його майновому стану стриманість і скромність, ніколи не хизуючись належністю до заможної родини. Тому, на-певне, коли в 13 років він стає наполовину сиротою, втративши батька, земля не похитнулась в нього під ногами – Феодосій спирається на зовсім інше… І при цьому він віддано… любить!
Дійсно, ну хіба можна уявити юність без любові? Була вона і в майбутнього Печерського ігумена. Незрозуміла і незбагнена багатьом – але безмежна і непереможна в його душі. Любов до Бога. Саме вона стає головним почуттям юнака.
Але справжня любов завжди вимагає жертви: Феодосію доводиться йти «проти рожна» категоричної заборони матері, яка спробувала «приватизувати» життя єдиного сина. Господь цими перепонами наче випробовував міцність його намірів: Феодосію доводиться навіть кілька разів втікати з дому!
Одного разу він відчайдушно вирушає до Єрусалима на прощу, але дорогою був пійманий матір’ю. Зрештою, не зважаючи на її незадоволення таким вибором, Феодосій у віці близько 20-ти років приходить до Києва та опиняється в Києво-Печерській Лаврі – колисці православного чернецтва нашої землі, де й приймає чернечий постриг.
Пізніше його мати, після розмови з сином (уявіть силу його переконання), теж вирішує обрати шлях духовного життя і приймає постриг у розташованому поруч із Лаврою Микільському монастирі на Аскольдовій могилі. А її син тим часом продовжує зростати в духовних подвигах, а саме – аскетичному житті, постійній важкій праці, зосередженій молитві…
А потім прийшов день виборів. Уявіть: обирають настоятеля монастиря…
На відміну від нашого часу – ніде немає бігбордів, агітаційних матеріалів та програм кандидатів. Принцип вибору здатен здивувати: обирають за ознакою… смирення(!). У той день останній став першим, достойно продовживши шлях, започаткований прп. Антонієм Печерським. Ставши ігуменом, Феодосій проявив неабиякі організаторські здібності (можливо, успадковані від батька) та залізну волю.
Він зміцнив молитовне життя в обителі, розпочав будівництво Великої Нєбєсі подібної Успенської Церкви, звів келії для постійно прибуваючої братії і, зрештою, ввів у монастирі Студійський устав. Серед його цікавих особливостей – вимога видатного богослова VIII століття Феодора Студита до ченців мати освіту(!).
Тому Феодосій будує життя братії, окрім молитви, ще на двох головних принципах: це постійна праця та здобуття знань. Саме тому з часом Києво-Печерський монастир стає провідним освітнім центром домонгольської Русі, в якому за монастирськими стінами вчились читати, писати та розмірковувати, при цьому постійно переписуючи книги і поповнюючи бібліотеку обителі.
Власність у монастирі згідно з Уставом була спільною. Як пише Нестор Літописець, ігумен «постійно обходив келії учнів своїх і якщо знаходив у кого що-небудь зайве – чи їжу якусь, чи одяг або якесь майно, то вилучав і кидав у піч».
За думкою Феодосія Печерського, монастир мав виховувати добре освічених та при цьому скромних у запитах і зорієнтованих на суспільне добро людей. Таким чином преподобний, як зазначають дослідники, стає одним із перших на Русі просвітителів, який прагнув поєднати освіту, християнську мораль та ідеї соціальної справедливості.
Києво-Печерський Патерик розповідає, що Феодосій «піклувався не лише про самих чорноризців, але й про мирян турбувався, про душі їхні…».
Нестор Літописець сповіщав, що Феодосій «побудував двір поблизу свого монастиря і церкву в ім’я першомученика Стефана, і тут наказав бути жебракам і сліпим, і кульгавим, і хворим, із монастиря наказав він прино-сити їм усе необхідне – від усього майна монастирського десятку частину віддавав їм»
Ось де знаходиться початок соціального служіння Православної Церкви на Русі! Адже саме цей заклад став першою руською богадільнею, яка проіснувала до початку ХХ століття та була призначена для тих, хто приходив на прощу до Печерського монастиря. У знаменитій молитві святого ігумена «За всіх християн» є його прохання до Бога про допомогу всім, хто «в темницях, або в нужді» або «тим, хто живе в нестатках і озлоблений злиднями»…
…65 років – стільки Господь благословив Феодосію на звершення свого земного та водночас – небесного покликання
Для когось – це багато, для когось – мало. Напевно, залежить це від того, чи вміємо ми цінувати дарований нам час. Преподобний Феодосій надзвичайно добре вмів це робити. «…Коли нам одягу не дадуть чи чогось іншого, що на тілесну потребу, – зауважував він, – то сильно печалимось через те. А якщо час губимо, то того не пам’ятаємо і про те не печалимось…». Тому щодня намагався він доводити істину Христового Воскресіння своїми вчинками, пам’ятаючи, що віра в Христа без відповідних справ Христа, які заповідав Він звершувати, мертва є.
Тому, напевно, щоб найкращим чином вшанувати пам’ять Лаврського ігумена, нам варто скористатись порадами цього дивовижного святого. Тож, за словом преподобного Феодосія, не втрачаймо дарма час у служінні Богові та поспішаючи в житті робити добро ближньому, що, зрештою, і є ознакою наявності вищої любові в нашому серці!
Читайте також: Преподобний Феодосій Печерський
Протодиякон Миколай Лисенко
За матеріалами сайту: Черкаської єпархії