Преподобний Єфрем Сирін відзначає нерозривний зв’язок між чеснотами терпіння, слухняності і молитвою. Подвижник, який хоче здобути чесноту терпіння, повинен молитися, щоб Господь дав йому сили терпіти скорботи. А слухняність є спасенною лише тоді, коли супроводжується молитвою, а не ремствуванням.
Молитва
Молитва маε зв’язок також і з іншими чеснотами, живлячи, зміцнюючи, освячуючи їх і допомагаючи подвижникові досягати досконалості. Преподобний Єфрем говорить, що необхідно здобувати чесноти через «постійне перебування в молитві»[1].
Молитва, за преподобним Єфремом, — це, насамперед, бесіда душі з Богом. «Молитва досконалих, — пише він, — здіймаεться просто у небо. Ангели й Архангели захоплюються нею і підносять її до Престолу Святого й Найвеличнішого Владики всіх»[2], і тоді буваε велика радість на Небесах.
Преподобний Єфрем такими словами оспівуε молитву: «Молитва є матір грішних, тому що слізьми зцілюе іхні рани і робить здоровими, подібно лікарю»[3]. Вона «є збереженням цнотливості, навчанням серця, приборкуванням зарозумілості, очищенням від злопам’ятності, знищенням ненависті, виправленням нечестя. Молитва — міць тіла, благоденство дому, благоустрій міста, могутність царства, знак перемоги під час війни, міцність миру. Молитва — печать дівоцтва, вірність шлюбу, зброя подорожніх, охоронець відпочиваючих, благонадійність пильнуючих, врожай- ність землеробам, порятунок плаваючих. Молитва — заступниця засуджених, розрада ув’язнених, утіха скорботним, веселість тим, хто радіе, підбадьорення тим, які плачуть, вінець подружжям, поховання померлим. Молитва— бесіда з Богом, рівночесність із Ангелами, успішність у добрі, відраза від злого, виправлення грішних. Молитва — велика зброя, невичерпна скарбниця, ніколи не скінченне багатство, безбуремна пристань, основа тиші. Молитва є корінь, джерело й матір тисяч благ. Вона самого царства сильніша»[4].
Молитву преподобний поділяє на спільну й приватну.
Спільна молитва, яка відбуваеться у храмі, має величезне значення. Преподобний пише: «Як дощ зрошуе насіння, так церковна служба зміцнюе душі в чеснотах»[5]. Особливо важлива і спасенна молитва для християнина, коли вона підноситься на літургіі, де вірні причащаються Плоті й Крові Христа Спасителя[6]. Преподобний Єфрем закликає «не зневажати церковною службою під приводом якоЇ небудь справи»[7] і шанувати «свята, святкуючи не пишно, але божественно, по-християнському: «у псалмах та славословленнях і піснеспівах духовних» (Еф. 5, 19)»[8].
Молитва, яка підноситься у храмі, особливо близька до Бога і спасенна для християн, бо у храмі Божому «зі скорботою і слізьми благає Церква про чад своїх»[9], щоб Господь зберіг і врятував іх.
Приватна молитва, за преподобним Єфремом, повинна також бути уважною, щоб під час молитви не розвіюватися. Він говорить: «Коли станеш на молитву перед Богом, стій перед Ним із страхом і трепетом. Навкруги відсіки від серця свого помисли та піклування про все земне. У годину молитовну цілком будь небесним Ангелом і доклади старанність, щоб молитва твоя була свята, чиста, не скверна, щоб побачили її врата небесні, і, вітаючи її, Ангели й Архангели всі радо зустріли і принесли її до Святого й Найвеличнішого Престолу Пречистого Владики. Так, угодину молитовну припадай перед Богом завжди, як Херувим і Серафим»[10].
І знову пише преподобний, що «молитися потрібно з віданням», тобто подвижник, коли став на молитву, «не повинен дозволяти блукати (бути) помислам, але повинен розуміти, хто він і перед Ким предстоїть, і з Ким розмовляе. І тоді молитва його наблизиться до Бога, душа дедалі більше процвітатиме у благодаті, а ворог буде бігти, як порох перед лицем вітру, гнаний ангелом Божим»[11].
Молитва, за вченням преподобного, повинна розчинятися із смиренномудрістю і любов’ю, тому що хто молиться з любов’ю, слізьми, у смиренному й чистому серці, «той Самого Бога, як у дзеркалі, відбиває в розумі своему» [12]. Якщо ж молитву не супроводжують ці чесноти, то це — тільки «личина молитви»[13] . Преподобний Єфрем учить, що якщо подвижник ворогує на брата, то, перш ніж стати на молитву, він повинен примиритися з тим, кого засмутив, тому що Сам Господь гнівається на нього в особі засмученого[14]. І «не приймає Господь молитви від того, хто має зло проти брата»[15].
