Релігія, конфесія, віросповідання – вибір

ПОНЯТТЯ ПРО РЕЛІГІЮ

В кожній людині існує внутрішня потреба знайти суть життя. На шляху такого пошуку свідомість людини неминуче постає перед вибором світогляду: релігія чи атеїзм – буття чи небуття Бога.

Релігія пропонує нам незліченну кількість фактів, які свідчать про існування Бога, душі, духовного світу і т. д. Одночасно релігія пропонує нам і конкретний практичний шлях пізнання цих духовних реалій – тобто шлях перевірки релігійного світогляду і його втілення в життя.

Якщо ж за цими двома критеріями оцінювати атеїзм, то зразу ж прийдемо до висновку:

по-перше, атеїзм не дає нам фактів, які б доводили, що Бога немає;

по-друге, атеїзм не відкриває нам конкретного шляху переконання у небутті Бога – на питання: що треба зробити, щоб переконатись у неіснуванні Бога, відповіді немає. Отже, питання про суть буття у будь-якому варіанті свого рішення ставить людину перед необхідністю визнати існування Вищого Розуму і зв’язку з ним – тобто релігії.

Прекрасне визначення релігії дав відомий богослов С. М. Булгаков (1871-1944): 

“У самій загальній формі можна дати таке визначення релігії: це пізнання Бога і переживання зв’язку з Ним… Релігійне переживання запевняє людину в реальності Божества не тим, що доводить Його існування, а тим, що Його показує”(!)

Атеїстична критика представляє нам багато варіантів природного походження ідеї Бога, суть яких можна виразити відомим афоризмом “Людина сотворила собі Бога”:

– натуралістична гіпотеза (латин. natura – природа) вважає, що релігія виникла в результаті страху перед грізними явищами природи, тобто страх та низький рівень освіченості сотворив Бога.

– анімістична гіпотеза (латин. animus – дух) бачить джерело релігії в снах, галюцинаціях, смерті і т. п. – тобто спостереження за цими душевними явищами привели “нерозвинену” людину до думки про Бога.

– соціальна гіпотеза підкреслює: релігія як форма суспільної свідомості виникла у первіснообщинному ладі від безсилля перед природою, а в класовому суспільстві – від почуття безсилля перед соціальним гнітом. Але ж наука безпристрасно доводить інше:

найдревніший вивчений етнографією предок людини, неандерталець, що жив за 150 тис. років до нашої ери, – вірив в Бога;

сьогоднішні відірвані від цивілізації африканські племена не мають абстрактних понять, навіть таких як життя, людина, тварина – але вірять в Бога;

історія класового суспільства налічує всього – навсього 6 тис. років, в той час як релігія – понад 150 тис. років, отже ні з якого пригнічення первіснообщинним рабством релігія виникнути не могла;

сьогоднішні філософи нарешті спромоглись визнати: “Релігійні образи первіснообщинної людини мали спочатку конкретний, наочний характер, а не який-небудь безликий абстрактний вигляд”, – тобто, спочатку у древньої людини дійсно було конкретне спілкування з божеством!

Таким чином, основні атеїстичні теорії штучне, земне, чисто людське походження релігії довести не можуть.

Залишається тільки одна логічно виправдана відповідь: релігія можлива завдяки релігійній обдарованості людини, тобто за наявності в людині духовного органу, який сприймає божество.

Сприйняття Бога залежить від ступені духовної чистоти людини – підпавши під владу гріха, перші люди втратили правильне розуміння Бога. У духовному світі людства почався катастрофічний процес: замість того, щоб своєю чистою душею брати знання від Бога і з Ним спілкуватись, людина почала гріховною душею творити свої знання про Бога і на їх основі організовувати свої псевдорелігії.

ХРИСТИЯНСТВО

Близько 2000 років тому в маленькому іудейському містечку Віфлеємі трапилась, на перший погляд, звичайна подія: в бідній сім’ї старенького столяра Йосифа, який був опікуном юної діви Марії, народився син, якого назвали Іісус. Ця непримітна подія згодом стане центром світової історії – вона започаткує собою заснування нової релігії – християнства.

Суть християнства – це спасіння людини.

