Поняття чесноти як категоріі етики займає винятково важливе місце у вченні про християнську моральність.
В античній філософіі поняття «чеснота» (η άρετή ) означало, з одного боку, — зовнішні, фізичні, хоча й неодмінно цінні й позитивні якості (наприклад, родючість розглядалося як «άρετή грунту», гострий зір як «άρετή ока» і т.п. ); з іншого боку, цим словом позначалися властивості й суто внутрішнього, психологічного порядку (наприклад, мужність, доброта, благородство душі та взагалі всіляка моральна досконалість).
Святі отці й учителі Церкви античному поняттю άρετή надали нового, християнського змісту. У чесноті вони вбачали, насамперед, постійне прагнення людськї душі до виконання заповідей Божих за сприяння благодаті Божої. Тому у святоотецькій писемності άρετή вживаеться вже в розумінні праведності, святості й набувае буквального смислу доброчинства.
Преподобний Єфрем Сирин іменник άρετή утворює від дієслова αίρεΐσθαι (обирати), тому що
«чеснота, — говорить він, — довільна, і добро робимо ми за власним вибором і своею волею, а не проти волі й не з примусу»[1].
І з цього погляду основним моментом у визначенні поняття чесноти є акт ϊϊ добровільного обрання, що неодмінно передбачає в людини, яка обирае ϊϊ, наявність самосвідомості й вільноϊ волі. Отже, якщо людина робить добро або обирае те, що спрямоване до благоϊ мети, це й може бути назване доброю справою, або чеснотою.
Єдина «досконала чеснота», прикрашена «всім тим, що любить Бог», називаеться у преподобного «чеснотою одноосібною, яка містить у собі всю красу і все розмаіття чеснот», тобто чеснотою досконалою[2].
Преподобний Єфрем порівнює досконалу чесноту з «царською діадемою», складеною з багатьох дорогоцінних каменів і добірних перлин; але якщо в діадемі бракуватиме хоча б одного каменю або однієϊ перлини, то вона вже не може вінчати царську главу. Так само і «одноосібна чеснота»: якщо в ній бракує краси однієї якоїсь чесноти, то вона вже не може називатися досконалою чеснотою[3].
Будучи вінцем усіх чеснот, «одноосібна чеснота», за вченням преподобного Єфрема, поєднує в собі «усю розмаїтість» інших чеснот, тому що «всі вони зв’язані між собою, і одна на іншій тримається; подібно до якогось духовного ланцюга, всі вони одна від іншої залежать: любов від радості, радість від лагідності, лагідність від смирення, смирення від послужливості, послужливість від сподівання, сподівання від віри, віра від слухняності, слухняність від простоти»[4].
І так усі окремі чесноти перебувають між собою у тісному зв’язку, через що істинно досконалим може бути названий лише той, хто здобув едину сукупну «одноосібну чесноту». Той же, хто здобувае таку чесноту, вже ніколи «ні Бога не ображае, ні ближньому своему не чинить зла», тому що чеснота «робить людей друзями Божими»[5].
Досконала християнська чеснота, навчае преподобний Єфрем, має «невичерпне багатство». Вона «не скорочуеться, якщо багато хто береться за неї й багато хто досягає успіху у ній», і «набування чесноти таке, що якби й усі мали частку, багатство її не виснажиться»[6].
Преподобний поділяє всі чесноти на душевні й тілесні. Він вирізняє чотири родові чесноти:
- мужність,
- розсудливість,
- цнотливість
- і справедливість,
від яких «народжуються такі душевні чесноти:
- віра,
- надія,
- любов,
- молитва,
- смиренність,
- лагідність,
- великодушність,
- терпіння,
- доброта,
- негнівливість,
- богознавство,
- недратівливість,
- простота,
- незворушність,
- нелицемірство,
- правдолюбство,
- воля,
- відраза від осуду,
- марнославства,
- зарозумілості,
- гордості,
- заздрощів,
- підступництва та сріблолюбства,
- жалісливість,
- милосердя,
- щедрість,
- шанобливість,
- благоговіння,
- прагнення майбутніх безсмертних благ,
- бажання Царства Божого»[7].
