“Возлюби благоговіння й помірність, щоб мати велику користь.”
Преподобний Єфрем Сирін
Піст є лише одним з аспектів загальної чесноти помірності.
Про помірність
У главі «Про чесноти» преподобний Єфрем пише:
«Возлюби благоговіння й помірність, щоб мати велику користь. Обжерливість руйнує, а помірність творить, одне ж другому протилежне й одне з другим сумісним не може бути. Присвятивши себе помірності, не піклуйся про багаті на себе витрати, але задовольняйся тим, що маєш. Трьома, чотирма або ж п’ятьма сухарями, невеликою кількістю сочевиці, або бобів, або зелені задовольниш необхідні потреби. І в усьому цьому маєш помічником Господа, Котрий утучняє душевні твої сили благою надією»[1].
Отже, якщо подвижник бажає перемогти обжерливість, йому необхідно полюбити помірність, через яку він одержить перемогу над цією пристрастю.
Але як «наповнення себе іжею», так і «далеко простягнута помірність», подібно до нерозумного посту, гідне осуду. Перше надміру збуджує плотські пристрасті й здіймає сильну ворожнечу на душу, а друге робить подвижника неспроможним до діяльності. Але «плотське запалення», яке найчастіше спричинюеться демонами, іноді відбуваеться й від «крайньої помірності». Тому потрібно в міру приймати іжу, «щоб через цілковиту непомірність подвижникові не терпіти насильства від руху плоті»[2].
Преподобний Єфрем, як і багато святих отців, учить не тільки про тілесну помірність, а й про духовну, під якою розуміеться утриманість «від будь-якої пристрасті, від лукавих і суєтних помислів». Здійснювана, у цьому широкому розумінні, помірність є «знищенням гріха, відчуженням від пристрастей», а вершиною такого подвигу є цілковите «зречення власних бажань»[3] заради виконання волі Божої.
Чеснота помірності має величезне значення для духовно-морального вдосконалювання християнина. За словом преподобного, «хто присвятив себе помірності і нею себе приборкує, той легко подолаε пристрасті й помисли»[4]. Але й помірність корисна тільки тоді, коли вона відбувається «із благочестивою думкою»[5] (метою. — свящ. Р.Я.).
У главі «Про помірність» преподобний Єфрем говорить, щоб утримуватися потрібно:
- «щодо язика — не говорити багато і не говорити марного, приборкувати язик і не лихословити, не кривдити словом, не клястися, не марнословити, не обмовляти один одного, не пересуджувати брата, не відкривати таэмниць, не займатися тим, що не є нашим;
- щодо слуху — утримувати слух і не захоплюватися пустою поголоскою;
- для очей — утримувати зір, не спрямовувати погляд на все приємне й на будь-що непристойне;
- щодо дратівливості — стримувати гнів і не раптом спалахувати;
- щодо слави — володіти своїм духом, не бажати прославляння, не заноситися, не шукати пошани і не гордувати, не мріяти про похвали;
- щодо помислів — перемагати помисли страхом Божим, не погоджуватися з помислами звабливими і такими, що розпалюють, і не насолоджуватися ними;
- у стравах (іжі) — опановувати себе і не вишукувати страв, удосталь пропонованих, або дорогих, не їсти не своєчасно або крім певної години, не віддаватися духу обжерливості, не збуджуватися до жадібності добротою (смаком і виглядом. — свящ. Р.Я.) іжі і не бажати то однієї, то іншої
- у питві — володіти собою і не ходити на бенкети, не тішитися приємним смаком вин, не пити вина без потреби, не вишукувати різних напоїв, не ганятися за задоволенням пити мистецьки приготовані суміші, не вживати надміру не тільки вина, але, якщо можна, і води;
- у похоті та порочному сластолюбстві — володіти почуттями, не потурати раптом збудженим побажанням, не схилятися до помислів, які спричиняють хтивість, не тішитися тим, що згодом викличе до себе ненависть, не виконувати волі плоті, але приборкувати пристрасті страхом Божим. Тому що воїстину помірний той, хто прагне (бажає) цих безсмертних благ і, до них спрямовуючи розум, відвертається від плотської хтивості, гребує потураннями плоті як тим, що вкидає у морок;
- не любить дивитися на жіночі обличчя, не зачаровується тілесною зовнішністю, не насолоджується пахощами, не уловлюється словами лестощів, не залишається наодинці з жінками, і особливо нескромними, не подовжує бесід із жонами.
- <Істинно мужній і помірний той, хто> утримується у всякому помислі й кожне бажання переборює прагненням кращого і страхом майбутнього віку. Блаженні такі, тому що на них чекають райські втіхи»[6],— закінчуε преподобний Єфрем.