Ні в якому разі не слід зводити спасіння до системи юридичних заліків людських гріхів, мовляв, я Бога образив своїм гріхом, потім через добрі справи виправив свою вину, Бог простив – і я спасенний. В основі поняття “спасіння” лежить процес приведення в цілісність, оздоровлення хворого – саме такий зміст вкладений у грецьке слово “сотіра”, яким у Священному Писанні визначається спасіння.

Це й сталося у Віфлеємі: Син Божий приймає на себе людську природу, стає Боголюдиною Іісусом Христом. Він 33 роки живе на землі в образі конкретної історичної особи, водночас являючи свідчення свого Божественного достоїнства: доводить, що Він є дійсно Бог, що володіє Божественною силою, що дає людям вчення про нове життя, про нову мораль. Це все склало теоретичну основу християнства і відображено в Євангелії.

Якщо б Іісус Христос обмежився тільки проповіддю Свого вчення, Він був би просто засновником нової філософської течії. Але Його місія була незрівняно більшою: Він бере на Себе відповідальність за гріхи всього людства і несе покарання за них – приймає смерть на тодішньому найганебнішому знарядді страти – на хресті.

Згідно закону Правди Божої за ці гріхи повинно було б померти все людство, але щоб цього не сталось, Боголюдина Іісус Христос за злодіяння людські приносить в жертву Себе. Він через три дні воскресає, доводячи тим самим дійсність свого Божества, ще 40 днів перебуває на землі і возноситься.

Християнство, як засноване Богом, пропонує нам, людям, Богоодкровенний варіант життя: ми повинні приймати християнство для того, щоб у ньому, поєднавши свою людську волю з Божественною енергією, досягти совершенства – обоження.

Церква Христова

Чи є який-небудь критерій, за яким серед релігійного різномаїття можна визначити істинну Церкву Христову і, відповідно, свою приналежність до неї?

Іісус Христос вознісся. Після Його Вознесіння апостоли опинились в досить-таки невизначеному стані: з одного боку, вони вже усвідомлювали себе послідовниками істинного Бога і мали Його вчення, яке треба було проповідувати людям; а з іншого – вони відчували, що одного вчення Христа, навіть Його чудес, навіть Воскресіння, недостатньо. З часом це все перетвориться в мертві спогади, а гріховному людству потрібна постійно діюча жива сила, яка б єднала їх з Божеством. Апостоли згадували, що Сам Іісус обіцяв дати їм таку силу – “Дух правди, який походить від Отця” (Ін. 15.26), і чекали.

Обіцянка Христа здійснилась на 50-й день після Воскресіння. Дух Святий зійшов у світ, почив на апостолах у вигляді “огненных языков” і з того часу буде перебувати тут у формі Божественної енергії – благодаті. Ця подія стала днем народження Церкви.

Апостоли передали цю енергію – Дари Духа Святого – першим єпископам, ті – наступним і так від апостолів по єпископській лінії до сьогоднішніх наших правлячих архієреїв тягнеться безперервний ланцюжок передачі Божественної енергії – так зване “апостольское преемство”.

Це – передача Божественної енергії від Христа через апостолів, через тисячолітній ланцюжок єпископів, через священників до кожного із Вас, а Ви повинні цю енергію поєднати із своєю волею і досягти обоження – досконалості свого життя.

Це все можна образно спростити: від Христа до нас – духовна енергія, вчення, норми моралі та законності; від нас до Христа – прийняття цього всього, істинна віра і життя по-християнськи. Мільйони, мільярди таких ланцюжків і утворюють собою земну Церкву. А догматичне визначення Церкви таке: 

Церква – це заснована Іісусом Христом, викуплена Його хресними стражданнями спільнота віруючих людей, які перебувають під главенством Христа, з’єднані між собою єдиним істинним віровченням, законним від апостолів рукоположеним священством, і які приймають через Святі Таїнства благодать Святого Духа для досягнення вічного життя.

Католицизм

16 липня 1054 року Римський Патріархат відділився від чотирьох Православних Патріархатів і цим поклав початок відособленню католицизма. Найстрашніше криється не в цих історичних реаліях – коли, де, хто і через які скандали відділявся – а в богословській суті цього відділення: Римська Церква, утвердившись в деяких хибних переконаннях, стала видавати їх за безперечну істину і нав’язувати Вселенському Православію.

