Про терпіння та слухняність

«Терпінням вашим спасайте душі ваші»
(Лк. 21, 19)

Смиренність приводить християнина до усвідомлення своєϊ духовної вбогості, що спонукуε його поблажливо ставитися до немощів людей, що оточують його, співчувати їм, благодушно терпіти від них усі прикрості й образи — як заслужені, так і незаслужені. У цьому йому допома й у цьому водночас полягає чеснота терпіння.

Терпіння, за преподобним Єфремом, є «сталість у добрі, що надихається ревністю до богодогоджання». Воно необхідне християнинові на початку, усередині й наприкінці його житвого шляху. Тому, хто «приступаε працювати Богові» і прагне набути чеснот, неминуче буде попущено багато спокус, які перемагаються найвірнішою проти них зброεю — терпінням[1].

У цьому розумінні терпіти для подвижника означає «мужньо зносити скорботи, нещастя і злидні, які спіткають його: чи то тілесні хвороби й страждання, чи ганьба й кривда від людей, чи то різні невидимі скорботи, які наводять на душу лукаві духи з наміром привести її до розслаблення, недбальства й нетерплячості й тим перешкодити їй увійти в життя вічне»[2].

Основою подвигу християнського терпіння  покладання надіі на Бога. Тому подвижник повинен щодня нести свій хрест (див. Мф. 10, 38), тобто повинен бути готовий терпіти заради Христа всяку скорботу й усяку спокусу, явну або таємну, і завжди зміцнюватися сподіванням на Господа. Тому що, якщо він «не мужаеться й не переносить із терпінням усякі спокуси й усякі скорботи, але журиться, сумує і не дбає <лінується>, то він втрачає надію, яка з безсумнівною вірою очікуе милості Божої і тоді такий подвижник робиться невартим вічного життя. Але той, хто витерпів <усе> до кінця, <виявившись> в усьому вправним, вірним і гідним, хто зберіг сподівання віри, сподобившись отримати спасіння через благодать, той робиться спадкоемцем Царства Небесного»[3]. Тому що лише той, хто зберігає «мужне терпіння і сподівання» може чинити опір лукавому.

Преподобний повторюе і слова святого апостола Павла, що «Бог не попускае душі, яка покладае надію на Нього і терплячій, бути спокушеною у такій мірі, щоб дійти до розпачу і впасти в такі спокуси й скорботи, яких не може вона перенести»[4]. І чим більше людина терпить скорбот й нападів від ворога, «тим більшу здобуває собі славу в Бога»[5].

Терпіння, за словом преподобного, «потрібне в багатьох чеснотах… <і> без досконалого терпіння неможливо будь у чому досягти успіху»[6].

Тож терплячий подвижник, говорить преподобний Єфрем, «досягає всякої чесноти. У скорботах він радіє, у злиднях виявляеться вправним, у спокусах підноситься (тобто швидко звільняеться від них або ж не відчуває скорботи, якщо Богом попущено їм тривати — свящ. Р.Я.). Він готовий до послуху, уквітчаний довготерпінням, сповнений любові. За образи він благословляє, у сварках зберігае мир, у безмовності мужній, у співанні псалмів не лінивий, до постів готовий, у молитвах терплячий, у справах бездоганний, у відповідях прямий, у виконанні доручень благопокірливий, у житті дбайливий, у наданні послуг люб’язний, у спілкуванні принадний, у спільному житті з братією приемний, у нарадах солодкий, у всеношних молитвах не похмурий, у піклуванні про мандрівних старанний, у догляді за немічними послужливий; перший помічник у скрутному становищі, у думках тверезий, у всякій справі добрий. Хто придбав терпіння, той придбав надію. Тому що він уквітчаний усякою доброю справою»[7].

Терпіння, загартоване випробуваннями й подвигом, надає християнинові багато всяких благ, зміцнюється й переходить у довготерпіння. Довготерпеливого ж оспівує Святе Письмо, говорячи про нього: «…довготерпеливий чоловік багатий розумом» (Притч. 14, 29).

«Будь довготерпеливим, — закликае і преподобний Єфрем, — щоб стати сильним і в розсудливості…
<Довготерпіння е> чудовий дар, який виганяє запальність, гнів і зневажливість, душі ж приносить мир.
Довготерпеливий завжди перебуває в радості, у веселощах, у замилуванні, тому що сподіваеться на Господа.
Довготерпеливий далекий від гніву, тому що все терпить.
Довготерпеливий не швидко спалахує гнівом, не вдається до образ, не легко захоплюється марними розмовами; якщо скривджений, — не засмучується; Тим, хто чинить опір, не чинить опору; у будь-якій справі твердий; не швидко впадає в оману, не схильний до роздратування, у скорботах радіє, оговтуеться зусякою доброю справою; людям, нічим не задоволеним, у всьому догоджає; коли наказують йому, — не суперечить; коли висловлюють догану, — не супить обличчя; за будь-яких обставин знаходить для себе ліки в довготерпінні»[8].

