Не віддаляйся від Церкви, тому що немає нічого сильнішого за Церкву. Твоя надія – Церква, твій притулок – Церква.
Святитель Іоанн Златоуст
Цього дня 847 року з Різдва Христового нетлінні мощі святого Патріарха Никифора, з почестями були перенесені до Константинополя в соборну церкву Святої Софії.
Святитель Никифор був видатним церковним діячем свого часу, «окрасою віку й кафедри». По собі він залишив багатий духовний спадок – численні праці історичного, догматичного й канонічного змісту.
Никифор Сповідник народився в Константинополі у другій половині VIII століття. Глибока віра й готовність служити Господу були закладені в майбутньому святому батьками. Вони виховали сина як справжнього християнина, на своєму прикладі показали істинну любов до Бога, жертовність заради Православної віри. Никифор отримав гарну світську освіту, але більше за все вивчав Святе Письмо й читав духовні книги.
Під час правління Льва IV (775 – 780) святий Никифор отримав звання царського радника. Перебуваючи при дворі, він провадив добропорядне життя й ревно відстоював вшанування святих ікон.
За царювання Константина VI (780 – 797) і його матері святої Ірини в 787 році в Нікеї пройшов VII Вселенський Собор, який засудив іконоборчу єресь. Святий Никифор виступив на цьому Соборі від імені імператора на захист Православія, чим дуже підтримав святих отців Собору.
Життя при дворі, сповнене мирської суєти, все більше і більше обтяжувало праведника. Тож він залишив службу й оселився неподалік Босфору. Свої дні Никифор, усамітнившись, проводив у наукових пошуках, пості й молитві. Святий побудував церкву, заснував монастир і дотримувався чернечого способу життя.
Після кончини святого Патріарха Тарасія (784 – 806) Никифор був обраний на його місце. Подвижник прийняв постриг і священицький сан і в день святої Пасхи був зведений на патріарший престол.
За правління Льва V Армянина (813 – 820), великого прибічника іконоборчої єресі, Патріарх Никифор щосили намагався переконати імператора і його оточення зректися їхніх поглядів, пояснював народу вчення про вшанування ікон.
Святий звернувся з умовлянням до імператриці й градоначальника Євтихіана, найближчого до імператора чиновника, додавши вкінці пророче слово про швидку загибель єретиків від «караючої руки Господа».
Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого Патріарха Никифора і його попередників – Патріархів Тарасія і Германа. Після 13 років поневіряння в засланні, нестатків і скорботи, 828 року, святитель відійшов до Господа. Пам’ять про цього подвижника залишилася у віках як нагадування про подвиг в ім’я Церкви.