Святі – це люди, що мають смак і потяг до божественного.
Священик Олександр Єльчанінов
Спостерігаючи за поведінкою людей, часто доводиться констатувати, що не усі до кінця щирі у своїх діях. Мається на увазі те, що люди намагаються відкрити іншим певні істини, котрі для себе ще не до кінця усвідомлені.
Наприклад, говорять про далекі країни, у яких самі ніколи не були. Або говорять про смак блюд, яких ніколи не куштували. Або ще гірше, розповідають про реалії світу духовного, котрих насправді ніколи самі не відчували. Мовою Євангелія це звучить так: «Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть?» (Лк. 6, 39).
Не так було у житті преподобномучениці Анастасії Римлянки, пам’ять якої сьогодні вшановують християни.
Для неї, повної сироти вже у віці трьох років, найріднішою і найближчою особою став Христос, в якого Анастасія щиро повірила. Можна сказати, духовно закохалася так, що поза Христом життя для неї втратило будь який сенс. Справжньою реальністю вона вважала життя потойбічне, сповнене радості та духовної насолоди. І навпаки, життя земне вона зневажала.
Лише цим можна пояснити усі нелюдські страждання святої Анастасії, які вона переносила дивним чином легко. І навіть коли присутні при катуваннях люди втрачали свідомість тільки від одного їх вигляду, свята продовжувала славити Христа.
Стомлені своєю роботою кати відрубали вкінець святій голову а її тіло викинули диким звірям. Однак християни таємно взяли останки святої та з честю їх захоронили.
Таку стійкість святої мучениці Анастасії перед жорстокими тортурами можна пояснити лише одним: вона була глибоко переконана реальністю світу духовного. Саме тому вона проповідувала про Христа скоріш серцем, аніж просто одним словом. Уражена спасительною любов’ю Христа, вона була готова терпіти за Нього будь-які страждання.