Молитва повинна бути розумною і визначеною, тобто, звертаючись до Бога, подвижник повинен ясно усвідомлювати, про що він молиться, і що сподіваеться одержати. Преподобний говорить, що коли подвижник має намір про щось просити Бога, то перш ніж звернутися до Подателя всіх благ, він повинен розглянути своє прохання: чи чисте воно, і уважно розміркувати про причину, що спонукує його до прохання[16].
Але не завжди подвижник знєе, що спасенне, а що згубне в його проханнях. Тому святий Єфрем повчає ченця, говорячи: «Якщо просиш чогось у Бога, твердо стій у своєму проханні, відкриваючись перед Ним і кажучи: «Коли є, Владика, воля Твоя, щоби сталося це, то зроби і зроби успішним. А коли немає на це волі Твоєї не попусти здійснитися цьому, Боже мій! Не віддай мене на власну мою волю, бо знаєш нерозумність мою. Не віддай мене раді й нерозумності моїй але, як Сам відаеш, так і упаси мене з ласки Своєї!”[17] Тому що «Господь — премудрий Роздавач. Він дивиться на користь того, хто просить, і тільки-но, побачить, що те, що випрошується ним шкідливе або, принаймні, некорисне йому, — <то й> не виконуε прохання і відмовляє в позірному благодіянні»[18]. Але Господь вислуховує кожну молитву; і той, чиє прохання не виконується, одержує від Нього настільки ж спасенний дар, як і той, чиє прохання буває виконане.
Якщо чернець молиться, прохаючи в Бога хоча й доброго чогось, то це зовсім не означаε, що він одразу одержить те, що просить, тому що «благий Податель дивиться і на прохання, і на час. Як плід, зірваний передчасно, може зашкодити, так і дарунок, невчасно даний, заподіє шкоду, а згодом він же <буває і> корисним. Якщо прохання невчасне, то Податель бариться виконати його»[19].
Дотримуючись апостольського напучення безперестану молитися (див. 1Фес. 5, 17), преподобний Єфрем говорить про молитву часту й невідступну. Слабка людська природа без особливого покрову благодаті Божої не може утриматися від падінь. Звідси й виникає постійна потреба в молитві до Бога, у проханні в Нього допомоги й заступництва. «Безперестану повинні ми,— говорить преподобний,— молитися Господеві про те, щоб нам стати вище підступів демонських»[20] і перемогти ворога. «Будемо пильнувати, будемо старанні у святих молитвах, щоб удень воскресіння з мудрими дівами зустріти Нареченого»[21].
Чернеча молитва
Про чернечу молитву преподобний Єфрем пише в «Повчаня до подвижників»: «Піснеслів’я у ченця нехай не замовкає, тому що Серафими славословлять невмовкаючи. У вустах твоїх, чернець, нехай буде духовна пісня, яка полегшить тягар спокус, що спіткають <тебе>. Не припиняй молитися: коли можеш, — відкрито, а коли не можеш, — молися розумом. Не чекай неділі або свята, не шукай місця, але, як сказав пророк Давид, молися «на всіх місцях царювання Його» (Пс. 102, 22). Тому чи в церкві ти, чи у своєму будинку, чи в полі, чи пасеш овець, чи займаєшся будівлею, чи буваєш на бенкеті, не залишай молитви; і коли можна, схили коліна, а коли неможливо, молися розумом і ввечері, і вранці, й опівдні; тому що не знаєш, коли прийдуть по душу твою»[22].
Отже, молитва є основою духовного життя християнина. За її допомогою людина входить у спілкування з Богом і відкриває перед Ним своє серце, молячись про прощення своїх гріхів зі сподіванням на милосердя Боже.
Піст
Подвижник усе своє життя проводить у молитві. Але однієϊ молитви виявляється замало, щоб перемогти ворога. Преподобний Єфрем говорить, що потрібний ще й піст, «тому що без посту й молитви ніхто не може перемогти лукавого»[24]. Таким чином, ці дві чесноти з’єднані воєдино. За допомогою посту й молитви подвижник робиться рідним своєму Ангелу-хоронителеві, йому радіють і Господь наш Іісус Христос, і Ангели, і пророки, і апостоли, і мученики, і всі святі.
