Віра відкриває нам те, що істинно, і від щирої віри народжується любов, тому що той, хто істинно вірить в Бога, ніколи не погодиться віддалитися від любові.
Святитель Іоанн Златоуст
Люди, які населяють Закарпатський край, мають особливу вдачу. У них простота поєднується із глибокою вірою, а життєрадісність нерозривно пов’язана з любов’ю до рідної землі. Уперше проповідь християнства на землях Закарпаття прозвучала ще за апостольських часів. Остаточно ж православна віра була затверджена тут трудами рівноапостольних Кирила і Мефодія. У дев’ятому столітті учні святих братів заснували у Мукачеві православну єпархію.
Прославлена карпатська земля і своїми святими. П’ять років тому рішенням Синоду Української Православної Церкви до сонму святих був приєднаний схиархімандрит Олексій (Кабалюк), пам’ять якого сьогодні вшановується.
Майбутній сповідник Православія Олександр Кабалюк народився 1877 року в селі Ясіня Закарпатської області. У ті часи русини не могли вільно сповідувати Православіє. Під впливом унії віра східного обряду була заборонена, тому батьки Олександра відвідували греко-католицьку церкву. Коли йому виповнилося шість років, батьки віддали сина до церковно-парафіяльної греко-католицької школи. Навчання тут велося угорською мовою, розмовляти рідною русинською учням заборонялося.
Хлопчик жадібно засвоював богословські науки, але серцем відчував, що не може досягнути повноти пізнання Бога, на яке спроможна людина. Чому це не вдається йому? Чутливість до всього духовного підказувала, що Істина десь поруч.
Нарешті він знайшов те, чого так прагнула душа. Справжню Богоприсутність він відчув у таїнствах, які звершував простий православний священик. Це відчуття змінило долю Олександра. Фактично він залишався греко-католиком ще багато років, але уже тоді його охопило бажання сповідувати Православіє. У пошуках духовної Істини, Олександр вирушає до Києва.
«Коли я вступив у Київ, в Лавру, то приклався до ікони, став щиро молитися. Псалтирі накупив. Всеношну тримав, піст»
– так розповідав преподобний Олексій архімандриту Василію Проніну.
Повернувшись додому, Олександр стає ініціатором відродження віри східного обряду на своїй батьківщині. Багато русинів зберігали вірність Православію і радо сприйняли цю звістку. Православні молитовні зібрання проходили таємно, щоб уникнути переслідувань мадярської жандармерії.
Рішенням одного з таких зібрань Олександра Кабалюка було відправлено на Афон, який є осередком православного чернецтва. На Святій горі, у монастирі святого Пантелеймона, Олександр був приєднаний до Православної Церкви. Він сповідався і вперше причастився Святих Христових Тайн із рук православного священика. Від настоятеля Пантелеймонівської обителі преподобний отримав ікону Пресвятої Богородиці «Акафістна», із якою не розлучався усе життя.
Повернувшись з Афона, Олександр засвідчив вірність Православію тим, що обрав шлях чернецтва. Тридцять три роки виповнилося йому, коли він дав обітниці монаха. Саме в такому віці Господь Іісус Христос прийняв смерть на Хресті. Завжди маючи образ Спасителя перед духовними очима, Олександр теж ніби розіп’явся на хресті заради спасіння своїх земляків. У чернечому постригу він отримав ім’я Олексій на честь святого Олексія, людини Божої.
Згодом відбулося його висвячення у священика. Він знав, як на Закарпатті не вистачає православних пастирів, тому заснував богословські курси, на яких готували майбутніх священиків.
Самому преподобному, за яким стежили жандарми, доводилося служити таємно. Віруючі перевозили улюбленого пастиря на возі, вкритому сіном. Так смиренно мандрував він від села до села, здійснюючи своє пастирське служіння.
Якщо стадо страждає, місце пастиря – серед стражденних.
Святий Олексій Карпаторуський
Місцева влада підтримувала уніатів, тому проти православних був організований Мараморош-Сіготський судовий процес. Угорська жандармерія схопила і кинула до в’язниці більше ста православних русинів. Як добрий пастир, що душу віддає за паству свою, преподобний Олексій добровільно прийшов у судову палату і у рішучій промові сказав: «Тут, як у храмі, присутні віруючі і я, як їх священик. Ми не винні ні в чому. Усе, що нами було зроблено, здійснено виключно для Православної віри і для блага народу, а тому останній суд у цій справі скаже Сам Іісус Христос». Преподобного разом із паствою засудили до ув’язнення…
Страждання, які довелося перетерпіти преподобному Олексію і його пастві, не були марними. Через декілька років їхнє терпіння було винагороджено: Закарпатська Русь звільнилася від жорстокого тиску влади, яка підтримувала уніатів.
У 1919 році рішенням Сен-Жерменського договору Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, яка визнала канонічність Православної Церкви. Православні русини здобули право вільно будувати церкви і монастирі.
Один із перших монастирів – Миколаївський монастир в селі Карпутлаш – заснував сам преподобний Олексій. Миколаївська обитель нині є найбільшою у Закарпатті.
У 1919 році преподобний Олексій із двома монахами – уродженцями села Іза – Матфеєм і Амфілохієм по благословенню настоятеля монастиря на Афоні повернулися на Закарпаття, щоб підтримати тут Православіє. Родичі цих монахів досі живуть на цій землі. Вони і подарували землю для монастиря. Звідси з’явилася назва монастиря Карпутлаш, що у перекладі означає «дарована земля». У 1921 році тут відслужили першу літургію. Усе життя обителі проходить під молитовним покровительством її святого засновника.
Преподобний Олексій відійшов до Господа у 1947 році і був похований на монастирському цвинтарі. 12 березня 1992 року його мощі були знайдені нетлінними. Невдовзі Олексій був прославлений як святий сповідник Православія. На урочисту церемонію зібралося понад сорок тисяч чоловік. Православні русини прийшли, щоб вшанувати свого земляка, якого називають «апостолом Закарпаття». Відтоді не припиняється молитва біля його нетлінних останків.