Отже, преподобний учить, що усправі помірності потрібне помірне користування всім тим, що дає Бог на користь людині. Але це аж можливим лише в тому разі, коли людина навчається володіти своїм розумом, волею й усіма своїм почуттями.
Про цнотливість та чистоту
Працюючи над собою у помірності, християнин вельми полегшує собі здобуття ще двох чеснот — цнотливості й чистоти.
Преподобний Єфрем учить, що цнотливість полягає тому, щоб бути вільним не тільки від блуду та плотських задоволень, а й від інших пристрастей. Тому «істинно цнотливий той, хто не тільки все тіло зберігає від блуду, але й кожен член тілесний; коли, наприклад, око і язик дотримуються цнотливості, кожний у власній його діяльності, і у внутрішній людині душевні думки не входять у сполучення з порочними думками»[7].
Чистота і цнотливість, за преподобним Єфремом, є «узда для очей, що все тіло приводить з пітьми до світла; дар Божий, сповнений доброти, повчання і відання; пристань, сповнена миру та злагоди; легкий тягар, що не потопає у водах (спокус миру), і вічне багатство, приховане в душі христолюбивої людини, яке той, хто володіє ним, відшукає, коли буде потреба; духовна колісниця, яка того, хто нею володіє, підносить у височінь; прекрасний маєток, який звірі не спустошують і вогонь не спалює; родоначальниця любові та житіє ангельське. <Ці чесноти> відганяють зневіру й вселяють терпіння; применшують пристрасті й створюють безпристрасність; породжують духовну радість і умертвляють печаль; освічують праведних, потьмарюють диявола і швидко линуть до почесті вишнього звання уХристі; радують серце, що придбало іх, і окриляють душу до небесного. Спочиваючи в душах лагідних і смиренних, чистота й цнотливість виробляють Божих людей; розцвітають, як троянда, серед душі й тіла, і весь дім наповнюють пахощами; умилостивляють Бога, досягають Його обітниць і у всіх людей знаходять собі благодать. Їх полюбили святі; іх полюбив святий Іоанн Євангеліст і удостоівся лежати на грудях Господа Слави. Не лише приснодівичам, але й тим, хто живе у шлюбі вони здобувають почесті»[8].
тому що хто досягає цнотливості, втого вселяеться Дух Божий і прославляє його, і така людина стає храмом Божим[10].
Але справжня чистота і справжня цнотливість оселяються в душі подвижника тільки після великих зусиль, у яких він виявив свою вірність Богові. І«блаженна людина, — говорить преподобний, — яка завжди намагається підготувати благодаті чисте серце, щоб, коли прийде, знайшла вона пахощі чеснот і святиню душі, і жила в ньому у віки вічні»[11].
Преподобний Єфрем пише і про ознаки, за якими можна визначити, чи працює над собою душа заради придбання цнотливості й чистоти. Така душа «пригнічуе і поневолюе плоть, і проникає поглядом у небесне; гребує розкошами, тілесною вишуканістю й оздобленнями одягу; ненавидить дорогі страви й тікає від пияцтва; відвертається від лукавства й приліплюється до добра; має серце чисте, гортань солодку й обличчя світле; має в руках непорушне багатство й жене від себе недбальство»[12].
Преподобний Єфрем говорить також, що чистота й цнотливість досягаються помірністю, лагідністю й безмовністю в любові. Вони допомагають подвижникові здобувати нові чесноти, через які він усе вище й вище піднімаеться духовними сходами.
[1] Там же. Т. 1. С. 283-284. -Див. також: Т. 2. С. 391.
[2] Там же. Т. 3. С. 403-404.
[3] Зарин С.М. Аскетизм по православно-христианскому учению. Этико-бого- словское исследование / Предисл. А.И.Сидорова. М.: Паломник, 1996. (Святые отцы и учители Церкви в исследованиях православных ученых). — Репр. изд. СПб., 1907. С. 610.
[4] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 1. С. 211.
[5] Там же. С. 257.
[6] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 1. С. 19-20. — Див. також: Т. 2. С. 354.
[7] Там же. Т. 3. С. 389, 399.
[8] Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 2. С. 151-152.
[9] Там же. С. 73.
[10] Там же. Т. 2. С. 380. — Див. також: Т. 1. С. 131.
[11] Там же. Т. 1. С. 206.
[12] Там же. Т. 2. С. 151-152.
Священик Ростислав Ярема
За матеріалами книги: Вчення преподобного Сфрема Сиріна про чесноти (за аскетичними творами).