Господь умовляє Своїх послідовників: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21, 19). І, за вченням преподобного Єфрема, терпіння у подвижника «має бути до останнього його подиху»[9], тому що спасається тільки той, «хто витерпить до кінця» (Мф. 10, 22).

Терпіння тісно пов’язане із чеснотою послуху. Труднощі духовного життя й різні небезпечні обставини примушують розсудливого подвижника не покладатися на свої сили, не заспокоюватися на досягнутому, не довіряти самому собі, але, керуючись настановами досвідченого духовного керівника і перебуваючи в послуху, знайти безтурботність у самих скорботах. Справжня слухняність вимагає, щоб ні в чому не суперечити тому, кому довірив свою душу, приймаючи веління старця з довірою і простотою, як волю Самого Бога. «Хто слухає напоумлення старшого, — говорить преподобний, — той звеселиться із праведними»[10].

Він радить тим, які перебувають у послуху, не творити «справ неслухняності», щоб не постраждати, як постраждав Гієзій (див. 4 Цар. 5, 20-27), але «пречудовою слухняністю приносити досконалий плід Господу Іісусу Христу»[11]. Преподобний Єфрем говорить, що той, хто придбав справжню слухняність, наслідує Благого нашого Вчителя, Котрий «був слухняним аж до смерті» (Флп. 2, 8).

Про добрі плоди слухняності преподобний Єфрем пише так: «Хто має слухняність, той зусіма з’єднаний любов’ю, той придбав великий спадок, велике багатство. Слухняний усім приэмний, всіма похваляється, усіма прославляється. Слухняний незабаром (тобто швидко) піднімається, незабаром показує успіхи. Слухняному звелять, і він не суперечить; дають наказ, і він не спотворюк його; висловлюють догану, і він не гнівається. Він готовий на всяку добру справу. Він не легко роздратовується. Якщо почує докір, не бентежиться; від образ не спалахує, у журбі радіє, у скорботах дякує. Він не переселяється з місця на місце, не переходить з обителі в обитель. Напоучення не лякають його; на тому місці перебуває, куди прикликаний, і не піддається смутку. Отця не зневажаε і брата не ганьбить; не ухиляється від перебування в монастирі. Не любить спочинку, не зачаровується краєвидами, не насолоджуεться повітрям, але за словом святого Апостола, перебуває в тому місці, куди прикликаний (див. 1 Кор. 7, 20). Отже, справді багато плодів слухняності, і тому блаженний той, хто придбав її. Але прокльонів гідний і жалюгідний той, хто не придбав слухняності, але ремствує»[12].

“Послух заради Бога приводить до спасіння.”

Преподобний Єфрем говорить і про те, що послух може бути як «заради Бога», так й «заради гріха», тому потрібно дізнаватися, який послух угодний Богові, і його виконувати. Послух заради Бога приводить до спасіння. Проте послух заради гріха, — тобто те, що робиться гордовито і без смиренності, — веде подвижника до загибелі.

Отже, удуховному житті чесноти терпіння й послуху мають велику благодатну силу, яка може звести людину на ступінь досконалості. Тому подвижник, який щиро, сумлінно і з терпінням виконує всі покладені на нього послухи і керується порадами свого духовного отця, швидко досягає високого духовного стану, що приводить його до спасіння.

Читайте також: Поняття про чесноти

Читайте також: Про смиренність, смиренномудрість і лагідність


[1]  Преподобний Єфрем Сирін пише, що той, хто терпить скорботу заради Господа, уподібнюеться до того, хто «будуе дім свій на камені», — Див.: Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 2. С. 207.
[2]  Там же. С. 346.
[3]  Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 2. С. 346-347.
[4]  Там же. С. 347-348.
[5]  Там же. С. 350.
[6]  Там же. Т. 1. С. 8. — Див. також: Т. 2. С. 383.
[7]  Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 1. С. 8-9.
[8]  Там же. С. 7-8, 337.
[9]  Там же. Т. 2. С. 381.
[10] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 2. С. 198.
[11] Там же. Т. 1. С. 274.
[12] Там же. Т. 1. С. 14-15.

За матеріалами книги: Вчення преподобного Сфрема Сиріна про чесноти (за аскетичними творами).

Священик Ростислав Ярема

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.