Преподобний пише: «Піст є справа доброчесна й богоугодна. Піст — колісниця, яка підносить на небо. Піст народжує пророків, умудряє законодавців. Піст — добра охорона для душі, надійний служитель тілу. Піст — зброя хоробрим, училище подвижників. Піст відвертає спокуси, помазуε на подвиг благочестя; він супутник трезвіння, причина цнотливості. Піст —мужність у брані. Піст угашав силу вогненну. Піст загороджував вуста левам. Піст підносить молитву до неба. Піст — матір здоров’я. Піст — наставник юності, окраса старців, добрий супутник мандрівників. Утих, які постують, тіло чесне й душа дорогоцінна. Піст упокоів Лазаря в надрах Авраамових. Тому «злюбимо його й ми, — умовляє преподобний, — щоб і нас прийняло лоно Авраамове. Будемо уникати розкошів і супроводжуваного гучним сміхом пияцтва — ціеї матері блуду. Пияцтво не приймає Господа. Пияцтво віддаляє від нас Духа Святого. Піст — благоустрій міста, благочинність торговища. Піст — мир в оселях. Піст — піклувальник і охоронець дівоцтва. Піст — шлях до покаяння. Піст — причина сліз. Піст не любить світу (світського), ні того, що у світі. Тому не будемо сумувати, коли постимо, тому що Ангели в кожній церкві записують тих, які постують. Піст не допускає злопам’ятності. Аті, що збирають у пам’яті свої прикрості, і скоєне проти них зло, хоча, з виду, моляться й постують, подібні до людей, які почерпають воду й вливають її урозбиту діжку. Піст — це меч, що ніколи не притуплюеться»[26] .
Проте не всякий піст, говорить святий Єфрем, угодний Богові. Так, «надмірно простягнутий»[27] піст негожий, тому що він робить подвижника неспроможним і нездатним до діяльності. Також, якщо «хтось, постуючи, ненавидить брата свого, той перед Богом такий саме як і той, що віддається обжерливості, тому що він сповнений неправди й ненависті, і втратив любов нашого Господа. Хто постує і гнівається, і має у серці своєму ворожнечу, той ненавидить Бога, і спасіння далеке від нього». Хто в серці мае «облудність, ненависть та осуд, той нехай очистить спочатку душу свою, і тоді вже приходить і постує, і молиться», тому що подвижник має бути в мирі з усіма і зробитися «досконалим у любові й сподіванні віри»[28].
Милосердя
Піст, як і молитва, є засобом лікування не тільки душевних, а й тілесних недуг і хвороб. Піст надає розумові тверезість, молитва ж є зброею розуму, яким він відганяе від себе невидимих ворогів. Піст упокорюе душу, звільняючи її від жорстокості й пихатості, а молитва того, хто постує, одержує особливу силу, тому що приноситься із самої глибини серця. Але і піст і молитва спасенні тільки тоді, коли вони поеднані з іншими чеснотами, зокрема, зі справами милосердя.
«Прекрасні молитва й піст,— говорить преподобний,— але іх зміцнюе милостиня»[29]. Тому «блаженний, хто переломлюе хліб свій і дає його жебракам, — за нього радіє Христос і віддячуе йому Царством Небесним. Блаженний, хто одягає нагих, — він вбраний буде у ризу Царства і звеселиться у свій час у світлому чертозі»[30].
Читайте також: Про терпіння та слухняність
[1] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 341. [2] Там же. С. 73. [3] Там же. Т. 4. С. 188. [4] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 13, 407. [5] Там же. Т. 2. С. 129 [6] Там же. Т. 4. С. 107, 184. [7] Там же. Т. 2. С. 129. [8] Там же. Т. 3. С. 402. [9] Там же. Т. 4. С. 275. [10] Там же. Т. 3. С. 73-74. [11] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 299. [12] Там же. Т. 1. С. 239. [13] Там же. Т. 3. С. 344. [14] Там же. Т. 4. С. 212. [15] Там же. Т. 3. С. 17. [16] Там же. Т. 5. С. 177. [17] Там же. Т. 3. С. 302. [18] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 4. С. 225. [19] Там же. Т. 5. С. 178. [20] Там же. Т. 3. С. 358. [21] Там же. Т. 4. С. 297. [22] У своему «Заповіті» преподобний £фрем говорить: «День і ніч перебувайте в молитві… Господь любить постійного молитовника і даре йому щедроти Свсл, <тому що> у цілому житті людини немае надбання, драгоціннішого за молитву» – див.: Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С.13, а також: Т. 4. С. 284. [23] Там же. Т. 2. С. 381. — Див. також: Т. 3. С. 371. [24] Там же. Т. 4. С. 108. [25] Там же. С. 297. [26] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 16-17. – Див. також: Т. 4. С. 120. [27] Там же. Т. 3. С. 404. [28] Там же. Т. 4. С. 110-112. [29] Там же. Т. 2. С. 128. [30] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 4. С. 112.
Священик Ростислав Ярема
За матеріалами книги: Вчення преподобного Сфрема Сиріна про чесноти (за аскетичними творами).