Під час великопісних богослужінь ми часто повторюємо молитву святого Єфрема Сиріна: «Господи і Владико життя мого, дух неробства, відчаю, любоначалія і марнослів’я не дай мені».
Цю молитву ми супроводжуємо земними поклонами, преклоняючи також і коліна свого серця.
Кожному з нас ця молитва знайома і близька. Вона народилася в серці преподобного сирійського подвижника. Нею Церква наставляє віруючих у дні Великого посту. Ця молитва, нагадуючи про наші гріхи, навертає нас до Бога — Джерела прощення і святості.
Молитва святого Єфрема Сиріна починається зверненням до Бога: “Господи і Владико життя мого…”, бо тільки в Бозі наше життя і спасіння, наше блаженство. Він — Господь і Владика всього видимого і невидимого. Все — у Його руці. До Нього, як до Джерела всілякої благості, необхідно нам звертати свої погляди і помисли. Наші гріхи і вади заважають доброму християнському життю, перешкоджають приходити до Бога. От чому ми й просимо у Господа звільнити нас від усього, що перешкоджає в справі покаяння і виправлення. Це — дух неробства, відчаю, любоначалія і марнослів’я.
Неробство — великий гріх. Воно — першопричина інших вад, якими наповнене, на жаль, людське життя. Неробство розслаблює наш розум, волю і серце, призводить до лінощів і відчаю. Коли людина бездіяльна, вона легко піддається марним думкам, поганим вчинкам. Ледача людина неуважна, до її серця легко проникає зло, сіється там і дає свої згубні плоди. Неробству була протиставлена праця — дар Божий, за допомогою якого людина вдосконалюється, здобуває духовну і тілесну міць. Без праці людина не може існувати, не може і спастися.
Як усяка вада, неробство породжує інші вади, наприклад, відчай. У молитві ми просимо Господа позбавити нас безнадії, що вбиває дух і тіло. Людина у відчаї вже не думає про своє спасіння, вона зневірилася у житті. Відчай легко може перетворитися на невір’я, озлоблення. Смуток гасить у людині іскру надії, він може призвести до найстрашнішого гріха — самогубства.
За смутком йде вада любоначалія. Любоначаліє — це пристрасне прагнення скрізь і всюди бути вище за інших. Це бажання виділитися з середовища, звеличитися, показати себе, мовляв, я не такий, як інші. Це жага, щоб моє бачення, нехай і помилкове, взяло гору, панувало, прагнення підпорядкувати собі інших. Любоначаліє виливається в пристрасть егоїзму, самомилування, самозвеличення. Ця вада руйнує розум і серце.
Тому, звертаючись до Господа і Владики нашого життя, старанно і смиренно будемо просити Його: “Господи і Владико життя мого, дух неробства, відчаю, любоначалія і марнослів’я не дай мені”. Докладатимемо всіх зусиль, щоб перемагати, з Божою допомогою долати свої вади і гріхи, досягаючи чистоти і досконалості, бо саме до цього покликана кожна людина.
Блаженнійший Митрополит Володимир