«Нехай так світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і прославляли Отця вашого Небесного».
(Мф. 5,16)
Ці слова Христа, сказані Своїм учням, відносяться до кожного християнина. Вони означають, що християнин повинний своїм життям відзеркалювати Істину Божу.
Ця істина повинна світитися на обличчі людини і в її душі, так щоб будь-хто, зтикаючись з християнином, освітлювався божественним світлом. Саме цим світлом світились святі мученики, память яких святкує сьогодні Православна Церква.
Святі 12 мучеників – Памфіл пресвітер, Валент (Уалент) диякон, Павло, Порфирій, Селевкій, Феодул, Юліан, Самуїл, Ілля, Даниїл, Ієремія, Ісайя постраждали під час гоніння на християн, розпочатого імператором Діоклітіаном у 308 – 309 роках в Кесарії Палестинській.
Святий мученик Памфіл, уродженець міста Беріта (Бейрут), отримав освіту в Олександрії, після чого був поставлений пресвітером в Кесарії. Він багато потрудився над звіренням і виправленням текстів Нового Заповіту, пошкоджених переписувачами. Виправлені копії святий Памфіл переписував і розсилав всім бажаючим їх мати. У такий спосіб він навернув до Христа багато язичників. Його працями і турботами в Кесарії була зібрана обширна бібліотека духовних книг, що слугувала християнській освіті.
Святому Памфілу в проповідуванні віри Хрістової діяльно допомагали святий Валент, диякон Елійськой церкви, людина похилого віку, який чудово знав Священне Писання, і святий Павло, що горів вірою і любов’ю до Христа Спасителя.
Всі троє були схоплені та вкинуті на 2 роки до в’язниці правителем Кесарії Палестинської Урбаном. У правління його наступника Фірміліана в Єгипті були осуджені і заслані в Килікію (Мала Азія) на золотоносні копальні 130 християн. Їх проводжали до місця вигнання п’ять юнаків-братів. По дорозі назад до Єгипту вони були затримані в Кесарії і кинуті до в’язниці за сповідування Христа.
Юнаків привели на суд до Фірміліана разом з ув’язненими раніше святими Памфілом, Валентом і Павлом. Назвавшися іменами старозавітних пророків – Ілії, Ієремії, Ісайї, Самуїла і Даниїла, на питання про їх вітчизну юнаки відповідали, що вони громадяни Єрусалиму, розуміючи під цим небесний Єрусалим.
Фірміліан нічого не знав про місто з такою назвою, оскільки на місці Єрусалиму, зруйнованого імператором Титом в 70 році, іншим імператором – Адріаном (117 – 138), було побудоване місто. У той час воно називалось Єлий-Адріан. Фірміліан довго мучив юнаків, намагаючись взнати місцерозташування невідомого міста і схилити хлопців до віровідступництва. Але нічого не домігшись, правитель наказав усікти їх мечем разом з Памфілом, Валентом і Павлом.
Раніше цього довелося постраждати слузі пресвітера Памфіла – 18-річному Порфирію, покірливому і смиренному. Почувши про ухвалений смертний вирок мученикам, він просив дозволу у правителя поховати тіла засуджених після їх страти, за що був вбитий і спалений на кострі.
Свідок цього мучеництва, благочестивий християнин Селевкій, колишній воїн, вітаючи подвиг страждальників, підійшов до Памфіла перед стратою і розповів йому про мученицьку кончину святого Порфирія. Він тут же був схоплений воїнами і, по велінню Фірміліана, усічений мечем разом із засудженими.
Один із слуг правителя, Феодул, людина похилого віку і таємний християнин, вітаючи мучеників, яких вели на страту, поцілуввав їх і просив помолитися за нього. Він був приведений воїнами на допит до Фірміліана і за наказом останнього розіп’ятий на хресті.
Юнак Юліан, родом із Каппадокії, підходячи до Кесарії, побачив тіла святих, кинутих без поховання на поживу звірам. Підійшовши до них, Юліан преклонив коліна і поцілував тіла мучеників. Воїни, що стояли неподалеку, схопили його, повели до правителя, який засудив святого Юліана на спалювання. Останки всіх 12-ти мучеників перебували без поховання протягом 4-х днів. Ні звіри, ні птахи не торкнулися їх. Збентежені цією обставиною, язичники дозволили християнам узяти тіла мучеників і поховати їх.
Святі мученики, осяяні світлом Істини, заради Неї готові були страждати. Вони не боялися смерті. Адже смертю вони вважали язичницьку темряву.