Основні відступлення католицизму:

В догматичній області

1. Лжевчення про главенство Папи Римського над вселенським християнством і непогрішимість папи в питаннях віри і моралі, коли він говорить “ех сatedra”.


Православіє проголошує: Істина – це Христос, а тут, на землі ця істина дарується Духом Святим соборній повноті Церкви, тобто – серед людей немає такої особи, яка б над Церквою панувала і була мірилом церковної істини

А Католицизм говорить: Папа має в своїй особі всю повноту дару непогрішимості (charisma veritas) і тому возвіщає істину, спираючись на себе. І хоча цей дар дається папі в силу його зв’язку з церквою, але належить йому одному (ex esse).

Православна Церква вважає, що це лжевчення про примат та непогрішимість папи римського є основною помилкою католицизму, яка тягне за собою всі інші відступлення.

2. Лжевчення про “індульгенції”.


Православіє вчить: Христос започаткував Собою обоження людства. Ми повинні брати від нього вчення, духовну енергію, через духовний подвиг реалізовувати їх у житті, боротись з гріхом і тим самим досягати обоження.
Католицизм, маючи в основі правову психологію Римської імперії з одного боку та непогрішимість папи з іншого, замінив вчення про духовний подвиг своєрідною теорією купівлі спасіння: гріх – це образа Бога, це – злочин, вагу якого вимірює папа (!). Від покарання за нього на тому світі можна відкупитись завдяки над-повноті (?) заслуг святих, якими тут на землі відає …папа!

3. Лжевчення про Святого Духа.

Православна Церква, керуючись євангельським Одкровенням, вчить: Дух Святий від Отця ісходить.

А Католицька Церква, з VII-го ст. однобоко тлумачить ті ж самі євангельські слова та в ХІ столітті при папі Венедикті VIII офіційно вносить зміну: Дух Святий від Отця і Сина ісходить (філіокве).

4. Лжевчення про непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці.

Згідно православного віровчення, Пресвята Богородиця, як і всі люди, народилась під законом першородного гріха. Як і все старозавітне людство, Вона жила в стані гріховного спотворення людської природи, але не здійснила жодного особистого гріха і через зіслання Святого Духа в день П’ятидесятниці досягла обоження.
Папа Римський Пій ІХ в 1854 році одноособово (!) вводить новий догмат: ”Діва Марія уже в своєму зачатті була звільнена від стану першородного гріха в силу майбутніх заслуг Іісуса Христа”. Але ж з цього твердження випливає абсурд: або Пресвята Богородиця досягла спасіння ще до Христа, оминаючи Його особисту жертву, або ж Вона була не така, як усі люди.

Відступлення католицизму у здійсненні Таїнств.

1. Замість Хрещення через занурення Католицька Церква почала хрестити обливанням, а з ХV ст. взагалі змінила хрещальну формулу.

2. Миропомазання здійснюється через певний період після Хрещення тільки єпископом, також змінена формула Миропомазання.

3. У Римо-Католицькій літургії відсутня епіклеза – призивання Святого Духа, і змінена форма перетворення хліба і вина у Тіло і Кров Христові. Євхаристія здійснюється на опрісноках. З ХІІ ст. миряни у Католицькій Церкві причащаються тільки Тіла христового, а діти до миропомазання взагалі не причащаються.

4. Аскетичні вимоги посту у католицизмі майже повністю відсутні, введено піст у суботу.

Відступлення у церковно-правових вимогах.

1. Безшлюбність духовенства – целібат.

2. До невпізнання змінено древній устав, скорочено богослужіння і внесено в них зміни на догоду вимогам часу.

3. Введено невідомий Нерозділеній Церкві сан “кардинала”.

Протестантизм

Христос заснував єдину Церкву; у 1054 році через претензії на вселенське панування від неї відділився католицизм; з 1517 року, борючись з деградацією католицизму, з’являється новий розкол – протестантизм.

