Не шукатимемо спокою тут, щоб там – на небі отримати його
Святитель Іоанн Златоуст
Сьогодні Українська Православна Церква вшановує пам’ять святих мучеників Михаїла, князя Чернігівського, та боярина його Феодора. Святий Михаїл став князем Чернігівським у 1223 році. Своєю справедливістю, милосердям і твердістю правління він здобув любов і повагу. Завжди з ревністю займався князь благоустроєм свого уділу.
«В лето 1238 было нашествие татар на христианскую землю по гневу Божию за умножение грехов наших», – так починається оповідь про страждання святого благовірного князя чернігівського Михаїла і боярина його Феодора очевидець преподобний Андрій.
Важко було йому в той тривожний час. Татари спустошили Рязань, Суздаль, Володимир. Пізніше рушили на Південну Росію, спустошили лівобережжя Дніпра, землі чернігівські і переяславські.
Восени 1240 року монголи підступили до Києва. Ханські посли запропонували Києву добровільно скоритися, але благовірний князь не погодився. Він просив допомоги в угорського короля, намагався підняти на боротьбу з монголами і Польщу, і німецького імператора. Але момент для сумісної відсічі був упущений: Русь була розгромлена, пізніше прийшла черга Угорщини і Польщі. Не отримавши підтримки, благовірний князь Михаїл повернувся у зруйнований вже Київ. Та він не втрачав надії на можливе об’єднання християнської Європи проти азіатських хижаків.
Незабаром на Русь прибули ханські посли, щоб зробити перепис руського населення й обкласти його даниною. Від князів була потрібна повна покірність татарському хану, а на князювання – особливий дозвіл – ярлик. Бачачи тяжке положення Русі, благовірний князь Михаїл усвідомлював необхідність коритися хану, але як християнин він знав, що від віри своєї перед язичниками не відступить.
Разом зі святим князем Михаїлом відправився в Орду його вірний друг і сподвижник боярин Феодор. В Орді знали про спроби князя Михаїла організувати виступ проти татар разом з Угорщиною й іншими європейськими державами. Вороги давно шукали можливості убити його.
«Християнин кланяється тільки Богу, Творцю світу, а не тварі»
Коли благовірний князь Михаїл і боярин Феодор прибули в Орду, їм наказали перед тим, як йти до хана, пройти через вогонь, що нібито повинно було очистити їх від злих намірів, і поклонитися стихіям: сонцю і вогню. У відповідь жерцям благовірний князь сказав: «Християнин кланяється тільки Богу, Творцю світу, а не тварі». Хану донесли про непокору руського князя. Батий передав умову: якщо не буде виконана вимога жерців, непокірливі помруть в муках. На що святий князь відповів: «Я готовий поклонитися царю, тому що йому Бог вручив долю земних царств, але, як християнин, не можу поклонятися ідолам».
Святий Феодор пішов за прикладом свого князя. Після таких самих звірячих катувань йому відітнули голову. Тіла святих страстотерпців були кинуті на поживу псам, але Господь чудесним образом оберігав їхні тіла кілька днів, доки християни потай не поховали їх з пошаною. Пізніше мощі святих мучеників були перенесені в Чернігів.
Подвижницький подвиг святого Феодора вразив навіть його мучителів. Переконавшись в непохитності руських людей у православній вірі, їхній готовності з радістю померти за Христа, татарські хани не зважувалися випробувати надалі терпіння Боже і не жадали від русів в Орді прямого дотримання ідольських обрядів.