Про Символ віри та про його походження

Поняття про Символ віри його походження

Символ віри[1] — це коротко і точно викладене вчення про те, у що повинні вірувати християни.

  1. Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого (світу).
  2. І в єдиного Господа Іісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденого перше всіх віків, Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденого, несотвореного, єдиносущного Отцю, через Якого (через Сина) все сталося;
  3. Він заради нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов із небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.
  4. Був (Він) розіп’ятий за нас при Понтії Пілаті, і страждав, і був похований.
  5. І воскрес на третій день за Писанням (пророцтвами);
  6. Вознісся на Небеса і сидить праворуч Отця.
  7. І знову прийде зі славою судити живих і мертвих, Царству ж Його не буде кінця.
  8. І в Духа Святого, Господа, Животворящого, Який від Отця виходить, Якому з Отцем і Сином однакове поклоніння і слава, Який говорив через пророків.
  9. У єдину Святу, Соборнуі Апостольську Церкву.
  10. Сповідую єдине Хрещення на відпущення гріхів.
  11. Чекаю воскресіння мертвих,
  12. І життя майбутнього віку.Амінь.

Цей Символ було складено святими отцями на Першому і Другому Вселенських Соборах.

Поняття про Вселенські Собори; їх кількість

Вселенським Собором називається зібрання пастирів і вчителів Християнської Кафоличної (Вселенської) Церкви, по можливості, з усього світу (з усього християнського світу) для утвердження істинного вчення і для влаштуванняпорядку богоугодного життя серед християн.

Коли на Собор збираються пастирі й учителі однієї або кількох ПоміснихЦерков для міркування про місцеві справи певної Церкви, то таке зібранняназивають Помісним Собором.

Із давньохристиянських Помісних Соборівнайважливішими вважаються дев’ять: Анкірський, Неокесарійський, Карфагенський, Гангрський, Антіохійський, Сардикійський, Лаодикійський і два Константинопольських.Постанови цих Соборів були схвалені й ухваленіВселенськими Соборами, і таким чином отримали силу обов’язкових законів длявсіх Помісних Церков.

Усього Вселенських Соборів було сім:
 1. Нікейський Перший – 325 р.
 2. Константинопольський Перший – 381 р.
 3. Ефеський – 431 р.
 4. Халкидонський – 451 р.
 5. Константинопольський Другий – 553 р.
 6. Константинопольський Третій – 680-681 рр.
 7. Нікейський Другий – 787 р.

Важливість і обов’язковість визначень Вселенських Соборів

 Правило збирати Собори встановлене за прикладом апосто
лів, які збиралися в Ієрусали мі для вирішення питання про те, чи требахристиянам виконувати обрядовий закон Мойсея (див.: Діян. 15). Ухвалену нацьому Соборі постанову апостоли визнають виявленням волі Святого Духа: Боугодно Святому Духові і нам (Діян. 15:28).

Підставою для скликанняСоборів служать також слова Самого Іісуса Христа, Який постановам Церкви надаєтакої важливості, що той, хто не підкорюється їм, позбавляється благодаті, якязичник:
Скажи Церкві; якщо ж і Церкву не послухає (брат твій, якиз згрішив),тоо нехай він буде тобі, як язичник і митар (тобто припини з ним спілкування).(Мф. 18.17)

Вселенський Собор і є тим способом, за допомогою якого Вселенська Церква проголошує свої визначення щодо християнської віри та моральності.

Час і мета зібранняперших двох Вселенських Соборів 

Перший Вселенський Собор було скликано  в 325 році після Різдва   Христового у місті Нікеї для утвердження істинного вчення про Сина 
Божого проти хибного вчення Арія, який нечестиво мислив про Сина Божого[2].

Другий Вселенський Собор було зібрано в 381 році в Константинополі для утвердження істинного вчення про Святого Духа проти Македонія, що нечестиво мислив про Духа Святого[3]. Складений на цих Соборах Символ віри отримав назву Нікео-Царгородського. Цей Символ визнається зразком істинної віри і є обов’язковим для всіх православних християн і навсі часи.

На Третьому Вселенському Соборі, який відбувся в місті Ефесі (431рік), Нікео-Царгородський Символ віри був знову розглянутий і визнанийдостатнім і досконалим висловленням істини, тому сьомим правилом цього Собору суворо забороняється вносити будь-які зміни чи доповнення до цього Символу під страхом відлучення від Церкви.

Про члени Символу віри

Щоб краще зрозуміти вселенський Символ віри, його розділяють на 12 членів, або частин, і кожний член розглядають окремо.

У першому члені йдеться про Бога взагалі, переважно про Першу Особу Святої Тройці — Бога Отця, і про Бога як Творця і Промислителя світу; у другому члені — про другу Особу Святої Тройці, про Іісуса Христа, Сина Божого; у третьому члені — про Його Втілення; у четвертому — про страждання і смерть Іісуса Христа; у п’ятому — про Його Воскресіння з мертвих; у шостому члені — про Вознесіння Іісуса Христа на небо і сидіння Його праворуч Бога Отця; у сьомому — про друге пришестя Іісуса Христа на землю для всесвітнього Суду і провічне Царство Його.
У восьмому члені йдеться про третю Особу Святої Тройці — Святого Духа; у дев’ятому — про Церкву Христову; в десятому — про Хрещення, тут же маються на увазі й інші таїнства; в одинадцятому члені — про майбутнє воскресіння мертвих; у дванадцятому — про вічне життя.


[1] Грецьке слово «символ» має два значення: по-перше, «зібрання», отже, символ православної віри єзібранням, або коротким викладом, тих головних істин, у які повинні вірувативсі православні християни, по-друге, «знак», тому символ православної віри єзнаком віри, який вказує на те, що той, хто сповідує цей символ, належить доПравославної Християнської Церкви. 

Від часів апостольських до IV століття у християнській Церкві існувало декілька символів віри, однакових за змістом. Вони відрізнялися за формою і повнотою викладу. З IV століття введено було всюди один символ, яким донині користуються православні християни.

[2] Арій, який жив у IV столітті, був священиком Алек- сандрійської Церкви. Він заперечував Божественне достоїнство Другої Особи Святої Тройці — Сина Божого. Арій вчив, що Син Божий не одвічно народжується від Отця, а створений у часі, що Він є тільки перше і найдосконаліше створіння Боже, але не Бог, і якщо називається Сином Божим, то не за сутністю, а з милості Бога Отця.

[3] Македоній,Константинопольський єпископ IV століття, заперечував Божественну природуСвятого Духа і називав Його створінням, або силою, і цю силу визнавав однаковопідпорядкованою як Отцю, так і Синові.

Читайте також: Символ Віри на різних мовах

За матеріалами книги: Православний катехизис основи християнського віровчення К. 2012 с. 47-51

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.