Справи праведника йдуть за ним.
Після кончини їх відкриваються їхні святі мощі,
вони живуть у них і з нами, звершують чудеса,
чують молитви й люблять, люблять,
серце їх розпалюється як палаюче багаття
й за межею смерті
Протоієрей Сергій Булгаков
29 вересня 1994 року в Одеському Успенському монастирі відбулося обрітення мощей преподобного старця Кукши (Величка).
Священний Синод Української Православної Церкви, ретельно вивчивши матеріали і свідоцтва про подвижницьку діяльність схиігумена Кукши, про святість його життя і багаторічне шанування старця народом Божим, ухвалив прилучити його до лику місцевошанованих святих Православної Церкви.
Багато святих подвижників благочестя було на землі Руській з часів Хрещення її князем Володимиром і до наших днів. Молитвами їхніми стоїть світ, і Бог продовжує ще життя на землі по їхній любові до роду людського.
Сьогодні Українська Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Кукши, сповідника Одеського – святого православного подвижника, сповідника віри, старця-духівника – відомого ще як Кукша Новий.
Народився майбутній подвижник у 1875 році на Херсонщині у родині благочестивих православних християн і у Святому Хрещенні хлопчик отримав ім’я Косьма. З малих років він уникав дитячих розваг, любив молитву, богослужіння, вільний час присвячував читанню Святого Євангелія.
Одного разу Косьма привіз свого двоюрідного брата, який був біснуватий, до старця. Старець зцілив юнака, а Косьмі сказав: «Лише за те, що ти його привіз до мене, диявол творитиме тобі помсту – ти зазнаватимеш гонінь протягом усього життя».
Відвідавши Святу Землю Палестину та Святу Гору Афон, Косьма остаточно вирішив присвятити своє життя служінню Господу. І він стає послушником Свято-Пантелеімонівського монастиря на Афоні.
Невдовзі, коли Косьма вдруге здійснював паломництво до Святої Землі, в Єрусалимі, біля Силоамської купелі хтось ненавмисне штовхнув його, і той прямо в одязі впав у воду. Оскільки, відвідуючи купель, виліковувалися безплідні жінки, очевидці падіння Косьми почали жартувати, що в нього буде багато дітей. Проте слова ці стали пророчими: адже у майбутньому преподобний Кукша мав безліч духовних чад.
Ще одне знамення відбулося у Храмі Воскресіння Христового: Ангел Господній перекинув на Косьму одну з лампад, і люди почали брати єлей прямо з одягу послушника, що також символізувало майбутнє служіння преподобного Кукши.
У 1904 році на Афоні Косьму постригли у чернецтво з ім’ям Ксенофонт. Та через дев’ять років, за наказом духовного керівництва, йому довелося залишити Афон: «Так Бог благословляє, щоб ти жив у Росії (йшлося про Російську Імперію), там люди потребують спасіння».
Прибувши з Афону в Україну, Ксенофонт став насельником Києво-Печерської Лаври. Протягом 10 місяців, у часи Першої світової війни, він був «братом милосердя» у санітарному поїзді «Київ-Львів».
Пізніше повернувся до Лаври і виконував послух у Дальніх печерах. І ось, захворівши у віці 56 років, отець Ксенофонт, через загрозу скорої смерті, був пострижений у схиму з ім’ям Кукша – на честь преподобного Кукші Печерського, давньоруського подвижника, мощі якого спочивають у Ближніх печерах. Після постригу преподобний Кукша одужав.
З 1938 року почався сповідницький період у житті подвижника – 5 років таборів та 3 роки заслання. Повернувшись до Києво-Печерської Лаври, преподобний Кукша ніс послух у Ближніх печерах. Крім того, подвижникові доручили бути старцем-духівником, який сповідував людей, керував духовним життям тих, хто цього потребував. Господь дарував йому дар прозорливості. До старця йшло багато людей.
Світська влада, бажаючи стати на перешкоді паломництва людей в Лавру до отця Кукши, примусила церковне керівництво перевести подвижника у Почаївську Лавру. Проте і тут до нього приходили чада. Пізніше старця переселяють до Успенського монастиря в Одесі, але до подвижника продовжували йти і їхати з усього СРСР.
Читайте також: Преподобний Кукша, Одеський чудотворець
Навіть коли преподобний Кукша спочив, влада вимагала, щоб його поховали на батьківщині – аби під час прощання не зібралися люди. Проте намісник монастиря сказав: «Батьківщина ченця – монастир!» Тоді влада висунула умову – поховати за 2 години. Сталося так, як і передрікав прозорливий старець: «Швидко-швидко, візьмуть лопаточки та закопають».
Божий угодник отець Кукша, ще за життя маючи загальне визнання і любов, і після своєї блаженної кончини користувався народним шануванням, як заступник і молитовник перед Богом. На могилі старця відбувалося багато зцілень.
Зважаючи на благочестя, святість, чистоту життя і безперечне шанування народом впродовж 30 років з дня блаженної кончини старця Кукши Одеського, в 1994 році рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви його прилучили до лику святих. Мощі подвижника, які спочивали на братському кладовищі Одеського Успенського монастиря, того ж року були обрітені та перенесені до одного з храмів обителі.