Задамось питанням: що залишив нам Ісус Христос після Свого життя, Свого Вознесіння? Скажете – Євангеліє. Але ж Сам Христос не написав жодного рядочка, Він навчав тільки в усній формі, а євангельські записи з’явились щонайменше через 20 років після Вознесіння. Про Христа писали різні люди, відомі сотні рукописів, десятки редакцій Євангелія – хто і на якій підставі відібрав істинне одкровення і уложив у Новий Завіт, хто дав правильне тлумачення Євангелія, хто творив різні форми християнського життя, богослужіння, Літургію? Невже Христа слід вважати тільки видатним вчителем, який загинув за прекрасні ідеали, а ми просто захоплюємось його вченням?

Ні в якому разі. Так, Христос дійсно вчив, дійсно давав інформацію про життя, про правду, про земне і вічне. Але не це головне. Через все євангельське повіствування червоною ниткою проходить обітниця Христа наділити апостолів силою і владою Духа Святого і тим самим заснувати Церкву. Цю благодать Духа Святого Христос дав не сьогоднішньому сектантському пресвітеру, а чітко вказаним конкретним особам – 12 апостолам, вони передавали єпископам, ці – священикам – і так до кожного Вашого храму тягнеться безперервний ланцюжок духовної енергії від Самого Христа.

Більше того, Сам Іісус Христос ставив цю духовну енергію єдиним мірилом істини в Церкві: “Я пошлю вам Утішителя (Духа), який наставить Вас на всяку істину”. Апостол Павло прямо говорив: ”Ніхто не може назвати Іісуса Господом, як тільки Духом Святим”(1 Кор. 12,3). Саме на цій основі апостоли і ті, хто прийняв від них через Святі Таїнства духовну енергію – єпископи, священики, миряни – уклали Боже откровення у Новий Завіт. Не баптисти чи ієговісти, а Православна Церква на основі наявності цього Передання – енергії Духа Святого – до середини ІІІ ст. впорядкувала різні матеріали в єдине Євангеліє.

Це Священне Передання, будучи життям Духа Святого у нашій церкві, говорило голосом істини на соборах, формувало вчення, обряди, Літургії, аскетичні нормативи, християнську мораль.

Якби релігії будувались тільки знизу – від людини, то було б все одно, як молиться православний, баптист чи ієговіст. 

Але релігія будується зверху – від Бога. Бог виходить із своєї непостижимості, приходить до людей і діє серед нас. Саме тому фундаментальна різниця релігій у відповіді на питання: що Бог зробив для нас, яка форма цих Божих дій і як людині засвоювати їх?

Православіє говорить: Христос залишив своє Божество у формі Таїнств Церкви.

Католицизм: Христос залишив папу римського, через якого передає своє Божество церкві.

Протестантизм: Христос залишив Євангеліє – про хибність цього твердження вже було сказано.

На відміну від них Православіе гласить: ні саме хрещення, ні лише приналежність до Церкви, ні теоретична віра, ні які-небудь надзаслуги (як у католицизмі) не дають спасіння. Бог посилає у світ Свого Єдинородного Сина – Іісуса Христа, через якого у формі Таїнств нам передається Божественна енергія – духовна благодать. Нам дає спасіння ця благодать, але не сама по собі, а тільки при нашому співдіянні. Як квітка розкривається щоранку для прийняття променів сонця, так і людина повинна дізнавшись про Бога, повірити у Нього і через аскезу, піст, молитву та добродіяння досягти такого стану, щоб розкритись для прийняття Божественної Благодаті. Цей стан людини у Православії називається покаянною, спасаючою вірою.

Зверніть увагу на корінну розбіжність: сектант тішить себе тим, що вірить в Бога, належить до секти і це йому “гарантує” спасіння;

православний християнин, усвідомлюючи своє недостоїнство, через титанічний труд повинен все своє життя, свою волю направити до Бога і досягти такого стану, який би дав можливість прийняти в себе цю Божественну Благодать. “Стяжання Духа Святого” – так просто і прекрасно говорив про це преподобний Серафим Саровський. Божественна Благодать при розкритті та співдіянні нашої волі освячує, очищає і робить кращою нашу людську природу. Тобто, людина у такому процесі стає причасником Божества – а це і є спасіння.

Протоієрей Олексій Добош
За матеріалами сайту: Православний погляд

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.