До тілесних чеснот він відносить такі як:
- «помірність,
- пост,
- голод,
- спрага,
- молитовне пильнування,
- всеношне стояння,
- колінопреклоніння,
- неходіння до бані (мається на увазі в міську, загальну баню),
- задоволеність одним хітоном (малою кількостью речей, одягу),
- сухоядіння,
- пісне, а також в малій кількості, споживання іжі,
- пиття самоϊ тільки води,
- лежання на голій землі,
- убогість,
- некорисливість,
- виснаженість,
- недбалість щодо одягу,
- несамолюбність,
- самота,
- безмовність,
- безвихідне перебування в келлії,
- задоволеність малим,
- мовчазність,
- власноручна вправа в рукоділлі,
- усяке страждання й усякий тілесний подвиг»[8].
Усі зазначені вище чесноти, за вченням преподобного, необхідні кожному християнинові для внутрішнього вдосконалення. Але як «душа незрівнянно вища за тіло, так і душевні чесноти вищі ніж чесноти тілесні»[9].
Чеснота стає такою лише тоді, коли вона здійснюеться не зовні тільки, а й з відповідним настроем серця. «Бог не вимагае того, що видаеться добрим, але вимагае наміру, з яким робиться добро… <тому що> коли розум випускає з думки благочестиву мету, тоді й доброчесний на вигляд учинок не заслуговує схвалення, тому що зроблене без розсудливості й ненавмисно, хоча й буде добрим, не тільки не приносить ніякої користі, але ще й шкодить»[10].
Але щоб розрізняти такі відтінки духовного життя, потрібне знання його законів й уважність до свого внутрішнього настрою. Для цього подвижник має набути дар розсудливості, яка, за словом преподобного, «є початок будь-якої чесноти». Чому він і ставить її «понад усі чесноти», говорячи, що розсудливість — це «цариця й чеснота чеснот»[11].
У духовному житті ніхто не може перемогти й одержати нев’янучий вінець вічного життя без боротьби, тому, якщо подвижник бажає «виявитися досконалим», йому потрібно завжди бути «одягненим у чесноти, як у шати <і безперестанку докладати зусиль, щоб> не позбутися їх»[12].
Нарешті, преподобний Єфрем закликаε усіх християн мати постійне піклування й турботу про свій відхід із земного життя. Усе мине, усе зникне, і ніщо не принесе нам користі в ту (смертну) годину, крім добрих справ, які тут мали. Ці добрі справи — ті чесноти, які «робляться ангелами: любов, смиренномудрість, великодушність, помірність, терпіння, розсудливість, покірність, безмовність, мужність, справедливість, дівоцтво (цнотливість), оплакування гріхів й подібне тому… Чесноти ці постануть за нас у ту годину, — говорить преподобний Єфрем, — і ніхто не протистане їм»[13].
Преподобний Єфрем Сирин у своїх творах найдокладніше зупиняється на головних євангельських чеснотах:
- смиренності,
- терпінні,
- молитві,
- пості,
- цнотливості,
- покаянні,
- любові,
- страху Божому,
які й будуть розглянуті нижче.
[1] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 394.
[2] Там же. Т. 1. С. 73.
[3] Там же. Т. 1. С. 73-74.
[4] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 340.
[5] Там же. С. 118.
[6] Там же. С. 112-113.
[7] Там же. С. 385-386.
[8] Там же. С. 386.
[9] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 393.
[10] Там же. С. 392-393.
[11] Там же. С. 393.
[12] Там же. С. 71.
[13] Там же. Т. 2. С. 60. — Див. також: Т. 3. С. 356-357.
За матеріалами книги: Вчення преподобного Сфрема Сиріна про чесноти (за аскетичними творами).
Священик Ростислав Ярема